Іконопис,фрески, мозаїка

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були по-клонними. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.

Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень.

Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час, була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади.

Ряд дослідників пов'язують з київською художньою школою і такі ікони як "Ярославська Оранта" (XII ст.), що знаходиться у ярославському Спасо-Преображенському монастирі, "Устюзьке Благовіщення"(ХІІ ст.), композицію "Свенської (або Печерської) Богоматері"(ХІІІ ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, на-йшанованішою була ікона "Богородиці - Елеуса", привезеної в кінці XI - початку XII ст. з Візантії до Вишгорода поблизу Києва. її назвали "Володимирська Богоматір" (Третьяковська галерея м. Москва).

У Києві сформувалася іконографія перших руських "святих" - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона "Борис і Гліб" Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Книгу на Русі завжди любили і шанували. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася та ілюструвалася руськими писцями та художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги.

Із літопису відомо, що Ярослав Мудрий, великий шанувальник книг, заснував при Софійському соборі в Києві бібліотеку та центр книгописання (скрипторій). Пам'ятками давньоруських рукописів, які збереглися до наших днів є "Остромирове євангеліє", написане у XI ст. за князювання київського князя Ізяслава Ярославича для новгородського посадника Остромира, "Ізборник Святослава", написаний на замовлення київського князя Ізяслава Ярославича (1073 р.). За змістом це збірник повчальних статей різних церковних авторів, складений для болгарського царя Симеона. Памятками цього часу є також "Бучацьке євангеліє", "Юрієве євангеліє", "До-брилове євангеліє" (XII ст.) "Мстиславове євангеліє" (XII ст.) та ін. Усі вони виконані у живописній декоративній манері. Цікавим зразком давньоруської книжкової графіки є "Оршанське Євангеліє", написане незадовго до монголо-татарської навали. Вміщені в ньому постаті євангелістів, за манерою виконання близькі до фрескового живопису.

Видатним явищем у давньоруському мистецтві, цінним джерелом історії Київської Русі є мініатюри Радзивилівського літопису (XV ст.) Книга містить 618 кольорових графічних мініатюр, що ілюструють життя княжої доби. Мініатюри дають цінні відомості про архітектуру Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку. У мініатюрах цього літопису відображені усі важливі події часів Київської Русі - похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору і "града великого Києва", повстання киян у 1068 і 1147 роках, походи і битви із степовиками, князівські уособиці . Орнаментика більшості давньоруських рукописів була пов'язана з ювелірною справою та декоративно-ужитковим мистецтвом.

Розвиток ремісничого виробництва стимулював розквіт декоративно - ужиткового мистецтва у якому проявилися риси давньоруської естетики та багатовікових художніх традицій східних слов'ян. Разом з тим у декоративно-ужитковому мистецтві знайшли відображення риси світового мистецтва тих часів, оскільки з торговельним обміном до Київської Русі потрапляли численні мистецькі вироби з інших країн.

У зв'язку із запровадженням християнства, як нової релігії у Київській Русі виникають нові форми в мистецтві. Створюються непе-ревершені пам'ятки ювелірного мистецтва та художнього шитва.

Шитво досягає високого художнього рівня і навіть поширюється за межами Київської Русі. Про гаптування місцевого походження свідчить факт заснування при Андріївському монастирі у Києві онукою Ярослава Мудрого Ганною - Янкою школи, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом . Рештки вишивок було знайдено у Софійському соборі у Києві, у містах - Білогоро-дці, Старому Галичі, Шаргороді та ін.

Давньоруському гаптуванню характерна глибока образно-символічна змістовність. Вишивка в одязі давньоруських людей, окрім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію. Вишитий узор набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, що було вшануванням роботящих рук.

З життям і працею давньоруських людей були тісно пов'язані язичницькі вірування. Тому, в орнаментах давньоруського гапту-

Школа Ганни Ярославівни вання зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів, які сповнені чіткого ритму, величі і гармонійної рівноваги. Досить різноманітними є рослинні узори, особливо поширеною є квітка крин - символ життя, а також стилізовані зображення дерев з гнучкими стеблами та ін. Майстрині досконало володіли технікою золотої вишивки, широко виявляючи її декоративні можливості, створюючи багату і різноманітну фактуру узорів.

Поширеними на Русі були і такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, перегородчаста емаль та художнє литво. Скань - це мистецтво використання найтоншого дроту, що напаювався на металеву основу. Ця техніка широко використовувалась у жіночих прикрасах та окладах книг. Чернь - чорна паста для протравлювання срібних виробів, що робила темне тло, на якому світилися срібні фігури. її наносили на браслети, зап'ястя, колти, персні, хрести, зброю тощо. Зернь - дрібні кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси. Позолоту робили за допомогою амальгами чи інкрустації або наносили золото складним методом - протравлюванням. Досить часто оздоблення робили за допомогою кількох технік. Так, литво, карбування і чернь вживали при виготовленні знаменитих пластинчастих браслетів, які знаходять під час розкопок.

Високого рівня досягли давньоруські майстри у техніці емалі, яка була дуже складною і вимагала високої майстерності. Мистецтво емалей прийшло на Русь з Візантії. Давньоруські майстри творили емалі стриманіші за кольором, лаконічніші й цілісніші за композицією. У них домінує білий колір, що надає більшої ясності їх колористичній гамі. Техніка виготовлення емалі досить складна і оригінальна: на золотих пластинках за допомогою матриць, витискували контури малюнка, напаювали золоті тонкі пергородки, а проміжки засипали порошком, що плавився у печі і заливав площини різнокольоровими емалями. Потім маленькими молоточками обережно розковували золоті перегородки і шліфували емалеву поверхню. Різнобарвні зображення на перегородчастих емалях дуже цікаві. Так, на золотих колтах часто робити зображення сиринів, "дерева життя", павичів, квіток і рослинних орнаментів. Колти найчастіше мали синій, зелений, білий і червоний колір.

Художньо оздоблювалися предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кістки. Поширеними мотивами було коло - символ сонця, і хвилясті лінії, що символізували воду. Кращими виробами прикладного мистецтва є пластинчасті браслети-наручі із срібла, діадеми, барми, колти, гривни, рясни. Поруч із різними прикрасами, у ювелірних майстернях відпивалася велика кількість нагрудних хрестиків (енколпіонів), нагрудних іконок, змієвиків. Найвідомішими шедеврами ювелірного давньоруського мистецтва є дві діадеми з князівського парадного вбрання, що датуються XII і XIII століттями.

У давньоруській державі також було поширеним кування та карбування золота, срібла та міді. Чудовим зразком цього мистецтва є також врата Суздальського собору (XIII ст.), де поряд з біблійними сценами зображено язичницьких істот, що стережуть вхід. Памяткою майстерного карбування є, знайдена під час розкопок у Софійському соборі, ікона Павла (XI ст.), що виконана на дуже тонкій мідній платівці. Практикувалась техніка інкрустації золотом і сріблом, головним чином на бронзових і залізних виробах, особливо на зброї.

Міжнародне визнання здобули вироби майстрів із різьби по дереву та кістці, майолікова кераміка, а також виробництво скла. Пам'ятками різних художніх ремесел є бронзові панікадила, дзвони, смальта, скляне намисто, кубки, чари, браслети, різьблені шкатулки, образки, руків'я ножів та зброї, дзеркала, ложки, шахові та шашкові фігури та ін.

Оригінальними видами прикладного мистецтва було художнє литво. Давньоруські майстри відливали безліч різних речей, від невеличких прикрас до великих церковних дзвонів. Цінною пам'яткою художнього литва є великий мідний хорос, знайдений на Подолі у м. Києві. Він оздоблений жар-птицями - символами світла та знаками вогню і сонця .