Державне управління системою загальної середньої освіти.

Державна політика в галузі загальної середньої освіти зафіксована у законі України ''Про освіту'' (1991 p.), зміненому і доповненому в 1996 році, Законі України ''Про загальну середню освіту'' (1999 p.).

Організаційно-управлінським проектом державної політики в галузі освіти є Державна національна програма ''Освіта'' (Україна XXI століття). Зміст програми визначається як загальними принципами державної політики в галузі освіти, так і об'єктивними даними проведеного аналізу стану, тенденцій і перспектив розвитку освіти.

Принципи освітньої політики України. Державний характер управління системою загальної середньої освіти закріплений у такій системі принципів:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

- обов'язковість повної загальної середньої освіти;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті1 .

Ці принципи визначають основні напрями, пріоритети освітньої політики, а отже, і характер освіти та освітніх закладів у країні.

Державні органи управління системою загальної середньої освіти. Для послідовного проведення державної політики в сфері загальної середньої освіти в Україні створені відповідні державні органи управління: Міністерство освіти і науки, Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади загальної середньої освіти, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти і науки України.

Міністерство освіти і науки реалізує державну політику в сфері загальної середньої освіти; здійснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі загальної середньої освіти; визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освіти; розробляє, впроваджує і контролює додержання Державного стандарту загальної середньої освіти; контролює діяльність органів управління освітою та навчальних закладів системи загальної середньої освіти; організовує нормативне, програмне, науково-методичне та інформаційне забезпечення системи загальної середньої освіти; визначає порядок атестації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів; організовує підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності, координує та контролює її проведення; забезпечує підготовку і видання підручників, посібників, методичної літератури, схвалює їх видання; затверджує типові переліки обов'язкового навчального та іншого обладнання, навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників; виконує інші функції1 .

Місцеві органи виконавчої влади (управління освіти при обласних державних адміністраціях, відділи освіти при районних (міських) державних адміністраціях) та органи місцевого самоврядування в галузі загальної середньої освіти забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території; контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у галузі освіти, обов'язкове виконання Державного стандарту загальної середньої освіти всіма навчальними закладами системи загальної середньої освіти, розташованими на їх території; беруть участь у розробленні та реалізації варіативної складової змісту загальної середньої освіти; створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти; організовують нормативне, програмне, матеріальне, науково-методичне забезпечення, перепідготовку, підвищення кваліфікації, атестацію педагогічних працівників; проводять атестацію навчальних закладів системи загальної середньої освіти, розташованих на їх територіях, оприлюднюють результати атестації; сприяють проведенню інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти; здійснюють інші повноваження1 .

Для сучасного стану системи управління освітою характерний процес децентралізації, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні й районні (міські) органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем.

Друга характерна особливість - перехід від державного до державно-громадського управління освітою. Органами громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу; рада загальноосвітнього навчального закладу; районна (міська), обласна конференції працівників освіти; районна (міська) рада з питань народної освіти; всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Головна мета державно-громадського управління - поєднати зусилля держави і суспільства у вирішенні проблем формування державної політики в галузі освіти, питань навчально-виховної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності закладів освіти.

Важливим показником підсилення суспільного характеру управління освітою є роздержавлення системи освіти. Поряд з державними в Україні функціонують недержавні загальноосвітні навчально-виховні заклади, створені на основі інтересів та бажань учнів і батьків, учителів і вихователів, запитів регіональних, національних, професійних, конфесіональних об'єднань і груп. Управління такими закладами здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська рада, сформована засновником. Недержавний загальноосвітній заклад має свій Статут, у якому визначені права опікунської ради, структура управління тощо.

Загальноосвітній навчальний заклад. Загальноосвітнім навчальним закладом є навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад реалізує положення Конституції України, Закону України ''Про освіту'', Закону України ''Про загальну середню освіту'', інших нормативно-правових актів у галузі освіти. Він задовольняє потреби громадян відповідної території у здобутті повної загальної середньої освіти; забезпечує єдність навчання і виховання; розробляє та реалізує варіативну складову змісту загальної середньої освіти; створює науково-методичну і матеріально-технічну базу для організації та здійснення навчально-виховного процесу; забезпечує відповідність рівня загальної середньої освіти Державному стандарту загальної середньої освіти; здійснює інші повноваження.

Типи загальноосвітніх навчальних закладів. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта) існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів І, II, III ступенів:

середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І-Ш ступенів (І ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

Загальноосвітня школа-інтернат - навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад І-ІІрівнів акредитації - навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

За організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

Загальноосвітні програми. З прийняттям Закону ''Про освіту'' (1991 р.) значну роль у системі освіти почали відігравати державні освітні стандарти. Вони визначили зміст освітніх програм, що реалізуються в освітніх закладах, почали регламентувати діяльність освітніх закладів, визначати загальні параметри системи освіти в цілому. Тому з 1991 року система загальної середньої освіти поповнилася ще одним компонентом - загальноосвітніми програмами, побудованими на основі Державного стандарту загальної середньої освіти.

Спочатку до системи освіти входили лише освітні заклади. У Київській Русі, наприклад, це були школи, які діяли при монастирях, храмах, церквах. Вони спонтанно виникали і закривались. Навчальний матеріал був результатом творчості самих учителів. Вони викладали те, що знали, і так, як собі це уявляли. Контролю за якістю викладання і тим більше централізованої системи відбору змісту навчальних дисциплін не було.

Із зміцненням державності влада взяла діючі школи під свій контроль. Для цього були створені спеціальні (загальнодержавні і місцеві) органи управління загальноосвітніми навчальними закладами. В такому вигляді система освіти в Україні існувала аж до введення в дію закону ''Про освіту''.

Загальноосвітня програма будь-якого загальноосвітнього навчального закладу складається з двох частин. Перша частина інваріантна, формується на основі Державного стандарту загальної середньої освіти (понад 70% змісту програми).

Це так званий обов'язковий мінімум змісту загальноосвітньої програми. Він встановлюється державним стандартом з відповідного предмета і є обов'язковим для всіх громадян України. Друга частина загальноосвітньої програми - варіативна складова змісту загальної середньої освіти. Вона розробляється, як ми вже зазначали, загальноосвітнім навчальним закладом і є обов'язковою для громадян відповідної території.

Всі програми загальноосвітніх навчальних закладів поділяються на загальноосвітні і професійні.

До загальноосвітніх належать такі програми: початкової загальної освіти (І-ІУ класи); базової загальної середньої освіти (У-ІХ класи); повної загальної середньої освіти (Х-ХІІ класи). Загальноосвітні програми спрямовані на формування загальної культури учнів, їх адаптацію до життя в суспільстві і створення основ для свідомого вибору і засвоєння професійних програм.

До професійних програм належать програми початкової професійної освіти і середньої професійної освіти. Ці програми призначені для підготовки спеціалістів відповідних кваліфікацій з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Для всіх перерахованих вище основних програм (і загальноосвітніх, і професійних) Державний стандарт визначає обов'язковий мінімум змісту.

Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти є обов'язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-технічних та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.