Урагани

Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.

Вітри - це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощові хмари на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер - це один з найважливіших компонентів життя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від багатьох стихій.

Англійський адмірал Ф. Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів (табл.).

Він розподілив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах великих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тайфунів. Суть усіх явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон - це велетенські віхоли нашої планети. Американські вчені підрахували, що енергії урагану вистачило б, щоб на цілих п'ять місяців забезпечити всю Західну Європу електроенергією. Щорічно на земній кулі виникає та повністю розвивається не менше 70 тропічних циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас доходить до 500 км/год., в цьому і полягає його руйнівна сила.

У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького тиску з високою температурою. Це і є «око тайфуну». Його діаметр - 10-30 км. Швидкість вітру в тропічному циклоні - до 400 км/год.

Коли ураган наближається до узбережжя, він жене поперед себе величезні маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами, шалено налітає на узбережжя і нищить усе живе.

Одне з найстрашніших стихійних лих, яке трапилось на нашій планеті, приніс тропічний ураган, який розігрався у листопаді 1970 р. в Бенгальській затоці. Тайфун, який там виник, рушив на північ, в гирло Гангу. Води «великої священної» ріки Індії затопили 800000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вітру 200 - 250 м/с, морські хвилі досягали висоти 10 м. В цій катастрофі загинуло близько 400 тис. осіб.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до «ока тайфуну», щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп'ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Щорічно в Америці спостерігається близько 900 смерчів, які там називають торнадо. Найчастіше це стихійне

лихо трапляється на території штатів Техас і Огайо, де від нього гине в середньому 114 осіб на рік.

Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх - холодне. Тепле повітря, звичайно, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє вбік потік теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год, (рис).

Рис. Схема утворення смерчу.

Смерч спричиняє нищення будівель, пожежі, руйнування різноманітної техніки, вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його мешканцями, повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні: південні смерчі спостерігаються на Чорному та Азовському морях.

Аналогічно ураганам смерчі спочатку розпізнають з космічних метеорологічних супутників погоди, а потім за допомогою зйомок простежують їх розвиток та рух.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при ураганах

§ отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;

§ з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;

§ в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отри­мати травми від осколків розбитого скла;

§ найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;

§ коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);

§ ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

Пожежі

Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7-8% спричинені блискавками.

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі - лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсив­ністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного по­крову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв. (слабка пожежа) до 16 м/хв. (сильна пожежа), висота полум'я - 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюд­жується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год., залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я роз­повсюджується зі швидкістю 5-8 км/год., охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1-0,5 м/хв., виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20—30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:

§ засипання вогню землею;

§ заливання водою (хімікатами);

§ створення мінералізованих протипожежних смуг;

§ пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при пожежах

§ при пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий ґрунт;

§ небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

§ перед тим як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;

§ двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум'я від швидкого притоку свіжого повітря;

§ в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;

§ для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;

§ якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум'я, бігти не можна, це ще більше роздмухує полум'я;

§ якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;

§ при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадла та інші засоби;

§ виходити із зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дме вітер;

§ при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (берези, ліщини), лопати тощо; гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.

ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ

Техносфера має підвищену концентрацію негативних факторів. Основними носіями травмуючих і шкідливих факторів у виробничому середовищі є машини та інші технічні пристрої, хімічні і біологічні активні предмети праці, джерела енергії, нерегламентовані дії, працівників, порушенім режимів і організації діяльності, а також відхилення від припустимих параметрів мікроклімату у робочій зоні. Травмуючі та шкідливі фактори за своїм походженням підрозділяються на фізичні й хімічні.

Фізичні фактори:

§ машини, тобто пристрої, що виконують механічний рух зметою перетворення енергії (енергетичні машини, наприклад, двигуни, турбіни)

§ механізми - системи ланок (тіл), що перетворюють рух одних ланок у необхідний рух інших; у залежності від виду елементів, що складають механізм, характеру їхньої взаємодії і руху розрізняють механізми зубцюваті, диференціальні, планетарні, реверсивні, кривошипні й інші, а також пневматичні і гідравлічні, якщо в перетворенні руху бере участь газ чи рідина.

До фізичних факторів небезпеки відносять також підвищені рівні шуму і вібрації, електромагнітні і іонізуючі випромінювання. підвищений рівень статичної електрики, підвищене значення напруги в електричному ланцюзі й інші.

Хімічні фактори- речовини і з'єднання, різні за агрегатним станом і такі, що мають токсичний, подразнюючий, сенсибілізуючий, канцерогенний і мутагенний вплив на організм людини і впливають на його репродуктивну функцію.

Розглянемо вплив електричного струму на організм людини. Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив: термічний - нагрівання тканини живого організму: біологічний - подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму; електролітичний - розпад крові й плазми. Будь-яка з цих дій може призвести до електричної травми, тобто до пошкодження організму дією електричного струму. Розрізняють місцеві електротравми та електричні удари. До місцевих електротравм відносять: електроопіки - результат теплової дії електричного струму в місці контакту; механічні пошкодження - розриви шкіри, вивихи, переломи кісток. Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і супроводжується судорожним скороченням м'язів. Залежно від наслідків електричні удари розподіляють на чотири ступені:

§ судорожне скорочення м'язів без непритомності;

§ судорожне скорочення м'язів з непритомністю, але зі збереженням дихання й роботою серця;

§ судорожне скорочення м'язів із непритомністю та порушенням дихання або серцевої діяльності;

§ стан клінічної смерті.

Тяжкість ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників: значення сили струму; електричного опору тіла людини і тривалості протікання через нього струму; роду і частоти струму (змінний, постійний); індивідуальної особливості людини та умов оточуючого середовища. Основним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, є сила струму Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. Для жінок порогове значення струму в 0,5 рази нижче, ніж для чоловіків.

Людина починає відчувати змінний струм промислової частоти (50 Гц) приблизно з 1 мА (пороговий відчутний струм). При струмі 10-15мА виникає судорожне скорочення м'язів, яке весь час підсилюється, і людина не може звільнитися від контакту зі струмопровідною частиною (пороговий невідпускаючий струм). При 50 мА порушується дихання, а струм 100 мА призводить до фібриляції серцевих м'язів. Найнебезпечнішою є частота струму для людини - 50 Гц. Найнебезпечнішим є шлях струму: рука - нога, рука- рука, особливо при проходженні струму через мозок, серце, легені.

Опір тіла людини залежить від стану нервової системи людини, її фізичного розвитку. З віком знижується опір організму людини та ймовірнішим стає ураження найважливіших органів: легенів, серця, головного мозку. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20-1000 Гц. Змінний струм небезпечніший постійного, але це характерно для напруги до 250 - 300В. При більшій напрузі небезпечнішим стає постійний струм. Деякі захворювання людини (хвороби шкіри, серцево-судинної системи, нервові хвороби) роблять її сприятливішою до електричного струму. Тому до обслуговування електричного обладнання допускаються особи, що пройшли спеціальний медичний огляд. На важкість ураження електрострумом впливає стан виробничого середовища. Наприклад, підвищення вологості приміщення збільшує небезпеку ураження.

Аналіз нещасних випадків, пов'язаних з дією електричного струму; дозволяє виявити їх основні причини, які можна об'єднати у такі групи:

§ випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою:

§ несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;

§ поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замиканім фази на землю;

§ замикання струмопровідних частин, розряд блискавки та інше.

Хімічні фактори небезпеки - це. токсичні речовини різного агрегатного стану, здатні викликати. які-небудь впливи на організм людини загального, місцевого чи віддаленого несприятливого характеру.

В цей час відомо близько 7 млн. хімічних речовин і сполучень, із яких 60 тис. знаходять застосування в діяльності людини: 5500 - у виді харчових добавок, 4000 - лік, 1500 - препаратів побутової хімії. На Міжнародному ринку щорічно з'являється від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.

Хімічні речовини (органічні, неорганічні, елементоорганічні) у залежності від їх практичного використання класифікують так:

§ промислові отрути, що використовуються у виробництві: органічні розчинники (діхлоретан), паливо (пропан, бутан), барвники (анілін);

§ отрутохімікати, що використовуються в сільському господарстві: пестициди й інші;

§ лікарські засоби (аспірин):

§ побутові хімікати, що застосовуються у вигляді харчових добавок (оцет), засоби санітарії, особистої гігієни, косметики і т. ін.;

§ біологічні рослинні і тваринні отрути, що містяться в рослинах (цикута), у грибах (мухомор), у тварин (змії) і комах (бджоли);

§ отруйні речовини (ОР) - зарин, іприт, фосген і ін.

Отруйні властивості можуть виявляти практично всі речовини, однак до отрути прийнято відносити лише ті, котрі свою шкідливу дію виявляють у звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях. До промислових отрут відноситься велика група хімічних речовин і з'єднань, що використовуються як сировина, проміжні або готові продукти у виробництві.

Хімічні речовини проникають в організм у виді пару, газів, . рідин, аерозолів, з'єднань, сумішей.

В організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і шкіру Проте, основним шляхом надходження є легені. Крім гострих і хронічних професійних отруєнь промислові отрути можуть бути причиною зниження стійкості організму і підвищеної загальної захворюваності.

Побутові отруєння найчастіше виникають при влученні отрути в шлунково-кишковий тракт. Можливі гострі отруєння і захворювання при влученні отрути безпосередньо в кров, наприклад, при укусах змій або при ін'єкціях лікарськими препаратами.

Розподіл отруйних речовин в організмі підпорядковується певним закономірностям. Спочатку відбувається динамічний розподіл речовини, обумовлений інтенсивністю кровообігу. Потім основну роль починає грати поглинаюча здатність тканин. Для ряду металів (срібло, марганець, хром й ін.) властиво швидке виведення з крові і накопичення в печінці й нирках. З'єднання барію, .берилію, свинцю утворюють міцні з'єднання з кальцієм і фосфором і накопичуються в кістковій тканині.

Токсичність (отруйність) - здатність хімічних сполук і речовин біологічної природи робити шкідливі дії на організм людини, тварин і рослин. Токсична дія шкідливих речовин - результат взаємодії організму з шкідливою речовиною і навколишнім середовищем. Ефект впливу різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізико-хімічних властивостей, тривалості надходження, хімічних реакцій в організмі. Крім того, він залежить від статі, віку, самопочуття, шляху надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов й інших супутніх факторів навколишнього середовища. Загальна токсикологічна класифікація отрути містить у собі такі критерії впливу на живі організми:

§ нервово-паралітичні (судороги, паралічі) - нікотин, деякі пестициди, ОР;

§ нашкірний (місцеві запалення в сполученні із загально токсичними явищами) - оцетова есенція, діхлоретан, миш'як;

§ загальнотоксичні (кома, набряк мозку, судороги) - алкоголь і його сурогати, чадний газ;

§ задушливий (токсичний набряк мозку) - оксиди азоту, деякі ОР;

§ сльозоточивий і дратівний (роздратування слизуватих оболонок очей, носа, горла) - пари міцних кислот і лугів;

§ психотропний (порушення психічної активності, свідомості) - наркотики, атропін.

Разом з тим, отрути мають і так звану виборчу токсичність, тобто становлять найбільшу небезпеку для певного органу або системи організму. Токсичні отрути за виборчою ознакою підрозділяють на:

§ серцеві - до них відносяться багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів (барію, калію);

§ нервові, що спричиняють порушення психічної діяльності - це алкоголь, наркотики, чадний газ, деякі пестициди;

§ печіночні - серед них варто виділити хлорований вуглеводень, отруйні гриби, феноли й альдегіди.

§ ниркові - це з'єднання важких металів, етиленгліколь, щавлева кислота;

§ кров'яні - це анілін і його похідні, нітрити;

§ легеневі - оксиди азоту, озон, фосген та інші.

Про небезпеку речовин, тобто їх здатність викликати негативні для здоров'я ефекти в умовах виробництва або в побуті, можна судити за критеріями токсичності:

§ ГДК (гранично допустимими концентраціями) у повітрі робочої зони, воді, ґрунту і т. ін.;

§ середніми смертельними дозами і концентраціями у повітрі, на шкірі, у шлунку та інше;

§ величиною порогів шкідливої дії (однократного, хронічного).

§ Показники токсичності визначають клас небезпеки речовини. За ступенем небезпеки шкідливі речовини розподіляють на чотири класи:

§ надзвичайно небезпечні речовини - ГДК < 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть мають ГДК = 0,01 мг/м³);

§ високо небезпечні речовини - ГДК = 0,1... 1.0 мг/м³ (марганець має ГДК = 0,3 мг/м³);

§ помірковано небезпечні - ГДК = 1,0... 10 мг/м³ (азоту диоксид має ГДК = 2 мг/м³);

§ малонебезпечні - ГДК >10 мг/м³ (чадний газ має ГДК = 20 мг/м³).

Шляхи знешкодження отрути в організмі різні. Перший і головний з них - зміна хімічної структури отрути в тілі людини в результаті обміну речовин. Органічні сполуки, наприклад, піддаються найчастіше окислюванню, відновленню менш шкідливих і менш активних в організмі речовин.

Не менш важливий шлях знешкодження - виведення отрути через органи подиху, травлення, нирки, потові і сальні залози, шкіру. Важкі метали, як правило, виділяються через шлунково-кишковий тракт, деякі органічні сполуки - у незмінному виді - через легені, і, частково, після фізико-хімічних перетворень - через нирки і шлунково-кишковий тракт.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НЕБЕЗПЕКИ

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми перебігу конфліктів:

o відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

o закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба.

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, партизанські рухи).

Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Іспанії та ін.

Війна — це збройна боротьба між: державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між: певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941 — 1945 рр.) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забра­ли вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу. А скільки шкоди людству завдали наземні, підземні та підводні випробування атомної зброї військовими США та Франції в Тихому океані на мальовничих атолах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. У СРСР функціонував ядерний полігон «Об'єкт-700» на Новій Землі та ракетодром «Плесецьк» в Архангельській області. За тридцять років (1961-1990) у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із радіоактивними відходами (головним чином ядерне паливо підводних човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї. За 40-річний період випробувань у повітря планети було викинуто приблизно 12,5 тонн радіоактивних речовин. У води океанів під час цих вибухів було викинуто близько 2 т радіонуклідів від підводних та надводних вибухів, а також майже 4т-від наземних. Величезна кількість продуктів розпаду, що надійшла в атмосферу, осідає ще й досі в усіх куточках земної кулі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915 року німці здійснили першу газобалонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середови­ща скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербіцидів, «ей-джент-орандж», близько 23000 т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн. осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. В 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно роз­робляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р. американці скинули бак­теріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами. У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22—25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XX ст. — початку XXI ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні, війна в Іраку та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Досить швидко росла кількість загиблих у війнах мирних громадян, з 5% від кількості усіх загиблих у Першій світовій війні до 75% — у другій й 80-90% - в 150 подальших малих війнах.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 436 Кримінального кодексу України)

Планування, підготовка розв'язання та ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту а також: участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)

Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)