Міжбюджетні відносини у зарубіжних країнах

Світова практика міжбюджетних відносин ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин існує в країнах з федеральним державним устроєм.

Бюджетний федералізм – це модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, у якій законодавчо визначається бюджетні права та обов’язки федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу. Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- значну автономію бюджетів різного рівня;

- договірно-правовий характер центру та суб’єктів федерації;

- чітке розмежування фіскальних та видаткових повноважень місцевих бюджетів;

- закріплення за кожним рівнем управління достатніх фінансових ресурсів для фінансування своїх повноважень;

- організацію міжбюджетних відносин за активної ролі у визначенні їх моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм консультації та переговорів.

У свою чергу, фактично протиставлення попередньої моделі організації міжбюджетних відносин інша – бюджетний унітаризм. Ця модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- основні принципи організації міжбюджетних відносин визначається центральною владою;

- центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг на всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси;

- місцевій та регіональній владі , як правило, відводиться досить пасивна роль.

У рамках бюджетного унітаризму політика центрального уряду спрямовується на забезпечення однакового рівня надання послуг суспільного сектора економіки на всій території держави, що підтверджує централізацію взаємовідносин між бюджетами.

У найбільш загальному вигляді можна виділити два типи моделей міжбюджетних відносин - децентралізований і кооперативний.

Протягом останніх двох десятиліть у всьому світі спостерігається тенденція до посилення децентралiзацiї та автономії органів місцевого самоврядування, а відтак - і локалізації в них бюджетних коштів. Посилення децентралізації бюджету і передання повноважень місцевим органам влади зумовлюється двома причинами:

- зростанням потреби в розвитку демократії на місцевому рівні;

- розосередженням фінансово - бюджетних функцій з метою наближення їх від центру до органів влади на місцях.

Ступінь децентралізації бюджетної системи зумовлюється такими обставинами:

- рівнем, до якого центральний уряд надає повноваження місцевим органам влади в сфері розподілу видатків;

- спроможністю місцевих органів влади мобілізувати додаткові надходження коштів до бюджету.

Децентралізовані моделі мають такі основні особливості:

- з трьох головних функцій державних органів влади й управління (макроекономічної стабілізації, перерозподілу національного доходу і виробництва державних товарів і послуг) - перші дві найчастіше (іноді цілком) належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя поділяється між трьома рівнями влади.

- наділення повноваженнями з оподатковування різних рівнів влади відбувається відповідно до зазначеного розподілу функцій.

- визнається високий ступінь фінансової незалежності і самостійності регіональної влади. Фінансова незалежність і самостійність регіонів забезпечується наданням їм права спільного використання податкових баз.

Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі набула не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного федералізму.

Для даної моделі характерні:

- порівняно більш широка участь регіональної влади в перерозподілі національного доходу і в макроекономічній стабілізації, що веде до більш тісного бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур;

- підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів, у тому числі і національних;

- активна політика горизонтального бюджетного вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих державних фінансів, рівень соціально-економічного розвитку територій, що веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження самостійності місцевої влади (принаймні це може виражатись у високому ступені централізації управління і перетворенні органів місцевої влади фактично в представників центральних структур на місцях).

Кооперативні моделі міжбюджетних відносин використовують багато європейських держав, насамперед Скандинавські країни.