Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці.

1. Виробництво та його основні чинники.

2. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей.

2.1. Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва

Створення споживацьких благ для задоволення потреб людей здійснюється в процесі виробництва.

Щоб жити, творити людина повинна мати їжу, житло, одяг, предмети культури тощо. Вона вирощує хліб, добуває вугілля, робить автомобілі, продає товари, надає послуги, будує міста і заводи, друкує книги та виконує іншу роботу. Ця діяльність не може зупинитись ні на мить, як не може ні на мить зупинитись споживання.

Виробництво – процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими факторами різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно являє собою взаємодію людини з природою і сукупність відносин між людьми, рис. 2.1.

Рис. 2.1. Дві сторони суспільного виробництва

Людина для здійснення виробництва бере у природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини з природою включає два моменти: по-перше, природні ресурси обмежені і більшість з них не відтворювана. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближче момент їх виснаження; по-друге, людина сама є частиною природи. Тому зміна природного середовища призводить до змін самої людини, її фізичного здоров’я та фізичного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва призвела до появи ряду екологічних проблем, від вирішення яких залежить виживання людства.

В процесі виробництва люди, вирішуючи питання присвоєння ресурсів, організації та управління, вступають між собою у певні відносини. Такі відносини називаються виробничими або економічними.

Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Фактори виробництва та їх взаємодія. У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор — підприємницький талант.

Основні елементи процесу виробництва наведено на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Основні елементи процесу виробництва

Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров’ям, створює людський капітал. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для людини, підприємства, держави і суспільства.

Засоби виробництва — це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та ядерні реакції тощо.

Розвиток знарядь праці — найперший показник технічного прогресу, а тому і міра тієї продуктивної здатності, якою володіє суспільство. Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобів праці.

Предмети праці — це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби виробництва — верстати, шляхи сполучення, комп’ютери, вантажівки, матеріали тощо, створені людиною, — називати капіталом. Ми теж термін «капітал» будемо використовувати у такому вузькому значенні.

Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як інвестиційні ресурси (товари).

Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п’є, політекономія розглядає як природні ресурси.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представ­лений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підпри­ємці являють собою людський (суб’єктивний) ресурс виробництва.

Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди даним. У політекономії постіндустріального суспільства як фактори виробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори вироб­ництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо.

Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є батьком речі, а природа її матір’ю.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день — одна з основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва.

Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час, затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кіль­кість праці в наступні робочі дні.

Теоретично суспільство зацікавлене в ско­роченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення продуктивності праці.

Українська держава, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні роботи, роботи в особливо тяжких умовах і т. ін.).

Взаємозв’язок і розвиток факторів виробництва. Виробниц­тво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв’язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалої організації самого процесу виробництва. Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує єдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як учасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація суспільного виробництва, ускладнюється його структура, з’являються нові галузі виробництва. З часом складається народне господарство, яке поступово перетворюється у складний комплекс, що включає великі народногосподарські сфери і комплекси, галузі і підгалузі, територіальні формування.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу праці: одні з них проміжні, а інші — кінцеві. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої оброб­ки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами.

Виробництво має певну структуру. З цього погляду розрізняють матеріальне та нематеріальне виробництво, рис. 2.3.

Рис. 2.3. Поділ суспільного виробництва на матеріальне та нематеріальне

Матеріальне виробництво охоплює підприємства та галузі, які виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво) та матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт та пошиття одягу, прання, хімічна чистка тощо).

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, які створюють нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукові консультації тощо). В цілому суспільне виробництво включає, по-перше, виробництво матеріальних та нематеріальних благ і, по-друге, виробництво матеріальних і нематеріальних послуг.

Структуру виробництва можна розглядати і з позицій його поділу на первинне, вторинне і третинне, рис. 2.4. Така класифікація свідчить про те, що певні види виробничої діяльності є похідними від інших.

Рис. 2.4. Поділ суспільного виробництва на первинне, вторинне і третинне

Первинне виробництво базується на безпосередньому присвоєнні того, що дає людині природа. До первинного виробництва відноситься сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничо-видобувна промисловість, лісництво, рибальство.

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі переробної промисловості, а також будівництво.

Третинне виробництво (похідне від первинного та вторинного) – це створення різних послуг. Останні поділяються на ті, що обслуговують виробництво і ті, що обслуговують особисті потреби людей.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, тобто надають виробничі послуги, називають виробничою інфраструктурою. Це – транспорт, зв’язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації по управлінню. Галузі, які надають особисті послуги людині та задовольняють її соціальні та духовні потреби утворюють соціальну інфраструктуру. Наприклад, послуги виробничого характеру надають оптова і роздрібна торгівля, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв’язківець. Особисті послуги люди отримують від лікарів, вчителів, редакторів, адвокатів, письменників, психологів та ін. В економічній теорії та практиці застосовують й інші варіанти структурного аналізу виробництва, зокрема виділяють галузеву, територіальну та інші структури.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва; розподілу; обміну; споживання.

Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.