Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Передумови та причини визвольної війни 1648-1654 рр.




Читайте также:
  1. Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.
  2. Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р. причини громадянської війни в У.
  3. Бюджетний дефіцит. Причини виникнення
  4. Визволення У. від фашистських окупантів. Наслідки ІІ світової війни для У.
  5. Визначення понять “гувернер”, “гувернантка”, “гувернерство”. Причини, що спонукають батьків звернутися до послуг гувернера.
  6. Вина причинителя вреда.
  7. Вітер, причини виникнення, значення.
  8. Встановлення Радянської влади в У у 1920 р. підсумки та наслідки громадянської війни.
  9. Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.
  10. Екологічна криза: поняття, причини, наслідки, форми прояву та шляхи подолання

Наприкінці 16 в. загострилася класова боротьба на У, викликана посиленням польського кріпосницького, національного і релігійного утиску (1569 р. - Люблинская унія, по якій укр. землі потрапили рід влада Польщі; 1588 р. - уведення кріпосного права на У (20-літнього терміна розшуку беглых); 1596 р. - Брестська унія і насильницький переклад українців під владу католицтва й ін.). Однієї з передумов були селянські повстання. Найбільші з них: повстання 1591 - 1593 р. під керівництвом запорізького гетьмана Криштофа Косинского; повстання 1594-1596 р. під проводом Северіна Наливайка. Посилення народних прямувань у 20-30-х р. 17 сторіччя було викликано посиленням польського національного, феодального і релігійного утиску після закінчень Хотинской війни. Замість обіцяних під час війни потураннянів, Річ Посполита розправлялася із селами, що вводили козацькі порядки, заборонила козакам приймати втікачів, підтримувати зв'язку з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати православну церкву і т.п. 1630 р. - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Федоровича (Трясилы). 1635 - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Михайловича Сулимы. Причини поразки повстань: були погано підготовлені; селяни і городяни погано збройні (вилами, косами, дрюками); не завжди козаки виступали єдиною силою з іншим населенням; нерішучість козацької старшины, що боялася загубити свої привілеї; укр. повстання не підтримувалися польським і литовським населенням, через що уряд міг стягати сили з інших областей для придушення повстань і т.п. Значення повстань - стримували посилення польського національного, феодального і колоніального утиску (тому що польський уряд і магнати пам'ятали, чим це могло закінчитися); домоглися відновлення православної церкви на У; виростили козацькі привілеї (ріст реєстру, платні і др); народні маси накопичували досвід національної й антифеодальной боротьби. Братерства - організації православного укр. населення, виникнули після прийняття Люблинской унії 1569 р. Спочатку, організовані православною магнатско-шляхетской опозицією на чолі р князем Острожским, боролися за культурно-релігійну автономію У в складі Речі Посполитої, для чого подавали петиції королю і сейму, вели культурно-просвітню роботу, виступали за відновлення православної церкви після 1596 р. и т п. Навесні 1648 р. на У спалахнуло грандіозне народне повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, що змінило політичні відношення в Східної Європі, а в історії укр. народу стало моментом переломного значення. Причини визвольної війни: посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків, старостів і орендарів-євреїв; насильство польської адміністрації над міщанами і дрібнопомісної укр.ой шляхтою; невдоволення реєстрових козаків утиском старшины; утиск православ'я і поширення унії і католицтва на У. Движущие сили війни: козацтво, селянство, міщани.



Зборівський договір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі. У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.



Підписаний мирний договір не задовільняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

23. Формування гетьманської козацької держави Богдан Хмельницький, козацька старшина і козацтво, хоча й отримали замість повноправної держави своєрідну національно-територіальну автономію, вважали її фактично суверенною. На Зборівський договір вони дивилися як на тимчасову угоду і намагалися будувати нову державну організацію, а також розгорнули широку дипломатичну діяльність, спрямовану на зміцнення свого становища. У цій дипломатичній боротьбі Україна виступала як суб´єкт міжнародного права. Будівництво нової козацької держави вимагало перш за все проведення адміністративного поділу території і формування центральної та місцевої адміністрації. Було визначено окремі округи — полки, на чолі яких стояли полковники, що одночасно були військовими керівниками і головами адміністрації полку (округу). Полки ділилися на сотні, в яких сотник виконував такі самі функції, як і полковник у своєму полку. Всю козацьку територію (три воєводства) було поділено на 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський та інші на правому березі Дніпра та Переяславський, Кропив´янський, Полтавський та інші на лівому березі. Згодом територія була переділена, і кількість полків збільшено. Всі урядовці як центральної управи (генеральні старшини) — писар, обозний, хорунжий і осавул, так і полкової та сотенної поряд з суто військовими обов´язками виконували функції цивільних чиновників та адміністраторів у фінансовій, судовій та інших сферах, Козацька держава мала військову організацію і структуру. Навіть назва — Військо Запорозьке — на довгий час стало офіційною назвою української козацької держави. Такий військовий адміністративно-політичний лад диктувався умовами війни і традиціями запорозького козацтва.


Дата добавления: 2015-01-19; просмотров: 7; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты