Вільнодумство

Релігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним, аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така форма духовної культури, як вільнодумство.

Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

Вільнодумство відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи. Не було б його, не було б і розвитку релігії, людство не мало б того в своєму прогресі, що засвідчує силу, велич розуму і дії. Згідно з Біблією Бог, створивши людину за своїм образом і подобою, надав їй здатність оцінювати вільно, адже саме так діяв він під час творення світу. Тому ігнорувати вільнодумство як важливий здобуток у розвитку людського духу не можна.

Вільне мислення, вільна думка, вільнодумство — це у першу чергу самостійний пошук істини. Тому поняття «вільнодумство» не тотожне поняттю «антирелігійна думка», хоч і не позбавлене повністю критичного аспекту. Бо ж «критикувати», «боротися», «заперечувати релігію» ще не означає беззастережно «вільно думати». Звісно, що вільнодумство у будь-якій духовній сфері так чи інакше пов'язано з релігією. Але такий зв'язок не може мати і ніколи не мав суто антирелігійного спрямування. Уперше термін «вільнодумство» вжив англійський філософ Джон Локк (1632—1704) у 1697 р. Щоправда, ще Б. Спіноза проголосив право розуму на вільне мислення, заявивши, що кожна людина народжується вільною, а тому мусить і вільно думати. Все ж першим наповнив змістом цей термін англійський філософ Ентоні Коллінз (1676— 1729) у праці «Філософське дослідження людської свободи» (1713). Він розглядав вільнодумство як застосування розуму у пізнанні значення будь-якого положення, в контексті доказів «за» і «проти» відповідно до їх уявної сили чи слабкості.

Неможливо не згадати і французького філософа Рене Декарта (1596—1650). Його заклик до людського розуму «підвестися на власні ноги» в інтерпретації Коллінза набув нового сенсу. Як ідейно-духовна течія вільнодумство супроводжує людське суспільство протягом усієї його історії.