Сутність та структура економічної системи

Проблема економічних систем суспільства, їх генезису, чинників та логіки становлення є однією з найбільш актуальних у сучасній економічній науці. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких насамперед виділяється необхідність розкриття і глибокого усвідомлення закономірностей еволюції економічних систем з метою конструювання відповідної економічної та соціальної політики, а також пошук різними країнами оптимальних соціально-економічних моделей їх стратегічноїсуспільної трансформації.

Загалом, під поняттям “система” (від гр. systema – складене із частин, об’єднане), що є одним із головних в економічній науці, розуміють у самому широкому значенні впорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. У деякому сенсі цю категорію можна протиставляти категорії “хаосу”. Взаємодія окремих елементів системи породжує у ній такі властивості, якими не володіє жоден елемент цієї системи окремо.

Іншими словами, система, на відміну від простої сукупності елементів – це такий об’єкт, властивості якого не зводяться лише до властивостей його складових. Такий принцип появи у цілого властивостей, які не випливають з властивостей окремих частин, відомим зарубіжним дослідником У.Ешбі був названий принципом емерджентності.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система – це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання. Розглянемо найпоширеніші у науковій літературі визначення економічної системи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Визначення різними авторами наукової категорії

економічної системи

Однією з найважливіших характеристик системи є її структура. Під структурою системи розуміють сукупність складових її елементів і характер постійних, стійких у часі зв’язків між ними. Будь-яка складна система, очевидно, володіє множиною структур, пов’язаних між собою. Сталі взаємні зв’язки елементів системи, що забезпечують її цілісність, й формують структуру економічної системи, конкретний зміст якої багатомірний і залежить від мети та завдань дослідника. До вагомих структурних елементів економічної системи, які є водночас її підсистемами, належать:

– економічні відносини;

– продуктивні сили суспільства;

– механізм господарювання.

Основною, найважливішою ланкою економічної системи є економічні відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Економічні відносини – відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини (які водночас є структурними елементами економічних відносин).

Організаційно-економічні відносини мають місце у конкретних галузях народного господарства, наприклад, у торгівлі, громадському харчуванні, науці, освіті тощо. Самі ці галузі є предметом конкретних економічних наук. Організаційно-економічні відносини – це відносини у сфері кредиту, фінансів, маркетингу, менеджменту, грошового обігу, бірж тощо. До них належать форми і методи господарювання, ринкова система, підприємництво, товарно-грошові відносини.

Соціально-економічні відносини охоплюють питання забезпечення інтересів людей, окремої людини. Всі економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, повинні забезпечити поліпшення життєвого рівня народу. Людина – мета суспільного виробництва і соціально-економічні відносини не повинні використовувати людину лише як виробника, як "фактор виробництва". Людина – не засіб, а кінцева мета створення матеріальних благ. Не людина для виробництва, а навпаки, виробництво для людини. Необхідно будувати такі соціально-економічні відносини, щоб інтереси переважної більшості населення країни відображали стан її економіки.

Техніко-економічні відносини стосуються насамперед виробничо-господарської діяльності матеріальної сфери, підприємств, їх підрозділів та об'єднань, їх впливу на виробничо-господарську практику розвитку техніки, технології й організації виробництва. Техніко-економічні відносини охоплюють також питання використання виробничих потужностей галузей та їх складових – заводів, шахт, будмайданчиків, залізничних, тролейбусних і трамвайних депо, сільгосппідприємств тощо, використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Ці відносини відображають найважливіші сторони роботи підприємства в тісному взаємозв'язку з технікою і технологією виробництва, найповнішу характеристику технічного, організаційного й економічного становища на цьому підприємстві, ступінь концентрації, спеціалізації, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування прогресивних технологій.

Матеріальною основою економічної системи є продуктивні сили. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Продуктивні сили – це система факторів, які забезпечують перетворення речовин природи у життєві блага для задоволення потреб суспільства. Продуктивні сили є системою суб’єктивних (людина) та речових (техніка і предмети праці) елементів, необхідних для процесу матеріального виробництва. Вони включають в себе, крім людини, засоби праці – це перш за все знаряддя праці, знаряддя виробничого процесу (інструменти, машини тощо), умови праці, а також виробничі будівлі, залізниці та шосейні дороги, освоєні водні шляхи, канали, засоби зв’язку тощо та предмети праці. Однак, головною продуктивною силою суспільства є люди, які приводять у рух всі інші елементи продуктивних сил. Адже людина як виробник матеріальних благ включена в процес виробництва і характеризується деякими властивостями: – по-перше, певним рівнем і складом фізичних сил; – по-друге, навичками до праці, тобто вмінням оперувати знаряддями праці; – по-третє, психічними здібностями до праці, тобто мисленням, волею, знаннями. Таким чином, психічні, ідеальні властивості людей є моментами продуктивних сил суспільства. Все це дозволяє людині виступати не лише головним елементом продуктивних сил, але й рушійною силою їх розвитку. Факторами розвитку продуктивних сил є: всебічний розвиток людини, розвиток освіти і науки, розвиток техніки і технологій, удосконалення організації та управління.

Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Продуктивні сили не лише визначають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють навколишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у результаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насадження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф.

Третій структурний елемент економічної системи – механізм господарювання – це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини – відносини власності і поверхневі – організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм – це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини – правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання – це механізм дії та використання економічних законів.

Будь-яка економічна система виконує певні, визначальні, щодо її сутності і змісту, функції: створення матеріальних благ у відповідних кількісних і якісних параметрах; визначення комбінацій економічних ресурсів (землі, робочої сили, технологій тощо), від яких залежить створення матеріальних благ; координація всіх видів економічної діяльності; визначення споживача вироблених благ; забезпечення системного функціонування економіки в усіх її видах і формах (державних підприємствах, приватній діяльності, домогосподарствах тощо); реалізація соціальних завдань.