Формування уявлень про мову і мовлення

Відповідно до вимог програмиучнів початкових класів мають формуватися деякі уявлення про мову і мовлення: 1) мова є найважливішим засобом спілку­вання між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, із слів — словосполучення і речення, із речень — зв'язні висловлювання; 3) мова пов'язана з мисленням (за допомо­гою речень висловлюються думки); 4) українська мова — мова українського народу; 5) українська мова близько споріднена з російською і білоруською мовами; 6) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволо­діти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх; 7) є дві форми мовлення — усна й писемна; 8) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спіл­кування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.

Наведені відомості учні мають не заучувати, а засвою­вати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлю­вань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення – невід’ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується при вивченні всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв'язного мов­лення.

Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідь дітям було б важ­ко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, го­ловними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовний до­свід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель по­винен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наве­дене в підручнику, при потребі доповнювати новими фак­тами.

Вже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови — її створили люди для потреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов'язана із мисленням.

Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколиш­ній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, стали давати їм назви. Так з'явилися слова як своєрідне по­значення явищ дійсності. Найменування певного предме­та, його ознаки чи дії — це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших. На кількох прикладах варто показати, що походження деяких слів можна пояснити: є слова, що наслідують звуки природи (в українській мові — свист, грім, шипіти, капати); є слова, утворені від інших слів: садівник доглядає сад, тракторист працює на трак­торі, водій водить машину. У тексті вправи є вислів: «Сло­во — то дивний витвір людини». «Чому дивний? — запитує вчитель. — Тільки спостереження над словом як наймену­ванням предметів, дій, явищ допоможе відповісти на запи­тання. Ось надворі дощ. Прислухаємося. Що ми чуємо? Шумить. Чому вжито слово «шумить»? Бо ніби щось про­мовляє довге, протяжне ш—ш—ш. Крапля дощу капає, а в воді булькає. Чому з'явилися такі слова? Вони теж ніби відтворюють те, що людина чує. Тільки людина з її розумом, спостережливістю змогла підмітити і тонко відтворити у сло­вах усе, що її оточує. Тільки людина володіє мовою».

У ході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що слов­никовий запас мови весь час поповнюється. Недавно в нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії, і навпаки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли).

На основі таких даних у дітей формуватиметься уявлення про розвиток мови у тісному зв'язку з розвитком суспіль­ства.

Важливо, щоб діти усвідомили, що у світі є багато мов, що кожен народ має свою мову. Одні й ті самі предмети, ознаки, дії в різних мовах мають різні назви (наприклад, в українській мові — ранок, сорочка, олівці, в російській — утро, рубашка, карандаш).

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьків­щини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов'язком кожного українця е знання й збагачення її.

В учнів мають сформуватись уявлення про спорідненість української мови з російською і білоруською та іншими слов'янськими мовами. У споріднених мовах є багато од­накових слів. Показати це можна на прикладах з укра­їнської, російської і білоруської мов: рука, великан, тка­нина (ткань, тканіна), ліс (лес), мука. При цьому не­обхідно звернути увагу дітей на те, що між братніми мовами є й відмінне, підкреслити, що не можна змішувати слова різних мов.

Показуючи, як люди користуються мовою, слід ціле­спрямовано вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловлювати свої думки і почуття, людина використовує слова, поєднує їх між собою, утворю­ючи речення, а поєднанням речень будує зв'язні висловлю­вання (текст).

Під час оволодіння грамотою учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мов­лення. Вчитель роз'яснює, що усна форма мовлення призна­чена для безпосереднього спілкування того, Хто говорить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками співбесідники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і нав­паки. Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. При усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує спів­розмовник. Отже, усна форма мовлення більш динамічна, легше піддається виправленню і доповненню. Однак думка формується безпосередньо у процесі мовлення, співбесідник не має багато часу на обдумування кожного слова, кожного речення. Тому в усному мовленні нерідко трапляються не­точно вжиті слова, незавершені речення, небажані паузні.

Учні мають навчитися чітко вимовляти слова, виділяти більшою силою голосу ті частини речення, які є відповіддю на поставлене питання, тобто слова, які в даній ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібнішими для вислов­лення думки.

Учитель повинен постійно стежити за тим, щоб учень відповідаючи або звертаючись, не обривав речення, а за­вершував їх, доводив до логічного і граматичного завершен­ня, не повторював одних і тих самих (або зайвих) слів, не підмінював їх надмірним жестикулюванням. Цього діти мають навчатися постійно: в діалогічному мовленні, при читанні текстів вправ, переказах прочитаного тощо як на уроках, так і під час проведення позакласних заходів, у позаурочний час.

Доброю формою стимулювання розвитку граматично правильного усного мовлення є взаєморецензування від­повідей. Треба, щоб не тільки вчитель не залишав поза увагою жодного невдалого слова, фрази, а й привчав ді­тей слухати висловлювання своїх однокласників, помічати і виправляти недоліки їх мовлення. Зразком для них має бути насамперед мова вчителя.

Практично учні мають засвоїти, що усній формі мовлен­ня властиві певний темп і сила звучання. Розповідати каз­ку треба повільно, щоб дати слухачеві можливість самому подумати над ходом подій, стати ніби співучасником роз­в'язання складних фантастичних ситуацій. Щоб передати динаміку руху, поспішність, швидку зміну однієї події іншою, треба темп мовлення пришвидшити. Дуже швидким є темп мовлення при проговорюванні скоромовок. Застосо­вуються вони з певною дидактичною метою: навчитись ви­мовляти швидко звуки й слова, не втрачаючи виразності і чіткості. Зіставляючи повільний і швидкий темп мовлення, учні усвідомлюють, що у щоденному звичайному спілку­ванні використовується розмірений, середній темп мовлен­ня, який дозволяє висловитись виразно і зрозуміло.

Учні мають учитись керувати силою голосу, знати, що від надмірного напруження голосові зв'язки можуть «захво­ріти» («пропадає» голос, людина говорить пошепки або зовсім втрачає голос). Надмірно голосна розмова негативно впливає і на слух. Підвищувати силу голосу треба тоді, коли про щось термінове необхідно повідомити на відстані, привернути увагу людей, закликати на допомогу, засте­регти, і т. п. (Пожежа! Стережись).

Якщо усним мовленням діти практично оволодівають ще у дошкільний період, то писемне мовлення формується тільки в результаті навчання. Вимоги, які ставляться до писемного мовлення, діти усвідомлюють поступово. Вже у 2—3 класах учні засвоюють, що писемна форма мовлення на відміну від усної не має допоміжних засобів увиразнен­ня. Усі відтінки змісту необхідно передавати словами. Тому вона складніша. Однак має й свої переваги: перш ніж що-небудь написати, можна подумати, вибрати найточніший, найкращий варіант, який буде цілком зрозумілим читачеві. Отже, писати треба завжди охайно, каліграфічне, грамотно, щоб легко було сприймати зміст написаного.

Учитель повинен бути наполегливим і послідовним у своїх вимогах, не допускати поблажливого ставлення до неохайно виконаної роботи. Учні теж мають навчитись самокритично оцінювати власну роботу і об'єктивно — роботу інших. Щоб навчити цього, варто практикувати виставку зошитів усіх, учнів класу і дати можливість ді­тям самим порівнювати і оцінювати написане. Після ви­ставки провести відверте і доброзичливе обговорення. На спеціально відведених уроках у кожному з почат­кових класів діти засвоюють найважливіші вимоги куль­тури мовлення й етики мовного спілкування: 1) вислов­лювання повинні бути правильними, точними, виразними. Для цього необхідно добирати потрібні для вираження думки слова, уміло будувати з них речення і пов'язувати їх між собою; 2) слова потрібно правильно наголошувати; 3) в усному мовленні не можна заміняти слова жестами, мімікою, вигуками; 4) щоб висловлений зміст сприймався іншими людьми, треба в усному мовленні виразно вимовля­ти слова, уміло користуватися інтонацією, а в писемному — розділовими знаками; 5) у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості (під час зустрічі і прощання, для вираження запитання, просьби, подяки тощо); 6) слова ввічливості слід добирати залежно від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайомим чи незнайомим людям); 7) у розмові треба вміти вислухати до кінця співбесідника, не перебиваючи його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити про­бачення.

Матеріал для засвоєння цих відомостей представлений у вправах підручників, тут окреслено також створювані або уявні ситуації, в яких відбувається спілкування. Од­нак опрацювання такого матеріалу не дасть бажаних результатів, якщо воно залишиться лише одним з епізодів навчального процесу. Питання культури мовлення і етики спілкування треба тримати в полі зору постійно — як на уроках, так і в позаурочний час, домагаючись усві­домлення і виконання кожним учнем усіх названих вимог. Хід уроку в 3 класі може бути таким:

Тема:Культура мовлення.

Мета:1. Формувати уявлення про культуру мовлення і куль­туру спілкування. 2. Прищеплювати навички мовного етикету. 3. Ви­ховувати в учнів увагу до мовленого слова, повагу до людей і почуття власної гідності.

Змістуроку

І. Актуалізація опорних знань про вимоги до усного мовлення.

1. Бесіда про усне мовлення:

а) Коли людина користується усним мовленням?

б) Яким повинно бути усне мовлення?

в) Чи можна сказати про кожного, хто говорить, що він володіє усним мовленням?

г) Що треба робити для того, щоб оволодіти усним мовленням?

д) Чим ще, крім слів і речень, людина користується під час усного спілкування з іншими людьми?

Після короткої бесіди на підставі здобутих на попередніх уроках знань учитель робить стислий висновок:

— У щоденному спілкуванні люди користуються усним мовлен­ням. Але не кожен, хто говорить, добре володіє усним мовленням. Усним мовленням добре володіє лише той, хто має великий запас слів. А хто має великий запас слів? Хто багато читає, хто переказує прочита­не іншим, хто відвідує театр і кіно. Усним мовленням добре володіє той, хто вміє добирати найточніші, найпотрібніші для вираження дум­ки слова, хто вміє правильно пов'язувати слова у речення, послідовно викладати думку. А хіба такі уміння приходять самі собою? Щоб уміти, треба вчитися, треба постійно працювати і збагачувати своє мовлення.

II.Оголошення теми і мети уроку.

— Сьогодні ми продовжимо працювати над мовленням. З'ясуємо, що таке «культура мовлення» і «культура спілкування». Поміркуємо над тим, чи кожна людина може оволодіти високою культурою мовлен­ня і високою культурою спілкування.

1. Формування уявлень про культуру мовлення і культуру спіл­кування, про мовний етикет.

а) Бесіда про культуру.

— Діти, ви не раз чули слово «культура». А чи замислювалися ви над тим, що воно означає? Давайте поміркуємо над тим, яку людину називають культурною, чим відрізняється культурна людина від не­ культурної, що треба для того, щоб стати культурним.

Вчитель насамперед дає можливість учням висловити свої думки, заохочує навідними питаннями. Підсумовуючи міркування учнів, мож­на сказати:

— Отже, культурна людина — це освічена, начитана, грамотна, добре вихована людина, яка з повагою ставиться до інших людей, зав­жди готова прийти на допомогу. Що ж свідчить про високу культуру людини? Висока культура її мовлення і культура поведінки. Що ж таке культура мовлення?

б) Робота над текстом підручника. Що таке культура мовлення?

— Культура мовлення — це правильність, точність, виразність мовлення. Пам'ятай: слова — це немовби одяг твоїх думок. Нехай же слова твої будуть завжди гарними і ясними, а думки добрими і розум­ними.

Щоб гарно говорити, треба знати мову, якою спілкуєшся з іншими. Краще говорить і пише той, хто багато читає і вміє уважно слухати.

в) Бесіда на основі прочитаного:

—Що таке культура мовлення?

—Що треба для того, щоб гарно говорити? Хто говорить краще?

г) Змагання «Правильніше, точніше, виразніше».
Вчитель показує малюнок невідомої дітям пташки.

— Опишіть словами пташку.

Вчитель порівнює висловлювання учнів, роз'яснює, хто з них до­бирав слова, які точніше характеризують зовнішній вигляд пташ­ки, хто правильніше називав усі ознаки пташки, не припускав­ся помилок у побудові речень, виразніше говорив, вимовляв кож­не слово.

У процесі роботи учні практично засвоюють поняття «правиль­ність», «точність», «виразність» мовлення.

д) Бесіда про культуру спілкування на основі малюнків, поданих у підручнику, власних спостережень і досвіду учнів.

— У кого з хлопчиків вища культура спілкування? З чого це вид­но? (Один розповідає спокійно, його уважно слухають. Другий — розмахує руками і, напевно, дуже кричить, бо привертає до себе увагу перехожих і тих, що відпочивають.)

е) Робота над текстом вправи підручника.

— Прочитайте самостійно текст і поміркуйте над культурою мов­лення Петрика і Павлика.

Бесіда на основі прочитаного тексту.

—Чиє мовлення виразніше: Петрика чи Павлика?

—Що можна сказати про мовлення Петрика?

—Як можна допомогти Петрикові виправити його мовлення?
III.Домашнє завдання.

—Прочитайте ще раз текст і подумайте, які є недоліки у мовленні Петрика, чи можна їх виправити.