КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Фізична культура в УкраїніЗ давніх часів у побуті українського народу були популярні боротьба, плавання, кулачний бій, різноманітні рухливі ігри, верхова їзда. Населення України постійно зазнавало набігів татар, турків та інших іноземних загарбників, тому підготовка всебічно розвиненого бійця була першочерговим завданням князівств, утворених на її території. Зрозуміло, що кволі, не спроможні втримати в руках зброї люди не могли захистити свою Вітчизну. А без цілеспрямованого вишколу досягти необхідного стану фізичної готовності, майстерності у військовому мистецтві було неможливо. Складна специфічна військова ситуація тодішньої України вимагала практично від усього населення обізнаності з військовим ремеслом і сприяла поширенню військово-фізичної підготовки народу. Ця підготовка починалася з дитинства. І. Крип'якевич, досліджуючи питання військово-фізичної підготовки молоді у період формування Київської Русі, відмічає, що «молодий воїн мусів пізнати всякі роди зброї, різні способи боротьби та лицарських вправ, мусів навчатися кидати списом, стріляти з лука, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, їздити верхи конем, ходити на лови, веслувати, боротися рукопаш. Це були тодішні спорти й підготовка до війни».1 Особливо показовою була військово-фізична підготовка козаків, які систематично брали участь у військових походах та охороняли кордони від ворогів. Значне місце у військовому навчанні та вихованні козаків займали фізичні вправи, що спрямовувалися на розвиток сили, витривалості, швидкості, спритності, а також вольових якостей: сміливості, рішучості, настирливості, на формування навичок добре володіти шаблею, списом, вогнепальною зброєю, здійснювати тривалі переходи, долати водні та інші перешкоди. Майже всі козаки вміли добре плавати, їздити на коні, керувати човном, який плавав під парусом. Запорізькі козаки ефективно використовували народні засоби оздоровлення та загартування, що сприяли міцному здоров'ю та їх повноцінному довголіттю. Описуючи побут та військово-фізичну підготовку козаків, венеціанець Альберто Віміні пише: «... ця республіка може уподоблюватися спартанській, ... вони (тобто запорожці) можуть змагатися зі спартанцями по суворості свого виховання...»2. Козацьке товариство ставилося з великою повагою та шанувало перш за все тих козаків, які були хоробрими воїнами, надійними товаришами та добре володіли військовою справою. Після відміни кріпацького права у царській Росії була проведена шкільна реформа, і фізична культура зайняла своє місце в системі народної освіти. Зростання промислового виробництва у великих містах та окремих регіонах України суттєво вплинуло на розповсюдження фізкультури та спорту, особливо серед інтелігенції, учнівської, студентської молоді та частини робітників. У 1894 році у Львові створюється спортивна організація «Сокіл», яка вважала головною метою фізичне удосконалення народу України. У 1911 році на Галичині почали утворюватися скаутські гуртки, які відроджували козацькі традиції у військово-фізичній підготовці молоді. Іван Франко пропонував називати українських скаутів - пластунами. У цьому році спортивне товариство студентів «Україна» проводить Запорізькі ігрища, у яких брали участь кращі спортсмени Галичини. _________________________________________________________________________________________________________________________ 1 Історія Українського війська. - Львів, 1936. - С. 37. 2 Молчановський Н. Донесеніє венецианца Альберта Вимина о козаках й Б. Хмельніцком (1656) /,/ Киевская старина. - 1900. - Т. 68. - С. 62-75. Традиції українського народу щодо турботи про своє здоров'я, гартування організму, розвитку фізичних якостей та покращання рухової підготовленості продовжили молодіжні товариства «Сокіл», «Пласт», «Січ», «Луг». Вони були засновані у Західній Україні наприкінці XIX - початку XX століття, їх основною метою було формування фізично досконалої і здорової духом особистості; для реалізації цієї мети залучалися різноманітні природні засоби та фізичні вправи, які використовувалися у цікавих для дітей і молоді формах: рухливі ігри, заняття спортом, змагання, туристичні походи та ін. Вони існували до 1939 року, а після встановлення на західноєвропейських землях радянської влади ці товариства було ліквідовано. На початку XX століття у промислових центрах України - Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві та ін. - створюються футбольні команди, проводяться масові змагання з легкої атлетики, гімнастики, фехтування, боротьби та інших видів спорту. Деякі українські спортсмени досягли значних успіхів не тільки на національних змаганнях, а й за кордоном. Відомі борці І. Піддубний, І. Заїкін та ін. систематично виступали у багатьох міжнародних турнірах і справедливо вважалися кращими борцями світу. Тоталітарна система, створена у колишньому Радянському Союзі, мала певний вплив й на структуру фізкультурного руху у країні. Керівництво та контроль у галузі фізкультури та спорту було централізовано у Вищій раді з фізичної культури (1923). У 1931 році було затверджено комплекс ГПО, який вважався нормативною основою системи фізичного виховання різних вікових груп населення країни. У 1935-1937 рр. була завершена робота із створення єдиної спортивної класифікації. Метою цих нормативних основ фізкультури та спорту було залучення підростаючих поколінь до систематичних занять у різних формах фізичного виховання. Успіхи в розвитку масовості фізкультурно-оздоровчої роботи та занять спортом значною мірою залежать від кількості та кваліфікації кадрів, які працюють в області фізичного виховання населення України. З 1930 р. у м. Харкові було засновано перший на Україні інститут фізичної культури (в 1944 р. його переведено до м. Києва). У цей час поряд з Київським інститутом фізкультури висококваліфікованих спеціалістів (вчителів фізкультури для шкіл та середніх спеціальних закладів, викладачів фізичного виховання для інститутів, тренерів з різних видів спорту) також готують Львівський, Харківський та Дніпропетровський інститути фізкультури, 12 факультетів фізичного виховання педагогічних інститутів та два технікуми фізкультури. Професорсько-викладацький склад цих навчальних закладів здійснює значну роботу у різних сферах фізичної культури та спорту, а також у науково-методичному забезпеченні збірних команд України для участі на міжнародних змаганнях. Наукові праці професорів В.М. Платонова, Л.П. Сергієнка, В.Я. Іващенка, Б.М. Шияна, В.С. Мищенка, Л.В. Волкова, А.М. Лапутіна, В.М. Болобана, М.М. Філіпова, В.І. Завацького, Є.Н. Приступи, А.С. Куца, І.В. Муравова, Т.Ю. Круцевіч та ін. отримали визнання не тільки серед вчителів шкіл, викладачів інститутів та тренерів України, а також у спеціалістів фізичного виховання за кордоном. У 1951 році Олімпійський комітет колишнього Радянського Союзу вступив до Міжнародного олімпійського комітету, що дало змогу нашим спортсменам вийти на міжнародну арену. Ця подія значно вплинула на розвиток фізичної культури, підвищення її масовості та зростання спортивних результатів. Починаючи з 1952 р. (XV Олімпіада в м. Гельсінкі) спортсмени України успішно виступали у складі збірних команд колишнього СРСР на літніх та зимових Олімпійських іграх. На всіх подальших Олімпійських іграх українські спортсмени здобували блискучі перемоги, а досягнення гімнастки Л. Латиніної (18 олімпійських медалей) на XVI, XVII та XVIII Олімпійських іграх ще не перевершені жодним спортсменом світу. У наш час в Україні функціонують такі спортивні товариства: Спартак, Динамо, Колос, Гарт. У 2001 році створюється новий орган державного управління у сфері фізичної культури та спорту — Комітет з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, головні завдання якого полягають в удосконаленні структури та організації роботи з фізичного виховання та спорту дітей, учнівської та студентської молоді. Наша держава є членом і одним із фундаторів Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій. В Україні створений і активно діє Національний олімпійський комітет. З 1952 року спортсмени України брали активну участь в Олімпійських іграх і здобули понад 400 медалей. Однак становище нашого суспільства за останні десятиріччя не змогло забезпечити ефективного розвитку системи фізичного виховання в країні. Обрана стратегія зумовила лише пріоритетний розвиток спорту вищих досягнень та завдання шкоди масовому фізкультурному руху. У наш час стає необхідним подальше удосконалення системи фізичного виховання, підвищення її результативності у справі всебічного розвитку кожного громадянина України.
|