Методика вивчення відмінювання іменників

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка — здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.

О. М. Пєшковський, вказуючи на велику організуючу роль відмінків у мовленні, писав, що вони своїми формами «виражають відношення між нашими словами, уявлення і тим створюють зв'язну мову — думку; без них наша мова розпалась би на окремі не пов'язані між собою слова, а мов­на думка — на окремі уявлення».

Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повин­ні усвідомити:

— зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;

— крім відмінкових закінчень для зв'язку слів вико­ристовуються прийменники;

— називний і давальний відмінки ніколи не вживають­ся з прийменниками, а місцевий — без прийменників;

— решта відмінків можуть уживатися як з приймен­никами, так і без них.

Вивчення відмінків іменників за програмою передба­чається в 4 класі. Однак грунт для формування цього по­няття готується поступово ще з 1 класу. Практично з від­мінковими формами іменників діти мають справу і при скла­данні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базуєть­ся на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише піс­ля того, як діти навчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто слово­сполучення. Вже на початковому етапі вивчення відміню­вання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомлять­ся з різними формами слова. Спостереження за зміною за­кінчень у словах залежно від інших слів дає змогу уч­ням усвідомити роль закінчення в мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно в аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, на­приклад, бесіди:

Хліб — усьому голова,— так віддавна в народі казали,

Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.

Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,

Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,

З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,

В хлібові силу й могутність народу вбачали.

— Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)

— На яке питання це слово відповідає? (Щ о?)

— Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

— На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)

— Випишіть форми слова хліб з першого й другого ре­чення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому сло­ві з'явилось закінчення -а.)

— Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами,)

Аналогічно проводиться робота з наступними речення­ми. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній змі­ні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономір­ності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемне поданих слів неодмінно зму­сить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий до­свід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчен­ня теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами від­мінків.

Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з ви­робленням уміння розрізняти відмінки.

При визначенні відмінків треба привчити учнів дотри­муватися потрібної послідовності дій: 1) знайти слово, з яким пов'язаний іменник; 2) від цього слова поставити питання до іменника, відмінок якого визначається; 3) за питанням визначити відмінок.

Так учні свідомо оволодівають умінням визначати від­мінки. Однак навіть дотримання такої послідовності не за­страховує школярів від помилок у визначенні окремих від­мінкових форм.

Значні труднощі викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків іменників II відміни (назв істот). З метою попередження помилок у визначенні цих відмін­ків слід скористатися прийомом підстановки іменника жі­ночого роду з флексією -а(-я). Наприклад, для визна­чення відмінків іменників у словосполученнях зустрів уч­ня (учнів), не бачив учня (учнів) слід підставити іменник учениця. Якщо підставлений іменник жіночого роду мати­ме закінчення -у(-ю), то й аналізований іменник стоїть у знахідному відмінку, якщо закінчення -и, -і, то й аналізо­ваний іменник стоїть у родовому відмінку.

Давальний і місцевий відмінки діти не будуть плутати, якщо вчитель навчить їх, що у давальному відмінку імен­ники вживаються без прийменників, а в місцевому відмінку — з прийменниками. Домогтися цього вчитель може, організувавши спостереження за формами іменників у та­ких, наприклад, реченнях, як Не радій чужій біді Не кидай друга у біді та ін.

Подальше вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у поданому тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змі­нювання іменників за відмінками.

Отже, вивчення іменника в початкових класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, забезпечує розумін­ня функції цієї частини мови, усвідомлення ряду граматич­них категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному й писемному мовленні школярів.