Трудове виховання і профорієнтація.

В умовах ринкової економіки, коли від людини вимагається надійна, якісна і відповідальна праці, трудове виховання школярів набуває особливого значення. Не випадково у більшості країн світу трудова підготовка учнів стає невід'ємною складовою навчально-виховного процесу.

Трудова складова в українському вихованні з давніх-давен виступала як досить суттєва педагогічна тенденція. Наш народ завжди вважав працю, трудову діяльність першоосновою буття людини, нації. Трудове виховання дітей здійснювалося шляхом створення умов, які сприяли ранньому залученню дітей до справжньої продуктивної праці, формуванню особистості трудівника, господаря.

Провідні представники педагогічної думки бачили в праці велику перетворювальну силу, яка забезпечує прогресивний розвиток як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. Праця учня, включена до системи освіти, є умовою всебічного розвитку особистості, дієвим фактором його громадянського становлення, засобом підготовки до життя.

Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя

К.Д. Ушинський

Трудове виховання в сучасній школі - це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає:

1. Розвиток в учнів широкого діапазону індивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших); мотивів результативного і процесуального плану діяльності.

2. Допомогу педагога у визначенні учнем суб'єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльності і особистим можливостям.

3. Формування у школярів уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей: зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей тощо).

4. Педагогічну підтримку у найповнішому прояві власного ''Я'' (самореалізації).

5. Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і са-мокорекції власної трудової діяльності.

Змістову основу трудового виховання школярів складають такі види праці.

Трудова діяльність учнів, що пов 'язана з навчальними заняттями. У початкових класах діти виготовляють навчальні посібники: таблиці, діаграми, картини, гербарії, колекції; у середніх і старших класах - створюють різні механізми, діючі моделі, стенди і под. Вони працюють на пришкільних ділянках, в теплицях, садках, куточках живої природи, де вирощують квіти, доглядають за птахами, тваринами.

Значне місце у трудовому вихованні і навчанні займають уроки праці в початкових класах, заняття в навчальних майстернях в середніх класах і навчально-виробнича практика в старших класах.

Праця по самообслуговуванню. Вона включає працю в сім'ї, догляд за своїми речами, прибирання класу і навчальних кабінетів, ремонт наочних посібників, інвентаря, меблів, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці тощо. Всі учні залучаються до суспільно корисної праці з благоустрою шкільної території, озеленення вулиць, доріг, населених пунктів, збирання лікарських рослин, вторинної сировини і под.

Продуктивна праця передбачає участь школярів у створенні матеріальних цінностей. У процесі цієї праці учні вступають у виробничі відношення, пізнають смисл економічних понять і категорій, у них розвиваються професійні інтереси, нахили, потреби у праці.

Українська школа має багатий досвід включення учнів у продуктивну працю. У нових умовах вона прагне зберегти і зміцнити традиційні форми організації продуктивної праці учнів та створити нові, що дозволяють здійснити трудове виховання на основі різних форм власності. Серед них: учнівські трудові об'єднання (рослинників, овочівників, садівників, квітникарів, майстрів зеленого господарства, тваринників, селекціонерів тощо), шкільні лісництва, агрофірми, фермерські господарства, асоціації, виробничі кооперативи, майстерні, будівельні загони, арендні підряди, народні художні промисли (гончарство, ткацтво, лозоплетіння, різьба по дереву, розпис та інші).

Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів - обґрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Професія, яка відповідає інтересам і нахилам людини, викликає у неї задоволення. Особиста значущість професії підвищується, якщо вона престижна, має творчий характер, високо оцінюється матеріально.

Світ професій досить рухливий. Одні професії відходять у минуле, інші - з'являються. Тому учні потребують різно-сторонньої інформації про професії, кваліфікованої поради на етапі вибору життєвого шляху, підтримки й допомоги на початку професійного становлення.

До професійної орієнтації входять складові: професійна освіта (профінформація), професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійна освіта - це ознайомлення учнів із світом праці, професій, з проблемами професійного самовизначення. Школярі дізнаються про соціально-економічні, психофізіологічні особливості тих чи інших професій, про потреби конкретного району, міста в робочих руках.

Професійна діагностика - вивчення учнів з метою вироблення рекомендацій у виборі професії. Діагностика здійснюється спеціалістами (медиками, психологами, педагогами) шляхом використання різних методик. У процесі діагностики вивчаються особливості вищої нервової діяльності учня, стан його здоров'я, інтереси, ціннісні орієнтації, установки на вибір професії.

Професійна консультація - надання рекомендацій і порад з професійного самовизначення. На цьому етапі спеціалісти встановлюють відповідність між вимогами, які висуваються до професії, та індивідуально-психологічними особливостями особистості.

Професійний відбір - вибір кандидатів на засвоєння будь-якої професії. Його здійснюють навчальні заклади, що висувають певні вимоги до тих, хто вступає до них, або установи, які приймають людину на роботу.

Професійна адаптація - процес пристосування молодих людей до умов професійної діяльності.

У профорієнтаційній роботі існує два підходи. Суть першого, адаптаційного, полягає у підборі професії для учня на підставі його наявних можливостей. Другий, розвиваючий, пропонує готувати учня до самостійного вибору спеціальностей. Сучасна школа орієнтується, здебільшого, на другий підхід і до певної міри проводить профорієнтаційну роботу, метою якої є професійне самовизначення учнів. При цьому школярі одержують допомогу у вивченні світу професій, виявленні і розвитку своїх здібностей, нахилів, реалізації професійного самовизначення.

Розвиток учня і підготовка його до самостійного вибору спеціальностей здійснюється педагогами, лікарями, психологами, іншими спеціалістами, батьками у навчальному процесі і позакласній роботі. Формами професійної орієнтації є бесіди, зустрічі, екскурсії, конференції, конкурси та інші. Розвитку професійних інтересів і здібностей слугують гуртки, клуби, дитячі центри. Для професійної діагностики використовують різні методики: тести, опитувальники, ділові ігри тощо.