Хід лекції. I. Організаційний момент.

I. Організаційний момент.

II. Перевірка домашнього завдання.

III. Актуалізація опорних знань студентів.

IV. Вивчення нового матеріалу:

1.Історичні умови розвитку культурно – релігійних рухів України ХVІ -першої пол. ХVІІ ст.

Українські землі були роз'єднані і опинилися під владою іноземних держав. Над Україною нависла загроза, з одного боку, ополячення, з іншого, - омосковлення. Спустошливі ординські напади нищили край, забирали тисячі людей у неволю. Втратила своє привілейоване становище українська православна церква – важливий чинник культурного прогресу. Проти неї і проти української культури вів уперту боротьбу католицизм, підтримуваний польською адміністрацією. Поглиблювалася денаціоналізація української знаті, дедалі більша кількість якої переходила в католицизм і ополячувалася. Незважаючи на це, українська культура продовжувала свій поступовий розвиток, і на­сипній XVI - поч. XVII ст. в ній відбуваються якісні зміни. Україна переживає справжнє національно-культурне піднесення. Обумовлене воно було різними факторами, серед них:

1.зростання ролі і значення козацтва, яке організувало оборону українських земель від виступило проти колоніального гноблення польської шляхти і окатоличення православних українців;

2.діяльність братств, спрямована на захист і розвиток української культури, утвердження просвітництва як ідеології українського на­селення;

3.ідеї Гуманізму та Реформації, що, проника­ючи в Україну, впливали на середньовічну теоцентричну світоглядну систему, сприяли по­ширенню освіти, науки, пробуджували інте­рес до української культури, мови. Виникнен­ня і поширення гуманістичних, просвітниць­ких ідей зумовлювалося і визвольними рухами в Україні в ХVІ-ХVІІ ст.

2.Розвиток освіти. Наука.

У зв’язку з активним наступом католицької реакції становище освіти на Україні усклад­нилось. Прагнучи поширити свій вплив, като­лицька церква закладає в Україні єзуїтські школи. Завдяки наполегливим зусиллям ук­раїнців зберегти національний характер шко­ли, православні руські школи існували в Заблудові, Володимирі-Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві, Смотричі, Білостоці. Се­ред них визначне місце посідала Острозька школа - перша вища школа на Україні, заснована князем Костянтином Острозьким близь­ко 1576-1580 рр. Працювала вона за програ­мою західноєвропейських університетів, про­відне місце у програмі навчання посідало ви­вчення трьох мов: давньоукраїнської, грець­кої та латині. Першим ректором Острозької школи був відомий громадський діяч, пись­менник Герасим Смотрицький. Школа вихо­вала плеяду видатних політичних і культур­них діячів України, серед них відомий пись­менник, філолог, ректор Київської братської школи Мілетій Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. У школі викладали відомі культурні діячі Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко - брат Северина Наливайка. Після смерті Костянтина Острозького (1608) школа занепадає, за його наступників її було перетворено на єзуїтську школу.

Поширенню освіти, поглибленню її зв’язків з національним життям сприяли братські школи, навчання в яких проводилося рідною мовою. Перша братська школа, відкрита у Львові у 1585 р., мала всестановий характер, високий рівень викладання. У1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. У1631 р. архімандрит Києво-Печер­ської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єд­нано з Київською братською школою і назва­но Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. - Київська академія). Ця школа, зберігаючи на­ціональні традиції, прийняла програму і ме­тоди західноєвропейських університетів. Вик­ладання велося латинською мовою. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поети­ка, філософія, математика, астрономія, музи­ка; курс навчання тривав 12 років. У стінах академії народилося чимало псалмів, дум, кантів українською мовою, які згодом співа­лися народом.

З XIV ст. багато заможних українців для здобуття вищої освіти виїздили до Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі. Більшість із них поверталися на Ук­раїну, деякі залишалися працювати в Західній Європі. Визначним культурним діячем, навко­ло якого гуртувались польські літератори-гуманісти, був Павло Русин з Кросна - профе­сор римської літератури. Всесвітньо відомим вченим у галузі астрономії, математики, меди­цини був випускник Болонського і Краків­ського університетів дрогобичанин Юрій Котермак (відомий як Юрій Дрогобич). У Болон­ському університеті він одержав ступінь док­тора медицини і у 1481р. був обраний дека­ном медичного факультету. Юрій Дрогобич у 1483 р. видав у Римі книжку “Прогностична оцінка поточного” і став, таким чином, пер­шим українським автором друкованої книги.

Поширенню на Україні вищої освіти спри­яла польська Замойська академія, відкрита в 1595 р. у західноукраїнському місті Замості. її випускниками стали відомі діячі культури і науки Касіян Сакович, Ісая Козловський, Сильвестр Косов, які згодом були викладача­ми Києво-Могилянської академії.

Важливі зміни відбувалися в українській історіографії. У літописанні на зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події, з’являються посилання на історичні джерела, що надає літописам грунтовного характеру. Відомою пам’яткою історичної літератури цього пері­оду є "Густинський літопис", який висвітлює події від Київської Русі до кінця XVII ст. Ав­тор розрізняє історію Руси - України й істо­рію Московського князівства, ставить питан­ня про генезис української культури, вперше досліджує історію українського козацтва.

2.Розвиток літератури. Книгодрукування.

Внаслідок зруйнування культурних осе­редків в Україні у XIV - XV ст. спостерігається перерва в літературному процесі. Оригіналь­на літературна творчість розвивається слабо, літературні пам’ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій княжої доби.

Боротьба запорізького козацтва проти ту­рецько-татарських нападів породила героїчний епос - думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри. Серед тем героїчного епосу чільне місце займали: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть козака в степу, тема трагедії жінок-невільниць. Оригінальними пам’ятка­ми народної поезії цього періоду є “Пісня про Байду”, “Дума про козака Голоту”, дума “Маруся Богуславка”. Народна творчість прослав­ила почуття патріотизму, вірність православній вірі

Крім дум та історичних пісень, в українському фольклорі XIV-XVI ст. існувала релігій­ні поезія - легенди, вірші, пісні про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа, про премудрого Соломона та про життя апостолів.

У XVI-XVII ст. в Україні виникає шкільна драма. Це були так звані містерії та міраклі - релігійні драми, що випливали з потреб церкви сценічно відображати біблійні оповідан­ня. Національною особливістю української шильної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій же інтерлюдій. Це були веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів.

Найвизначнішою пам’яткою перекладної літератури цього періоду є "Пересопницьке євангеліє", перекладене так званою простою мовою, близькою до народної, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 pp. Неабияка доля судилася цьому євангелію: на ньому складають присягу на вірність українському народові президенти незалежної, соборної держави Україна.

Наприкінці XVI ст. у відповідь на експансію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим з гострими полемічними творами виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат "Ключ царства небесного" (1587 р.) із закликом до українського та білоруського народів стати на захист вітчизни, її національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця ХVІ ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Посланіе до всех обще в Лядской земле живущих», «Обліченіе діавола-самодержца” та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції, висунув утопічну програму “царства Божого на землі”.

На розвиток освіти та українського пись­менства вплинуло виникнення друкарської спра­ви в Україні. Точна дата початку книгодруку­вання в Україні не відома. Першим друкова­ним твором вважається "Апостол", виданий у 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня мусила існувати у Львові ще за сто­ліття перед тим, бо у 1460 р. багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

4. Мистецтво.

Після монголо-татарської руїни монумен­тальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупиняється, тоді як в захід­ноукраїнських землях воно досягає помітно­го розвитку. У житловому будівництві цього періоду, як і в попередні часи, переважали дерев'яні будинки. Монументальна архітек­тура представлена замками та церквами. Відо­мими є замки в Луцьку, Острозі, Крем’янці, Кам’янці-Подільському, Богуславі та Три­піллі, укріплення і житлові споруди гетьмансь­кої столиці в Чигирині.

З кам’яних церков цього періоду зберегли­ся церкви св.Онуфрія у Львові, церква св.Іоанна Предтечі в Кам’янці-Подільському.

Українське образотворче мистецтво особ­ливого розвитку набуло на західно-українських землях. У живописі продовжує панувати іконографія, набуваючи все виразніших реа­лістичних рис. Найбільше пам’яток зберегло­ся в околицях Львова, Самбора, Перемишля. На Волині цих пам’яток дійшло до нас близь­ко десятка, на Київщині - декілька. До най­кращих зразків іконопису і церковного різьб­лення цього періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.

Потреби друкарства зумовили розвиток графіки. З того часу збереглося чимало графіч­них робіт безіменних авторів. Так, численни­ми гравюрами прикрашені вірші Касіяна Саковича на похорон гетьмана Петра Сагай­дачного у 1622 р., тут вперше надруковано запорізький герб у вигляді козака з мушкетом на плечі.