Значення питомих збитків від скидання 1 т шкідливих речовин у водні джерела, у дол. США

Для широкої практичної діяльності використовують переважно витратний метод оцінки.

Витратний метод оцінки збитків. Правильніше його було б назвати не оцінкою збитків, а методом обчислення платежів за забруднення та інші негативні впливи, хоч з урахуванням суспільно необхідних (виправданих) компенсаційних витрат. Він вироблений для уніфікації системи зібрання платежів від усіх забруднювачів і джерел забруднення.

Його суть полягає у тому, що для одиниці (як правило, 1 т) кожної забруднювальної речовини встановлюється норматив плати (у нашій країні – державний, в інших існують також регіональні нормативи), який обчислюється за витратним методом. Тобто він виявляє скільки витрат (капітальних вкладень) може виділити дане суспільство на подолання забруднення (у розрахунку на одиницю викиду). Потім ця платіжна ставка помножується на загальну масу кожного виду викиду і корегується за допомогою різних коефіцієнтів, що враховують агресивність забруднювальної речовини, природно-географічні особливості району викиду, господарське значення і специфіку місць розташування джерел забруднення та інші важливі параметри. Далі платежі для кожного виду забруднення сумують і отримують кінцевий платіж від одного джерела забруднення (підприємства та ін.). Потім треба сумувати платежі від усіх джерел забруднення у країні (або регіоні). Обчислений загальний сумарний платіж має в ідеалі відповідати сумарним суспільним компенсаційним і остаточним втратам у країні (регіоні). Але в зв‘язку з тим, що це в принципі неможливо (99 % В. Горшкова), то нормативи плати обчислюються з урахуванням економічних можливостей суспільства. Тобто сумарна плата завжди буде меншою, ніж компенсаційні втрати суспільства.

Цей метод передбачає попереднє вироблення нормативів (лімітів, або квот) викидів забруднювальних речовин (або інших негативних впливів) для кожного джерела забруднення. За понадлімітні викиди встановлюється коефіцієнт кратності (від 1 до 5 у нашій країні, встановлюється регіонами).

Подаємо приклад такої методики обчислень платежів за забруднення атмосфери. Збитки обчислюються за такою формулою:

З_а = k₁ k₂ k₃ k₄ А_і М_і П_і ,

де З_а – сумарні збитки від забруднення атмосферного повітря; k₁ – коефіцієнт (безрозмірна константа), що характеризує природно-географічні особливості району (для водних ресурсів це може бути басейновий коефіцієнт); k₂ – безрозмірний коефіцієнт відносної небезпеки забруднення, що характеризує міста з різною чисельністю населення; міста різного соціально-господарського призначення – курортні, обласні центри та ін.; k₃– параметр розсіювання викидів (висота труби та ін.); k₄ – коефіцієнт переходу на вартісну оцінку; коефіцієнт інфляції та ін.; А_і – показник агресивності і-ї речовини (ум. т/ т) (вироблений для 700-800 речовин, має чотири класи); М_і – річна маса викиду і-ї речовини (тонни); П_і – норматив плати за і-ту речовину (грошова одиниця за 1 тонну); n – кількість видів забруднювальних речовин.

Норматив плати обчислюється за формулою:

,

де П – норматив плати; В – витрати або капітальні вкладення, необхідні для природоохоронних заходів у країні або регіоні; М – маса викидів.

В обчисленнях нормативів платежів головне визначити обсяг В. При невеликому значенні зібраних з допомогою платежів коштів буде недостатньо для виконання природозахисних робіт. При завеликому значенні В суспільні витрати на охорону будуть настільки великими, що можуть гальмувати економічний і соціальний розвиток. Пошук обґрунтованого оптимуму дозволяє знайти варіант відносно гармонійного співвідношення між суспільними, екологічними і соціально-економічними витратами.

В можна обчислити так:

В = М_з Е_н П_в ,

де М_з – матеріальні виробничі витрати (різниця між валовим суспільним продуктом і національним доходом); Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (процентна ставка на капітал); П_в – питома вага відходів матеріального виробництва (прийнята на рівні 0,25; отримана емпіричним шляхом).

Приблизно такий метод використаний в Україні для обчислення нормативів (ставок) платежів за забруднення атмосфери і водного середовища, а також за розміщення відходів на сміттєзвалищах.

У високорозвинених країнах плата за забруднення та інші порушення стягується переважно у вигляді податків. Система екологічного оподаткування відрізняється тільки розмірами (вони, як правило, більші, ніж в Україні) платіжних ставок і процедурою нарахування нормативів плати і збирання платежів. Але система податків вважається більш гнучкою і дійовою. Вона доповнена існуванням ринку ліцензій на викиди, що видаються кожному підприємству за відповідну плату і якими можна торгувати (купує чи продає їх підприємство – залежить від його економічних можливостей). Система ліцензій відрізняється від наших нормативів на кількість викидів не тільки своїми комерційними можливостями, але й спрямуванням на поступове зменшення загальної кількості викидів. Ліцензія видається на декілька років і кожна наступна має більш жорсткі вимоги на обсяг дозволених викидів, що постійно зменшується.