Основи віровчення

«Чотири благородні істини». В основу буддизму покладено вчення про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження».
Перша істина: жити — означає страждати. Будь-яке існування є дукха (стражданням). Його неодмінно зазнає все живе. Найяскравішими формами вияву страждання є народження, хвороба, старість, смерть, необхідність терпіти навколо себе те, чого не любиш, чи навпаки, відсутність того, кого любиш, тощо.

Друга істина: є причина страждання. Вона таїться в самій людині, яка має різні бажання — від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. Все це призводить до вчинків, що і створюють карму.

Третя істина: можна припинити страждання шляхом вивільнення від бажань. Повне викоренення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, в якому сильних почуттів немає.

Четверта істина стверджує: є шлях до припинення страждань.

«Шлях восьми сходинок». Шлях до припинення страждань — це благородний серединний «шлях восьми сходинок»:

1) праведне знання (правильне судження), яке ототожнюється з розумінням життя як поєднання смутку і страждань; праведне знання може дати тільки вчення Будди про «чотири благородні істини»;

2) праведне прагнення — рішучість виявляти співчуття до всіх живих істот;

3) праведна мова (утвердження правди);

4) праведна поведінка, що включає п'ять принципів:
— не шкодити живим істотам (не вбивати);
— не брати чужого (не красти);
— утримуватися від заборонених статевих контактів (не торкатися чужої дружини);
— не виголошувати марних і оманливих промов (не обманювати);
— не вживати хмільних напоїв (не пиячити);

5) праведний спосіб життя, тобто життя за принципами безкорисливості;

6) праведні зусилля — зусилля, які спрямовують до добра і віддаляють від зла;

7) праведна концентрація (самоаналіз) — уникнення стану, коли спонукання і бажання визначають ставлення;

8) праведна техніка медитації (раджа-йога) — вінець попередніх етапів. Це таке опанування свого тіла і дихання, яке сприяє духовній концентрації; при цьому тіло невіддільне від духу.

Буддійське Святе Письмо. Святим Письмом буддистів є Трипітака (санскр. — три кошики) — збірка, в якій учнями Будди зафіксовано одкровення свого вчителя. Трипітака складалася протягом багатьох століть, набувши кінцевого оформлення на початку нашої ери. Вона має три пітаки (частини).

Перша — Віная-пітака («кошик правил поведінки»), містить правила, яких необхідно дотримуватися, зокрема буддійським ченцям.

Друга — Сутта-пітака («кошик сутр»), де у формі притч, повчань, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів Ананди — улюбленого учня Будди — викладено основні положення буддизму.

Третя — Абхідхарма-пітака («кошик тлумачення вчення»), де розглядаються філософські, етичні питання, що турбували самого Будду.

Канонічними книгами вважаються також Суттаніпата — збірка поем про Будду і його учнів та Джатакі (санскр., досл. — про попередні народження) — збірка розповідей, казок, легенд про 550 перероджень Шак'ямуні, що передували його останньому народженню на землі.

Буддійські собори. Єдиною формою організації буддистів є монастирі, де ченці зобов'язані дотримуватися певного статуту, підкорятися загальним зборам сангхи (чернечої громади) та обраному настоятелю. Для вирішення основоположних проблем віри буддисти збираються на сангіті (собори), яких за весь період існування цієї релігії було шість.
Перший буддійський собор проходив у печері Саптапарна монастиря Наланда в м. Раджагриха (штат Біхар) через три місяці по смерті Будди. На ньому було канонізовано буддійське Святе Письмо — три книги Трипітаки — Віная, Сутта та Абхідхарма-пітаки.
Другий собор відбувся через 100 років у Вайшалі, де стався розкол сангхи.
Через 200 років у Паталіпутрі збирався третій собор під головуванням царя Ашоки, за роки правління якого буддизм став державною релігією.
Четвертий собор проходив у двох місцях. Представники одного напряму буддизму — махаяни зібрались у Кашмірі (І—II ст. н. е.), де канонізували санскритську редакцію Трипітаки школи сервастивадинів. Послідовники другого напряму — хінаяни в Анурадхапурі та Алувахарі, поблизу Матале, на пальмовому листі записали Трипітаку та коментарі до неї сингальською мовою.
П'ятий собор відбувся у 1871 р. у Мандалаї. На ньому ухвалили уніфікований текст Трипітаки, який згодом було вирізьблено на 729 кам'яних плитах, над кожною з яких побудували невеликий храм. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка стала центром поклоніння і шани для буддистів усього світу.
Шостий собор було присвячено 2500-річчю з дня паринірвани (кінцевого звільнення) Будди. Він відбувся у кількох містах М'янми в 1954—1956 pp. На ньому було звірено й відредаговано всі 54 книги Трипітаки, а також канонізовано скорочені тексти перекладів Трипітаки бірманською, хінді та англійською мовами.