Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Анексія західноукраїнських земель




Читайте также:
  1. Абсолютна земельна рента.
  2. Аграрная и земельная реформы как неотъемлемое звено экономических реформ: понятия, исторические, идеологические и социально-экономические предпосылки
  3. Акты органов государственной власти субъектов РФ и акты органов МСУ как источники земельного права (на примере нормативно-правовых актов Тверской области и г. Твери).
  4. Аренда земельных участков из земель сельскохозяйственного назначения.
  5. Арендная плата за землю. Оценка земель в РФ (рыночная стоимость и кадастровая стоимость).
  6. Архитектура Владимиро-Суздальских земель. Искусство периода феодальной раздробленности. XII – середина XIII века
  7. Б. Предпосылки объединения русских земель в единое государство
  8. Б. Русско-польская война 1654—1667 гг. Присоединение украинских и белорусских земель
  9. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян

Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Що ж до Східної Галичини, то з червня 1919 р. визначенням її статусу займалися представники Антанти на Паризькій мирній конференції. Польські дипломати намагалися отримати мандат на анексію цієї території. Антанта погодилася віддати Східну Галичину Польщі тільки на 10 років, після чого населення референдумом мало вирішити свою подальшу долю. Згодом Рада послів Антанти погодилася на входження західноукраїнських земель до Польщі на 25 років. Поляки відкинули і цю постанову країн-переможниць, заявивши, що "без Львова і Галичини не може існувати польська республіка" . Нарешті поневолювачі добилися свого: 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі. Польський уряд зобов'язався забезпечити національним меншинам умови для вільного розвитку та надати Галичині автономію, але цю обіцянку так і не було виконано.

Українці з самого початку виявили опозиційне ставлення до окупаційного режиму, не визнавали права Речі Посполитої на землі колишньої ЗУНР. Вони саботували перепис 1921 р. та парламентські вибори 1922 р. як такі, що порушують спеціальний статус Галичини. До 1923 р. у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР, який настійливо добивався від Антанти відновлення незалежності західноукраїнських земель та надсилав їй численні ноти протесту проти польської окупації краю. Навіть після остаточної ухвали про приєднання Східної Галичини до Польщі місцеві українці продовжували вважати польську владу окупаційною.

Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною зі слаборозвинутою промисловістю. Зокрема, на поч. 1920-х років 76 % її населення займалося сільським господарством, третина з них були безробітними. Відсталістю Польщі в значній мірі зумовлювалася ситуація на окупованих нею українських землях, які залишалися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили. У 1921 р., за даними Я.Грицака, 94 % українського населення в Східній Галичині і 96 % на Волині мешкали в селі, у містах переважно домінували поляки. Скрутне економічне становище поглиблювалося ще й національним чинником. Для зміцнення польської присутності на східних кордонах Речі Посполитої в 1920 і 1926 pp. сейм ухвалив закони про надання землі польським офіцерам та солдатам, а також селянам за рахунок поділу поміщицьких маєтків. Окрім того, примусовому поділу підлягала власність осіб непольського походження та державні й церковні володіння колишньої Російської імперії. У результаті, незважаючи на перенаселеність західноукраїнського регіону, полякам було роздано 800 тис. га найкращих земель. Сюди внаслідок цієї акції пересилилося трохи не 200 тис. польських осадників. Ще 100 тис. було спрямовано в міста на посади поліцаїв, поштових та залізничних працівників, дрібних чиновників.



Польський уряд поділив територію країни на дві частини — Польщу "А" і Польщу "Б". До першої входили корінні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські. У Польщі "А" зосереджувалось 80 % металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництво цегли, вапна й цукру. Уряд свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". У пошуках кращої долі тисячі українців змушені були емігрувати за кордон.



68Створення ОУН. Інтегральний націоналізм.

Інтегральний націоналізм є одним з п'яти типів націоналізму за термінологією Карлтона Гаєса, який у 1928 році опублікував книгу «Історична еволюція сучасного націоналізму».

Пізніше Пітер Альтер обговорював тему інтегрального націоналізму у своїй книзі «Націоналізм» разом з його протилежністю, рісорджіменто націоналізмом. У той час як рісорджіменто націоналізм властивий націям які прагнуть створити державу (наприклад Греція, Італія, Німеччина, Польща та Сербія в 19 столітті), практичне втілення інтегрального націоналізму можливе після здобуття незалежності. На думку Альтера нацистська Німеччина і фашистська Італія були прикладами інтегрального націоналізму. Інтегральний націоналізм характеризують принципи антиіндивідуалізму, етатизму, радикального екстремізму, правої ідеології, та агресивно-експансіоністського мілітаризму.

Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З одного боку в широкому розумінні «інтегралізм» вказував на всеохоплення націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) — на той соціальний устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти.

Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій (тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв.

Інтегральний націоналізм з'являється в країнах, де сильний дух мілітаризму ще більше зміцнюється в боротьбі за незалежність і коли вважається, що після досягнення незалежності для забезпечення порядку, безпеки та життєздатності нової держави необхідний авторитарний правитель та\або мілітаризація. Успіх подібної визвольної боротьби призводить до виникнення почуття національної переваги, яке в свою чергу, може призвести до появи шовінізму, екстремального націоналізму або догматичного імперського шовінізму. Інтегральні держави тоталітарні — уряд або держава домінують у більшості або в усіх сферах суспільства.[1]


Дата добавления: 2015-01-01; просмотров: 24; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты