Структурна характеристика науково-технічного розвитку європейських країн

Як бачимо з таблиці, у перспективі вимальовується тенденція до збільшення частки України у науково-технічному розвитку серед країн Європи. Проте, варто наголосити, що це стане можливим за умов пожвавлення інноваційної діяльності на всіх рівнях економічної системи. Адже не таємниця, що нині і приватизовані, і державні підприємства працюють не дуже ефективно. Відповідно можна стверджувати, що зміна форм власності сама по собі не забезпечить підвищення ефективності виробництва, адже ефективність діяльності підприємств залежить від конкурентоспроможності наукомісткої продукції, яку вони випускають. Забезпечення ж конкурентоспроможності наукомісткої продукції та підвищення на цій основі ефективності сучасного вітчизняного виробництва повинно базуватися на нових рішеннях у галузі техніки і технології, а також на використанні нових організаційних форм і економічних методів господарювання, які на різних стадіях циклу "наука – виробництво" реалізуються відповідними ланками управління на рівні підприємств, об’єднань, наукових і проектних організацій. Прийняття та реалізація таких рішень і є змістом інноваційної діяльності.

Отже, забезпечення рівня конкурентоспроможності вітчизняних наукових досліджень на внутрішньому і на міжнародному ринках повинно стати "наріжним каменем" сучасної політики держави в сфері активізації інноваційної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва. Саме від цього нині найбільшою мірою залежать можливості реалізації інноваційних процесів і забезпечення високої ефективності національної економіки.

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансу­вання розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослід­них, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Якщо його розглядати як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї, то ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1. Фаза «наука». На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проб­леми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні за­клади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза «дослідження». На цій фазі:

— проводять прикладні дослідження;

— здійснюють експериментальні дослідження;

— розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3. Фаза «розробка». На цій фазі:

— визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

—створюють дослідні зразки;

— розпочинають експериментальне виробництво нового про­дукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабо­раторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, нау­ково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

— технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних материалов, напівфабрикатів);

— масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

— збут продукції;

— задоволення попиту споживача.

Для розуміння сутності курсу «Економіка та організація інно­ваційної діяльності» важливе значення має поняття класифікації та кодування інновацій.

Поняття, ща характеризує інноваційний процес у часі називають життєвий цикл інновацій.

Життєвий цикл інновацій — це період від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його використання. Але ми розглядаємо життєвий цикл Інновацій не враховуючи зовнішні чинники, що впливають на інноваційний процес, такі як кон­куренція, інфляція, попит та ін.