Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми




Читайте также:
  1. V. Семинар. Тема 6. Формирование информационной среды общества
  2. VI этап. Оптимизация соотношения внутренних и внешних источников формирования собственных финансовых ресурсов.
  3. VII этап. Формирование эффективных условий привлечения кредитов
  4. А. Особенности формирования древнерусской культуры
  5. Адміністративні договори як форми управлінської діяльності
  6. Азиатская - в которой формированию государства способствовали климатические условия, повлиявшие на выполнение ирригационных и строительных работ.
  7. Алгоритм позиционирования товаров в рамках формирования товарной линии
  8. Анализ понятия «стоимость» и факторов, её формирующих
  9. Анализ состава, структуры и источников формирования имущества предприятий
  10. Анализ формирования и выполнения производственной программы

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, полі­тичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Спроби систематичного теоретичного осмислення підприєм­ництва почалися у XVIIІ ст. Уперше поняття «підприємець» у на­уковій обіг увів англійський економіст Р. Кантільйон (1680— 1734). Він розглядав підприємця як особливого суб'єкта, наділено­го здібностями передбачати, ризикувати, брати на себе відпові­дальність за прийняті рішення не лише у стандартних ситуаціях, але й в обставинах ризикованих, у тому числі — в інноваціях.

Подальший розвиток теорії підприємництва пов'язаний з ім'ям фундатора і видатного представника класичної школи полі­тичної економії А. Сміта (1723—1790). Підприємцем він вважав власника підприємства. Відповідно трактувалася й мета підпри­ємницької діяльності — отримання підприємницького доходу.

У теорію підприємництва певний внесок зробив відомий фран­цузький економіст першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей (1767— 1832). Він розглядав підприємця як особу, яка намагається за влас­ний рахунок, на власний ризик і на свою користь зробити певний продукт. Сей стверджував, що функції підприємця полягають в умінні з'єднувати, комбінувати чинники виробництва. Метою й результатом такої діяльності є підприємницький дохід.

Концепція Ж. Б. Сея набула подальшого розвитку у працях найвизначніших економістів, які тією чи іншою мірою досліджу­вали проблему підприємництва. Так, А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу і пра­ці) четвертий — організацію (або згодом — підприємницьку здат­ність). Особливо підкреслювались активна роль самого підпри­ємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів.

Помітний внесок у розвиток теорії підприємництва зробив ві­домий австрійський економіст і соціолог Й. Шумпетер (1883— 1950). У центр своєї теорії економічного розвитку науковець поставив підприємця, в якому втілені принципово нові під­приємницькі риси, що стали рушієм економічного й науково-технічного прогресу в XX ст.



За Шумпетером, бути підприємцем — означає робити не те, що роблять інші, й робити не так, як роблять інші. Підприємни­цьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідер­ства і новаторства. Й. Шумпетер постійно підкреслював, що ін­новація є дітищем підприємництва, а підприємець — творцем ін­новацій. Саме діяльність підприємця, на думку Й. Шумпетера, є джерелом усіх змін в економіці.

У сучасній зарубіжній і вітчизняній економічній літературі досі немає чіткого й загальноприйнятого визначення підприєм­ництва. У більшості випадків суть підприємництва пов'язується з метою підприємницької діяльності. Такий підхід панує сьогодні і в Україні, він закріплений у нас законодавчо. У Законі України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання ро­біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Це найпоширеніша точка зору серед економістів. Нині За­кон України «Про підприємництво» втратив свою чинність, але основні положення цього закону знайшли своє відображення в Господарському кодексі України, який введено в дію з 1 січня 2004 р.



Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору:

· як економічну категорію;

· як метод господарювання;

· як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

· ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

· організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

· творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Ураховуючи характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, крім зазначених функцій можна виокремити також наступні:

· стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб;

· управлінська — пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою;

· захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов для функціонування під­приємництва, усунення наявних проблем на макрорівні.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:

· самостійність і незалежність господарювання;

· економічна відповідальність за прийняття рішень;

· орієнтація на максимальний прибуток.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника).

Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем.

Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. Діяльність підприємця дає суспільству переваги. По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямовувати суспільне виробництво на їх задоволення. По-третє, лише підприємець здатний організувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільше віддачу.

Таким чином,підприємець розглядається як суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Отже,сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А метазводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

· без використання найманої праці;

· з використанням найманої праці;

· без утворення юридичної особи;

· з утворенням юридичної особи.

Згідно з Законом України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України та інших держав, не обмежені законом у пра­воздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, колективної та державної. Тобто підприєм­ництвом можуть займатися правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, сім'ї, об'єднання гро­мадян, приватні, колективні, державні, спільні й будь-які види, типи та категорії підприємств, створення яких не суперечить за­конодавчим актам України.

Згідно з чинним законодавством в Україні заборонено займа­тися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, служ­бовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за. діяльністю підприємств, по­садовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Не можуть бути зареєстровані як підприємці, з правом здійс­нення відповідного виду діяльності, особи, яким заборонив це суд (до закінчення установленого рішенням суду терміну), а та­кож ті, які мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками під­приємницьких організацій, а також обіймати керівні посади й по­сади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в підприємни­цьких товариствах чи їх об'єднаннях.

У законодавстві підприємницька самостійність регламентована Законом України “Про підприємництво”, у ст. 3-й якого записано: “Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.” Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, вміння і в той же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємця від будь-яких вертикальних чи горизонтальних економічних чи політичних структур.

Об’єктами підприємницької діяльностіє товари, продукти, послуги.

Згідно із законодавством України підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:

—вільний вибір видів діяльності;

—залучення на добровільних засадах до підприємницької діяль­ності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

—самостійне формування програми діяльності та вибір по­стачальників і споживачів вироблювальної продукції, встанов­лення цін;

—вільне наймання працівників;

—залучення і використання матеріально-технічних, фінансо­вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

—вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів;

—самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними рушійними силами розвитку підприємництва є по­треби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, суперечності й конкуренція, сти­мули.

Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємни­цтва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштов­хується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумов­лює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та ін.). Таким чином, потреби ви­ступають рушійною силою як суспільства в цілому, так і підпри­ємництва зокрема.

Важливою рушійною силою підприємництва є також економіч­ний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можли­вість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — зав­дання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Ре­алізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина вклю­чається у суспільне виробництво та підприємництво.

Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та соціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збіль­шення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспіль­ства.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, актив­ності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості за­кладені рушійні сили підприємництва.

Суперечності — рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами й виробничими відносинами, вироб­ництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задо­вольнити їх, між різними формами власності, попитом і пропози­цією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих працівників та інтересами підприємця. Суперечності можуть нагромаджуватися до «критич­ної маси», але потребують згладжування та розв'язання проблем. Формою вирішення суперечностей як внутрішніх чинників са­морозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвит­ку (конкуренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв'язки суб'єктів економічних відносин), інфраструктура (біржі, бан­ки, страхові, консалтингові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні організації тощо), система вивчення контраген­тів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення роз­витку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних під­приємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конку­ренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наяв­ність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхньо­го саморозвитку.

Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємниць­кої діяльності.

Підприємництво характерне кожній економічній системі, але в колишньому СРСР воно було знищено.

Все це дає можливість зробити висновок про загалом неспри­ятливі умови для розвитку підприємництва практично протягом усієї радянської історії України. Лише на початку 1990-х років, уперше за досить тривалий період часу, підприємництво стає офіційно дозволеним видом діяльності. Це пов'язано з переходом України до ринкової економіки, поглибленням соціально-еконо­мічних реформ у житті суспільства. Роль підприємництва дедалі зростає і за цих умов воно набуває таких важливих функцій:

—виступає силою, що прискорює шлях до ринкових перетво­рень; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;

—забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє раціональному використанню усіх ресурсів;

—стимулює ділову активність, забезпечує ефективні стимули до високопродуктивної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швид кому обновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;

—створює нові робочі місця, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури.

Отже, підприємництво — необхідна умова досягнення комер­ційного успіху на ринку товарів і послуг.

Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто становлячись тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації та постійного оновлення.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.

В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприклад в США майже 75% всіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить приблизно 7%. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%). Партнерства, становлячи 7% у загальній кількості одиниць бізнесу мають лише 4% у загальному обігу. Таке явище ілюструє схема, складена за даними економіки США.

 

Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вибір організаційної форми підприємництва залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму виробництва. Так, логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

У межах основних організаційних форм підприємств можуть існувати їхні різновиди. Так, законодавство України передбачає існування різних форм господарських товариств: з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю та командитних.

Таблиця 6.1


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 23; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты