Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Трудові відносини, зайнятість, безробіття




Читайте также:
  1. Адміністративні право відносини, суб’єкти адміністративного права. Поняття адміністративного проступку.
  2. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  3. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  4. Концепція "природного безробіття" М. Фрідмена
  5. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Види і форми безробіття
  6. ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ, ЗАЙНЯТОСТІ І БЕЗРОБІТТЯ
  7. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції
  8. Тема 3. Ринок праці. Безробіття
  9. Трудові права українських громадян за кордоном.

Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників заради соціальної стабільності і злагоди у суспільстві, гарантом яких має виступати держава. Вони являють собою багатоаспектну систему взаємовідносин перш за все між роботодавцями і найманими працівниками, а також підприємствами та їх працівниками, державою і працездатним населенням, громадськими організаціями (зокрема профспілками) і підприємцями (їх різними угрупованнями), державою. Ці відносини фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Трудові відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта тощо.

Техніко-економічний аспект трудових відносин пов'язаний з використанням працівником речових факторів виробництва, одиничним суспільним поділом праці, технологією виробництва та ін. на рівні продуктивних сил. Соціально-економічний аспект трудових відносин визначається в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на підприємствах колективної власності і частково акціонерних тощо безпосередні виробники є також співвласниками підприємства і, відповідно, створеного продукту. На приватних же підприємствах із застосуванням найманої праці поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбувається через купівлю та використання його робочої сили (праці) під контролем та управлінням власника (власників).

Як бачимо, трудові відносини виникають безпосередньо у сфері трудової діяльності та інших пов’язаних з нею сферах між індивідами і групами людей, що займають різне соціальне положення у процесі праці, відрізняються рівнем та формою отриманих доходів.



Проблеми трудових відносин на будь-якому етапі розвитку суспільства криються в конфлікті інтересів роботодавців і найманих працівників, який може виникати за різними напрямами взаємовідносин. Так, безпосередньою метою (мотивом) економічної діяльності підприємця (роботодавця) є одержання прибутку, а найманого працівника – заробітної плати. Остання ж входить у витрати виробництва. Тож виникає суперечність між цілями роботодавця і працівника: роботодавці прагнуть знизити ці витрати, а безпосередні працівники – підвищити заробітну плату та одержати соціальні пільги. А це, як відомо, веде до зростання витрат. Розв’язання цієї суперечності та інших проблем трудових відносин, незалежно від ступеня їх гостроти, знаходиться в площині узгодження інтересів роботодавця і найманого працівника. За ринкових умов таке узгодження потребує участі (регулювання) третьої сторони – держави. Вплив держави на трудові відносини здійснюється через правові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лімітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гарантований мінімальний рівень заробітної плати тощо.



Існує практика соціального партнерства як форми взаємовідносин (взаємодії) на дво- та тристоронній основі ( біпартизм і трипартизм) між профспілками (представниками найманих працівників), об’єднаннями підприємців (роботодавців) та органами державної влади. Систематично проводяться три- або двосторонні консультації з питань формування і реалізації соціально-економічної політики, укладаються угоди з питань забезпечення зайнятості населення, підвищення мотивації праці, посилення соціальних гарантій на всіх рівнях (державному, галузевому, регіональному). Реалізація угод, колективних договорів та інших домовленостей між соціальними партнерами є реальним стабілізуючим фактором розвитку суспільства. Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства на засадах трипартизму є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних сил суспільства, розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Водночас практика трипартизму не може замінити механізм соціального партнерства на рівні підприємств. Трудові колективи мають брати активну участь у переговорному процесі на первинному рівні. Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором. Він визначає права та обов’язки роботодавця і працівника з таких питань: форма, система і розмір оплати праці; виплата грошових доплат і різних компенсацій; механізм регулювання оплати праці при підвищенні цін за умов інфляції та досягнення показників, визначених у трудовому договорі; зайнятість, перекваліфікація та умови вивільнення працівника згідно з чинним законодавством; термін робочого часу і відпочинку, відпусток; медичне і соціальне страхування; охорона здоров’я працівника, екологічна та інша безпека на виробництві; контроль за виконанням колективної угоди, забезпечення нормативних умов функціонування профспілок чи інших уповноважених працівниками представницьких органів; регулювання умов проведення страйків тощо. Порядок оформлення колективних договорів у кожній країні визначається відповідним національним законодавством.



Отже, трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті рішень і відповідальності за розвиток підприємства, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Головними причинами виникнення соціально-трудових конфліктів в Україні є несвоєчасність виплати заробітної плати, її низький рівень, ігнорування інтересів підлеглих, порушення умов колективного договору, неритмічність роботи, простої, неоплачувані відпустки, неінформованість працівників щодо фінансового стану підприємств та організацій, незадовільні умови праці та ін. На сьогодні договірне регулювання праці поки лише частково впливає на зниження рівня конфліктності між суб’єктами трудових відносин. Відсутність же такого регулювання, як свідчить досвід, погіршує умови праці, посилює соціальну напругу і конфліктність не лише між суб’єктами трудових відносин, а й у суспільстві. Це потребує цілеспрямованого регулювання трудових відносин на основі трипартизму.

Трудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з зайнятістю, яка є комплексним поняттям,що включає економічну, соціальну та демографічну сутність. У широкому значенні зайнятість – система економічних, соціальних, правових та інших відносин між людьми, які виникають у процесі їх суспільно корисної діяльності, спрямованої на задоволення особистих та суспільних потреб. Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню суспільного продукту (національного доходу). Чим більше людей зайнято за будь-яких інших умов, тим більше в суспільстві виробляється благ, тим вищий буде рівень життя населення. Соціальна сутність зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні й самоствердженні через суспільно корисну працю, а також ступінь задоволення завдяки доходам своїх потреб при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства. У демографічному аспекті від зайнятості значною мірою залежить відтворення і розвиток людського ресурсу, стан використання трудового потенціалу суспільства, питома вага різних статево-вікових груп населення, економічне навантаження на працездатне населення та ін.

Звідси випливають такі основні функції зайнятості:

- забезпечення життєдіяльності та розвитку суспільства, у тому числі його непрацездатних членів;

- забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості;

- забезпечення якості людського ресурсу.

Ці функції зайнятості, у свою чергу, значною мірою забезпечують залежно від її рівня звужене, просте чи розширене відтворення населення, а також екстенсивне або інтенсивне відтворення людського ресурсу.

Загальна (глобальна) зайнятість включає участь працездатного населення у виробництві товарів і послуг, у роботі органів державної влади та громадських організацій, службу в збройних силах, навчання у навчальних закладах різних рівнів, ведення домашнього господарства і виховання дітей, догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку та ін. Економічна (продуктивна) зайнятість – участь працездатних громадян у суспільному виробництві (виробництві товарів і послуг), яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона є певною системою соціально-трудових відносин з приводу забезпечення економічно активної частини населення робочими місцями; формування, розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі у суспільно корисній праці; забезпечення розширеного відтворення людського ресурсу. Від її характеру та сфери залежать інтереси людини, її соціальний статус і спосіб життя. Рівень зайнятості визначається у відсотках як відношення кількості зайнятих у суспільному виробництві до трудових ресурсів, або працездатного населення.

Зайнятість виражає залучення людського ресурсу до сукупної праці суспільства. Це матеріальна основа його відтворення завдяки отриманому продукту, доходу. Вона є єдиною можливістю самовиразу особистості людини у праці (діяльності), можливістю реалізації своїх здібностей, «людського капіталу» на користь собі та суспільству. Для більшості населення зайнятість – головне джерело доходів.

Види зайнятості зумовлені певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішніми та зовнішніми економічними відносинами. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. Зайнятість може бути повна і неповна. Повна зайнятість – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім`ї) та колективне ( з участю фірм, компаній, держави) відтворення людського ресурсу (робочої сили) і задоволення всієї сукупності потреб. Вона означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, бажає і здатен працювати. Всі, хто бажають запропонувати за встановленою ринком праці рівноважною ціною (ставкою заробітної плати) певний обсяг праці, можуть реалізувати свої бажання.

Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою ефективного використання людського ресурсу. Економіка, яка добре функціонує, повинна забезпечити роботою тих, хто хоче її отримати за наявної зарплати, хоче і здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, не може забезпечити їх роботою, то формується неповна зайнятість – певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи або трудова діяльність здійснюється упродовж неповного робочого дня (тижня), під час сезонного періоду, зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну діяльність (суспільно корисну працю). Найпоширенішими формами зайнятості є: наймана праця за трудовою угодою (договором); праця осіб-співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств; праця зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця у фермерських господарствах і в особистому підсобному господарстві; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Узагальнюючи, за формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, можна виділити:

- економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності постворенню валового продукту і національного доходу;

- службову зайнятість, пов’язану з службою в армії, роботою на вибірних, призначених посадах;

- соціальну зайнятість, яка пов’язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, догляд за дітьми, людьми похилого віку, інвалідами та ін.).

Більш розгорнута класифікація форм зайнятості за різними ознаками (критеріями) наведена на рис. 1.

Міжнародна статистика виділяє такі три основних категорії зайнятих:

1-ша категорія – працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

2-га категорія – самозайняті працівники або підприємці;

3-тя категорія – неоплачувані працівники сімейних господарств.

У зв’язку з дослідженням зайнятості економічна наука виокремлює такі поняття, як раціональна та ефективна зайнятість. Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Їй притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура економіки, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура трудових ресурсів та адекватна їй система робочих місць. Раціональна зайнятість передбачає поєднання економічної та соціальної ефективності і соціально прийнятний для даного етапу розвитку суспільства рівень безробіття, урахування зростання соціальної напруги в суспільстві зі зростанням чисельності вимушено безробітних, економічних можливостей суспільства щодо забезпечення для них мінімальних життєвих стандартів.

Ефективна зайнятість – зайнятість, що має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці людського ресурсу. Вона здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. Отже, ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної, як найбільш раціональне використання трудових ресурсів, і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці.

 

 

 


Рис.9.1. Класифікація форм зайнятості населення

 

На макроекономічному рівні ефективну зайнятість слід розглядати як динамічну рівновагу між попитом і пропозицією людського ресурсу, коли ефективному сукупному попиту відповідає адекватний у професійно-кваліфікаційному аспекті людський ресурс. Ефективна зайнятість супроводжується як інтенсивним переміщенням працівників у галузі з високим рівнем продуктивності праці, інноваційні типи виробництв, соціально орієнтовані сфери економіки, так і загальною ефективністю використання праці.

В умовах соціально орієнтованої економіки, яка є найадекватнішим варіантом і завершенням трансформаційних процесів, повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує гідний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівнів кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Основними закономірностями трансформації економіки України у сфері зайнятості є:

- ліквідація державної монополії на використання людського ресурсу і принципу загальної обов’язковості праці;

- поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями;

- створення можливостей для самозайнятості населення;

- розвиток і поширення нестандартних і гнучких форм зайнятості;

- поява різних моделей поєднання форм і типів зайнятості;

- поширення неформальної зайнятості, у тому числі кримінальної.

За ринкових відносин зайнятість є результатом взаємодії пропозиції людського ресурсу, попиту на нього, ціни та конкуренції. Зайнятість формує задоволена пропозиція людського ресурсу як реалізована економічна (трудова) активність. Незадоволена пропозиція – це безробіття або резерв людського ресурсу.

Можна навести такі визначення безробіття:

- це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення;

- це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення хоче працювати, але не може знайти роботу, стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці;

- це вимушена незайнятість, що виникає внаслідок порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці як на інтегрованому ринку праці, так і в його різних сегментах;

- це незайнятість працездатного населення в суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і суспільних потреб.

Безробіття вперше виникло у Великій Британії на початку ХІХ ст. Сам термін «безробіття» з’явився в Британській енциклопедії у 1911 р., а в 1915 р. у звіті Міністерства праці США. Сьогодні це явище присутнє у всіх країнах світу в різних масштабах, формах, тривалості. Світовий досвід свідчить, що в кожний період рівень зайнятості й масштаби безробіття характеризуються коливаннями, зумовленими різними чинниками. Так, основним чинником (причиною) безробіття в країнах з розвинутою ринковою економікою є науково-технічний прогрес і впровадження новітніх технологій. У країнах з перехідною економікою такими причинами стали глибока економічна криза, що обумовила відповідне значне скорочення попиту на людський ресурс; структурні зрушення (не тільки міжгалузеві, а й секторальні, внутрішньогалузеві та регіональні), результатом яких стала якісна невідповідність пропозиції людського ресурсу попиту на нього; рух людського ресурсу (професійний, соціальний, регіональний).

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. За концепцією Міжнародної організації праці (МОП) працездатними вважаються особи віком 15-70 років.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні та відносні показники. Основні абсолютні показники – кількість безробітних на різних рівнях (країна, область, місто, район); кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, соціальним статусом; середня тривалість безробіття (в місяцях). Основним відносним показником безробіття є рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках як відношення кількості безробітних до загальної кількості працездатного населення країни. Рівень безробіття економічно активного населення – співвідношення у відсотках кількості безробітних і економічно активного населення. До економічно активного населення, за методологією ООН, належать наймані працівники та ті члени їхніх сімей, які допомагають їм; підприємці; особи, які не мають у даний момент роботи, але прагнуть її отримати, тобто безробітні.

Залежно від обставин, через які людина не має роботи, безробіття поділяють на дві групи (види): добровільне і вимушене. Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням працездатної особи утриматись від пропозиції праці за несприятливих для неї умов. Воно існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного працівника не задовольняє рівень заробітної плати або сам характер праці (важка, малоцікава, непрестижна праця). Вимушене безробіття не пов’язане з вільним волевиявленням працездатної особи, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором, коли виникає розрив (порушення рівноваги) між пропозицією праці і попитом на неї. На відміну від добровільного безробіття, воно є турботою держави, реєструється і передбачає надання допомоги.

Добровільне і вимушене безробіття проявляються у відповідних формах, визначення яких пов’язують з причинами, що їх зумовлюють, тривалістю і видом безробіття. Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, пов’язане з добровільними професіональними, регіональними і віковими переміщеннями працівників (зміна місця роботи, проживання, одержання нової кваліфікації тощо). Відмінною ознакою цієї форми безробіття є добровільність і короткостроковість.

До вимушеного безробіття можна віднести структурне, циклічне, технологічне, конверсійне, сезонне, регіональне та деякі інші форми безробіття. Основними серед них, що спричиняють найбільший вплив на рівень і масштаби незайнятості, є циклічне і структурне безробіття. Структурне безробіття – безробіття, зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих внаслідок структурних зрушень в економіці і технології виробництва. Певні професії «старіють», попит на них зменшується або й зовсім зникає. Працівники, які не опанували таких професій, звільняються і змушені перекваліфіковуватися. При структурному безробітті важко знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання. Ця форма безробіття, як правило, має довгочасний характер, потребує додаткових витрат суспільства й індивідів.

Як різновиди структурного безробіття можна розглядати технологічне і конверсійне. Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана з вивільненням працівників у зв’язку з запровадженням нової техніки та технології. Однак зміна технології виробництва, його модернізація, роботизація тощо не лише призводить до вивільнення робочих місць, а й створює нові робочі місця, супроводжується найманням працівників нових професій, спеціальностей та іншої кваліфікації. Тобто масштаби технологічного безробіття нижчі за скорочення попиту на людський ресурс внаслідок науково-технічного прогресу. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Циклічне безробіття – незайнятість економічно активного населення, зумовлена циклічними спадами виробництва. Виникає в результаті скорочення сукупного попиту на людський ресурс внаслідок зменшення сукупного попиту на товари і послуги та негнучкості заробітної плати в бік її зниження. Воно небезпечне своєю тривалістю, найбільшою мірою від нього страждають молодь, жінки, люди похилого віку.

Сезонне безробіття – вимушена форма безробіття, спричинена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство, цукроваріння, риболовство тощо). Регіональне безробіття виникає в результаті диспропорцій між попитом і пропозицією людського ресурсу на даній території (регіоні). Воно формується під впливом нерівномірного економічного розвитку різних регіонів країни, а також демографічних, історичних та інших специфічних чинників.

Особливою формою безробіття є інституціональне безробіття, або безробіття очікування, пов’язане з тим, що іноді система соціального забезпечення і передбачені нею соціальні виплати, гарантований мінімум заробітної плати, існуюча система оподаткування тощо призводять до того, що певна частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. Інституціональне безробіття стрімко зростає із збільшенням соціальної складової в ринковій економічній системі. По суті, високий рівень цього безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки. На відміну від інших форм безробіття інституціональне існує лише в зареєстрованому вигляді, оскільки воно так чи інакше пов’язане з виплатами соціальної допомоги.

Окрім розглянутих видів та форм безробіття виділяють два типи безробіття: відкрите і приховане. Відкрите безробіття – така ситуація на ринку людського ресурсу, за якої особа визнає, що вона не має роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості. Приховане безробіття – вимушена неповна зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитись у складі підприємства. Воно виявляється у наданні довготривалих адміністративних відпусток (повністю або частково неоплачуваних), зростанні цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин та ін. Спостерігається в більшості країн СНД і абсолютно не притаманне країнам з розвинутою ринковою економікою. Інколи приховане безробіття пов’язують з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.

Залежно від тривалості міжнародна статистика виокремлює так зване тривале безробіття (понад шість місяців) і застійне безробіття (понад рік). У постсоціалістичних країнах безробіття має, як правило, довготривалий, застійний характер.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Фрикційне і структурне безробіття вважаються цілком неминучими, вони природні для економіки, що динамічно розвивається, й існують у будь-який період соціально-економічного розвитку. Тому фрикційне і структурне безробіття об’єднані інтегрованим поняттям «природне безробіття». Природне безробіття резерв людського ресурсу, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу цього ресурсу відповідно до коливань попиту виробництва на нього.

Природний рівень безробіття – рівень безробіття за умов повної зайнятості; сума рівнів фрикційного і структурного безробіття. Це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на людський ресурс не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. Аргументом на користь зарахування структурного безробіття, яке вимушене, до природного є те, що зміни структури економіки зумовлюються зміною суспільних потреб, що, безумовно, відповідає природі економічної людини. Уважається, що природний рівень безробіття за сучасних умов дорівнює приблизно 5-6%. Для країн Західної Європи він приймається на рівні 4-5%, Північної Америки – 6,5-7%. Для України він пропонується на рівні 3,5-4%. Однак фактичний рівень безробіття може значно відхилятися від природного рівня під впливом чисельних внутрішніх і зовнішніх чинників. Якщо безробіття в країні або в певному регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня (приблизно 15-20%).

Безробіття має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, хоча останні переважають. Одним з негативних проявів безробіття є економічні втрати, передусім зменшення (недовиробництво) валового національного продукту (ВНП), його відставання від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Зв'язок між безробіттям і ВНП встановив у 1960-ті роки А.Оукен (закон Оукена). Зростання фактичного рівня безробіття на 1% понад його природного рівня зменшує обсяг фактичного ВНП порівняно з потенційним ВНП на 2,5%.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 144; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты