Демократичний стиль керівництва, його позитивні та негативні сторони

Демократичне керівництво апелює до потреб більш високого рівня, а саме до потреб у причетності, високих цілях, автономії і самовираженні. Цей стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень. Уява демократичного керівника про підлеглих відрізняється від уяви автократичного керівника. Мак-Грегор назвав її теорією " У" :

1. Праця - процес природній. Якщо умови сприятливі, люди не тільки приймуть на себе відповідальність, а і будуть домагатись її.

2. Якщо люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль.

3. Залучення сприймається, як стимул для виконання завдання і досягнення цілі.

4. Доцільне використання інтелектуального потенціалу робітника для творчого вирішення проблеми.

Справжній демократичний керівник уникає нав’язувати свою волю підлеглим. Підлеглі при такому керівнику приймають активну участь у прийнятті рішень та користуються широкими повноваженнями при виконанні завдань. В високій степені демократичний керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм треба вирішувати більшу частину проблем самим. Але керівник докладає багато зусиль у створення атмосфери відкритості і довіри з тим, щоб якщо необхідна буде допомога підлеглим, вони могли б звернутись до керівника.

Менеджер демократичного стилю займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи підлег­лим вирішувати інші. Він часто радиться з підлеглими, прислуховується до думок колег, не підкреслює своїх переваг і не обра­жається на критику, не уникає від відповідальності ні за власні рішення, ні за помилки виконавців. І якщо вимагають інтереси справи, він сміливо йде на розрахований ризик, а рішення твер­до проводить у життя.

Заохочуючи ініціативу підлеглих і підкреслюючи свою по­вагу до них, він надає вказівки не у формі наказу та припису, а у вигляді пропозиції, порад або навіть прохання, не тільки прислуховується до їх думки, а й враховує її.

Контроль за діяльністю підлеглих здійснює не одноосібно, а з залученням працівників колективу. Прагнення враховувати думку підлеглих і колег пояснюється не відсутністю власної дум­ки або бажання розділити відповідальність за прийняті рішен­ня, а впевненістю про те, що при обговоренні завжди можуть бути знайдені оптимальні рішення.

Менеджер демократичного стилю добре знає достоїнства і не­доліки підлеглих, як і свої, він уважно вислуховує заперечення відносно власної пропозиції за тими чи іншими питаннями, вва­жає нерозумним завжди наполягати на власному рішенні, не вва­жає для себе приниженням йти на поступки в інтересах справи.

Він вважає, що конфлікти є закономірним явищем, прагне взяти з них користь для майбутнього, вивчаючи їх причину і сутність.

Там де автократ діяв би наказом, вимагаючи беззаперечного виконання своїх вказівок, менеджер демократичного стилю одержує бажані результати через переконання виконавців у не­обхідності виконання поставлених завдань.

У взаємовідносинах з підлеглими менеджер-демократ завж­ди проявляє тактовність, з розумінням відноситься до їх інте­ресів, широко використовує свої можливості впливати на них переконанням і психологічними прийомами. При здійсненні контролю їх діяльності акцентує увагу не стільки на додержан­ня ними формальних приписів, скільки на реальні результати.

Менеджер демократичного стилю керівництва вважає своїм обов´язком постійно і широко інформувати підлеглих про стан справ у колективі. Це виховує у них почуття дійсних господарів.

Все вищевказане показує, що менеджер-демократ орієн­тується на можливості підлеглих, на їх природне прагнення до самовиразу через реалізацію свого інтелектуального та профе­сійного потенціалу.

Демократичний стиль заохочує творчу активність підлеглих, сприяє створенню атмосфери взаємної довіри та співробітницт­ва, в якій дисципліна трансформується у самодисципліну всіх працівників. Цей стиль не стає на перешкоді здійснення одно­осібного керівництва і в ніякому разі не послаблює владу менед­жера. Скоріш навпаки, його реальна влада і авторитет зроста­ють, тому що він управляє людьми без натиску і прояву атри­бутів адміністративного впливу, спираючись на їх здібності і рахуючись з їх достоїнством.