Роль и значение Киево-Могилянской академии в разработке философской мысли в Украине.

-философия имела схоластический характер,отражала прогрессивные реформационные и гуманистические идеи

-ориентация на научное познание природы,разработка гносеологической и социальной проблематики

-натурфилософия,пантеизм,механицизм

-процесс появления:мышления,ощущения,восприятние,память и проедставление

Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р.Тривалий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. У процесі вивчення матеріалів про діяльність Академії зверніть увагу на терміни навчання, структуру гуманітарної підготовки,

джерела, які вивчали студенти. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософію вивчали 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів як античності, Середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII—ХVШ ст. провідне місце в розвитку

філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський.

Феофан Прокопович (1677–1736рр.) — один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор, який перебував у тісних стосунках з Петром І. Він мав значний вплив на формування філософських і суспільно-політичних поглядів А. Кантемира, М. Ломоносова. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. І хоч за своїми поглядами він був ідеалістом релігійного гатунку, проте велику увагу приділяв природознавству, математиці, викладав ідеї, які не збігались з християнським віровченням.Прокопович зближує і ототожнює бога з природою. «Під природою, — пише він у філософському курсі «Натурфілософія», — розумію Бога». Повне визначення природи збігається з Богом відносно природних речей, в яких він неодмінно існує і які він рухає. З цього випливає, що це визначення не тільки природи, але воно, зрозуміло, стосується матерії і форми. Прокопович

стверджує, що ні матерія, ні форма, взяті окремо, не є тілом або субстанцією.Тільки об’єднуючись, вони утворюють тіло, яке є їх єдністю, завершеністю.Реально матерія і форма існують лише в цій єдності, а її поділ можливий тільки в абстракції. Ці погляди, які поділяли інші професори, протистояли поглядам томістів і були близькими до позицій філософів епохи Відродження. Критика поглядів томістів проводиться у двох напрямах: по-перше, Прокопович не погоджується з роз'єднанням сутності (essentia) і існування (existenia), вважаючи їх єдиними і неподільними; по-друге,заперечує те, що матерія бере свій початок від форми. Він виходить з думки,що сутність не може існувати без того, суттю чого вона є. Сутність і існування

становлять визначеність природного тіла, невіддільні від нього і одне від одного. Критика томізму, спрямована проти применшення значення матерії,проти схоластики, віддзеркалювала потреби боротьби проти унії та католицизму.

Прогресивні погляди Прокоповича пов'язані з розвитком природознавства і хоч вони набули пантеїстичної форми, проте мають велике світоглядне значення. Формулювання М. В. Ломоносовим законів

збереження матерії і руху виникло саме завдяки ідеям Прокоповича.Своєрідні погляди розвивав Феофан Прокопович на живе. Він писав, що все живе має принаймні три властивості: вегетативність, яка включає

живлення, ріст, розмноження (притаманна рослинам, тваринам і людині),чуттєвість, яка є у тварин і людини, і розумність, яка властива тільки людині. Звідси він розвиває погляди на процес пізнання, які зближують його з Локком, оскільки стверджує, що «кольори, смак, запахи не можна віднести до першочергових властивостей». Разом з тим він відхиляє принцип «вроджених» знань. Цікавими є суспільно-політичні й етичні погляди мислителя, зокрема його ідеї про людське щастя, яке досягається лише із задоволенням духовних і тілесних потреб людини. В основі етичної концепції лежить розуміння

людини як вершини макрокосму. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічним теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів.Він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від

природи воно добре і прекрасне. Ф. Прокопович — видатна фігура в Україні і Росії за часів Петра І,

мислитель, релігійний і освітній діяч. Він підтримував всі починання Петра 1, спрямовуючи свої сили на зміцнення Російської імперії. Але однозначно розцінювати його діяльність щодо політики репресій Петра І не можна.