Формування глобальної економічної системи

Сучасний етап в еволюційному розвитку світової економіки характеризується посиленням тенденції до глобалізації, яка проявляється у виході національних економічних систем і національних ринків на рівень глобальної економічної системи. Глобальна економічна система – світогосподарська система, в якій національні процеси виробництва, обміну і споживання благ втрачають свою автономність і відбуваються як єдиний процес.

Таким чином, більш повне трактування категорії світового господарства і визначає його як глобальну економічну систему, яка самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних аспектів правових і політичних відносин. Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Концепції глобальної економічної системи:

1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму – пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання капіталу, за посилення їхнього політичного і культурного впливу. Під імперіалізмом розуміється така стадія розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, отримав визначальну роль вивіз капіталу, почався розподіл світу міжнародними трестами і вже закінчився розподіл усієї території землі найбільшими капіталістичними країнами» (В.Ленін). Засновниками теорії імперіалізму є О.Бауер, Р.Гільфердінг, В.Ленін.

2. Теорія модернізації – виходить з того, що всі існуючі в історії людські суспільства біполярні. Теорія базується на розходженнях у розумінні традиційного і сучасного, зв'язує перехід до сучасного економічного зростання з духовними цінностями, а не тільки з матеріальним інтересом, з переходом соціальної структури до її мобілізаційного типу. Традиційні суспільства керуються індивідами, що не підготовлені до нововведень, а сучасні – індивідами, що застосовують нові ідеї і речі під впливом раціонального мислення і практичного досвіду. Методологічними передумовами теорії модернізації є погляди М.Вебера, Т.Пірсона, Ш.Эйзенщтада.

3. Теорія (метатеорія) залежності була висунута групою латиноамериканських економістів і соціологів. Її засновник – відомий аргентинський економіст Р.Пребиш. Її вихідний момент – теза про те, що капіталістична система у світовому масштабі одночасно породжує економічний розвиток і слаборозвиненість на міжнародному, національному і локальному рівнях. Прихильники теорії залежності і нерозвиненості стверджують, що капіталістична система активно сприяє недорозвиненості третього світу і що гармонійний розвиток неможливий, поки ця система існує.

4. Концепція світової системи – ґрунтуючись на динамічній зміні поділу праці, вона поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і напівпериферійні країни. Концепція тісно зв'язана з положенням про державну залежність, відповідно до якої розриви в економічному розвитку між центром і периферією визначають основне протиріччя світової системи. Концепція світової системи також тісно зв'язана з теорією нового міжнародного поділу праці (НМРТ) Ф.Фробела, яка звертає увагу на наслідки змін у глобальній виробничій стратегії ТНК в останні десятиліття.

5. Теорія глобальної взаємозалежності. Термін глобальна взаємозалежність був введений американським політологом С.Хоффманом, а концепція розкрита Р.Купером. Ріст взаємозалежності країн у глобальному економічному просторі піддає національні платіжні баланси усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовнішньої рівноваги, координувати використання всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.

РЕЗЮМЕ

1. Єдиного та універсального визначення наукової категорії економічної системи не існує. У найзагальнішому вигляді її можна представити як об’єктивну єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. Сутність економічної системи визначається і залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів.

2. Структура економічної системи представляє собою сукупність складових її елементів і характер постійних, стійких у часі зв’язків між ними, до яких відносять: економічні відносини, продуктивні сили суспільства, механізм господарювання (підсистеми економічної системи). На рівні національної економічної системи виділяються шість основних груп елементів сучасних економічних систем: домашні господарства; підприємства різних видів, форм і господарської спеціалізації; сектори економіки; кластери; внутрішні регіони; регулятивні інститути.

3. Найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності. Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій. Цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники виробництва; хто і як ухвалює основні економічні рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності.

4. Соціальна ринкова економіка – найрозвиненіша форма ринкової економіки, в якій принцип свободи і ринкового господарювання поєднується з соціальним порядком і соціальним прогресом. Даний тип економічної системи є продуктом природного історичного розвитку суспільства, властивий усім країнам з ринковою економікою і, на відміну від змішаної економіки, орієнтована на досягнення як економічних, так і соціальних цілей суспільно-економічного розвитку.

5. Базовими капіталістичними моделями сучасного економічного устрою вважаються “англосаксонська” (сучасна американська) і “рейнська” (німецько-японська). Англосаксонська модель є більш прагматичною, порівняно з рейнською, і спрямована на максимізацію фінансового прибутку. Рейнська модель більшою мірою направлена на вирішення соціальних аспектів розвитку. Розглянута градація моделей капіталізму є лише поверхневою, узагальнюючою і може бути поглиблена на цілу низку специфічних національних економічних моделей.

6. Сучасна економічна система є складною субординованою системою економічних чотирьох рівнів, що взаємодіють між собою: глобальний економічний рівень (світова економічна система), макроекономічний рівень (національні економіки), мезоекономічний рівень (економіка окремих територій та регіонів, ринків та ринкових інфраструктурних підсистем, галузеві економіки), мікроекономічний рівень (економіка індивіда, домашнього господарства, фірми, організації, установи).