Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Українська культура повоєнного періоду.




Читайте также:
  1. I. КУЛЬТУРА - ОБ'ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
  2. II. Чувственная культура
  3. III. Физкультура и холодная вода.
  4. IV. СЕРЕДНЬОВІЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА
  5. Адаптация. Аккультурация. Приспособление
  6. АДАПТИВНАЯ ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА
  7. Античная культура как новый тип цивилизаци
  8. Античная культура: мифология, философия, искусство
  9. Архітектура та художня культура доби Київської Русі
  10. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.

Цей період охоплює близько 15 років — із середини 40-х до кінця 50-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Перший характеризується напруженням сил народу у відбудові зруйнованого окупантами народного господарства і впровадженням політики морально-політичних репресій, другий — лібералізацією суспільного життя після смерті Й. Сталіна в березні 1953 p., коли було зроблено спробу змінити модель радянської системи.

Тривала окупація деформувала духовне життя в Україні, послабила гуманістичні ідеали та загальнолюдські цінності, посилила жорстокість і безправ'я, не лише завдала небаченої шкоди матеріальній базі культури, а й забрала життя тисяч учених, викладачів, учителів, культосвітніх працівників, діячів літератури і мистецтва. Загальні демографічні втрати становили в Україні близько 8 млн загиблих, з яких 5,5 млн цивільного населення і 2,5 млн воїнів. З України було вивезено понад 330 тис. музейних експонатів, знищено понад 50 млн книг, повністю зруйновано матеріальну базу інститутів Академії наук, 20 тис. шкіл.

Другий відрізок увійшов в історію як час хрущовської «відлиги». І найбільш визначальним кроком у подальшій лібералізації суспільства став XX з'їзд КПРС (1956), на якому М. Хрущов виступив з критикою культу особи Сталіна.

Освіта

Першочерговою справою в повоєнний період стала робота закладів освіти, науки і культури як невід'ємної складової нормалізації життя. Ще під час воєнних дій слідом за визвольною ходою військових частин розпочалася відбудова шкіл, вищих навчальних закладів, театрів, видавництв, культосвітніх закладів та виробничих структур.

Виняткова увага приділялася закладам народної освіти. В Україні поширився рух за відбудову зруйнованих шкіл, спорудження нових методом народної відбудови. Якщо на кінець 1943/44 навчального року працювало лише 12802 початкові, семирічні та середні школи, де навчалось 1770 тис. учнів, то з визволенням усієї України на початок 1945/46 навчального року працювало вже 30512 шкіл, де навчалось 1851 тис. дітей. Свідченням державної турботи про підвищення загальноосвітнього рівня населення є перехід у 1953 р. до обов'язкової семирічної освіти та скасування в 1956 р. плати за навчання. Було відкрито вечірні школи робітничої та сільської молоді, яка не змогла здобути освіти в денній школі. Так, у 1948 р. в республіці без відриву від виробництва навчалося 185 тис. молодих працівників. У 1950–1951 pp. було 4896 шкіл робітничої та сільської молоді, де навчалось 343,3 тис. учнів.



Особливого значення набувала проблема педагогічних кадрів. У 1945/46 навчальному році у школах працювало лише 182 тис. вчителів при потребі 245 тис., причому понад 40%з них взагалі не мали педагогічної освіти. Основною базою підготовки вчителів у повоєнні роки були учительські інститути, а після 1950 р. — педагогічні, які готували вчителів для 5—10-х класів, і педагогічні училища — для початкових. Було створено також спеціальні педагогічні класи при 177 середніх школах республіки, які за перші 5 повоєнних років підготували 2,6 тис. учителів. У результаті вжитих заходів кількість учителів у республіці з року в рік збільшувалася. Вже на початок 1950 р. у загальноосвітніх школах працювало 291,3 тис. вчителів, а в 1960 р. — близько 408 тис. У 50-х роках педагогічні кадри готувались в 7 університетах, 36 педагогічних інститутах, 43 педучилищах. З 1956 р. вони почали готувати вчителів широкого профілю, які могли викладати не лише основні, а й споріднені дисципліни.



Багато уваги приділялося підвищенню професійної кваліфікації, це завдання реалізували республіканський Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників народної освіти та обласні інститути удосконалення вчителів.

На кінець 1943/44 навчального року було здійснено реевакуацію вузів. На час визволення України від ворога, тобто у жовтні 1944 р., двері відчинили 113 вузів і 455 технікумів, у яких на стаціонарі навчались 101 тис. студентів і 96 тис. учнів. Крім відбудованих вузів, які працювали до війни, було створено 16 нових вищих навчальних закладів.

У повоєнний час формувалась освітня система в Західній Україні. До початку 50-х років у Західну Україну було направлено понад 35 тис. учителів із Східної України. Галичина, Волинь і Буковина мали найвищий відсоток українських шкіл — понад 93%. У 1946–1947 pp. тут було створено 22 вузи, серед них Ужгородський університет, медінститути Чернівецький, Івано-Франківський та ін. У 24 вузах Західної України в 1950 р. навчалося понад ЗО тис. студентів.

У період 1950–1959 pp. кількість студентів в Україні збільшилася з 201,9 до 643,8 тис. Було здійснено укрупнення вузів, у результаті зі 160 їх стало 140, що сприяло консолідації науково-педагогічних сил, зміцненню вузівських кафедр, ефективному використанню коштів. У 1958/59 навчальному році працювало 50 вечірніх та 194 заочних відділення при стаціонарних вузах, один вечірній та один заочний вузи. У них без відриву від виробництва навчалося 168,5 тис. студентів. Це майже у чотири рази більше, ніж у 1950/51 навчальному році.



Здійснювалась підготовка науково-педагогічних кадрів для вузів. У вищій школі України в 1958 р. працювало 805 докторів і 8103 кандидатів наук. З кожним роком збільшувалася кількість викладачів вузів, які брали участь у науково-дослідній роботі кафедр.

Наука

У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У березні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у вересні 1944 р. у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині 50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-ко-респондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію наукових досліджень. Якщо в 1945 р. налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. — 462, було створено понад 30 нових інститутів — радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур у Харкові, машинознавства та автоматики, суспільних наук, геології, корисних копалин у Львові, металофізики, металокераміки і сплавів у Києві та ін. Зміцнювалася матеріально-технічна база. Попри всі морально-психологічні труднощі, некваліфіковане втручання партійних і державних чиновників, репресії українські вчені збагатили науку фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, багато було зроблено для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії. Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 p., польоту в космос першої у світі людини — Ю. Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став український вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців танка Т-34 був генерал-лейтенант М. Духов. З 1949 р. в Інституті фізики під керівництвом М. Пасічника розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. В Інституті електрозварювання успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей, суцільнозварних мостів, суден тощо.

Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 р. Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського та багатьох інших видатних письменників, продовжено видання десятитомника Т. Шевченка. У 1949 р. розпочато видання 20-томного зібрання творів І. Франка, на початку 50-х років видано повне зібрання творів І. Котляревського у двох томах, підготовлено 5-томне зібрання творів Лесі Українки. В Інституті мовознавства ім. О. Потебні здійснювалися дослідження фонетичної системи, граматичної будови і лексичного складу сучасної української літературної мови, збиралися матеріали для атласу української мови. Мистецтвознавці досліджували теорію та історію образотворчого мистецтва України, музики, театру, кіно.

Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній було піддано критиці практично весь науковий доробок інституту, зокрема «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, однотомний «Нарис історії України» за редакцією К. Гуслистого, перший том чотиритомної «Історії України» за редакцією М. Петровського. Історики звинувачувались у націоналістичних збоченнях, відродженні «реакційних вигадок» В. Антоновича і М. Грушевського.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 11; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты