Заключення

ВСТУП

Вміле і своєчасне використання засобів індивідуального захисту дозволяє практично цілком виключити ураження особового складу хімічною і біологічною зброєю, послабити вплив світлового випромінювання ядерного вибуху і запобігти зараження особового складу радіоактивним пилом.

Під час виконання задач підрозділами на зараженій радіоактивними, отруйними речовинами і аерозолями біологічних засобів місцевості заходи захисту повинні бути спрямовані як на ослаблення дії зовнішнього опромінення, так і на захист органів дихання засобами індивідуального і колективного захисту від потрапляння в них РР, ОР і аерозолів БЗ.

Перше навчальне питання: “Індивідуальні засоби захисту.”

До загальновійськових засобів індивідуального захисту відносяться фільтруючі протигази, респіратор Р-2, загальновійськовий комплексний захисний костюм ЗКЗК, загальновійськовий захисний комплект ЗЗК, костюм захисний від світлового випромінювання КЗС і захисні окуляри ОПФ.

Загальновійськові фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей і шкіри обличчя від ОР, РР, аерозолів БЗ і забезпечують успішне ведення бойових дій особовим складом протягом тривалого часу за умови їхнього правильного підбору і припасування. Для захисту органів дихання, обличчя й очей від будь-якої шкідливої домішки в повітрі незалежно від її концентрації при виконанні робіт в умовах нестачі або відсутності кисню на постачанні військ знаходяться ізолюючі дихальні апарати.

Для захисту органів дихання від оксиду вуглецю використовується гопкалітовий патрон у комплекті з фільтруючим протигазом.

Фільтруючий протигаз призначений для захисту органів дихання, шкіри обличчя і очей від отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РР) та біологічних аерозолів (БА).

Принцип дії заснований на очищені (фільтрації) повітря яке вдихається від ОР; РР; БА; у протигазовій скриньці.

Склад і устрій.

1. Протигазова скринька.

2.Лицьова частина.

3.Шолом-маска з обтюратором.

4.Окуляри.

5.Переговорний пристрій.

6.Клапана скринька.

7.Вузол приєднання протигазової скриньки.

8. Сумка для переносу протигаза.

9. Гідрофобний чохол.

10. Запасні мембрани.

11. Незапотіваючі плівки або спеціальний олівець

Т.Т.Д.

Вага – 1, 1 кг.

Захищає від зарину до 10 годин.

Розбір мови – 85 %.

Згортання протигазу:

Взяти лицьова частину однією рукою за окуляри, лицьова частину скласти у довжину, щоб закрити одне скло, потім перегнути поперек і закрити друге скло.

- Вкласти у протигазову сумку переговірним пристроєм вниз.

- Скласти верхню частину сумки так, щоб бокові стінки були загорнуті до середини, після цього закріпити їх.

Підбір лицьової частини:

Розмір лицьової частини визначається за величиною голови, заміряючи її через тім’я, щоки та підборіддя.

до 63 см. 0

до 65.5 см. 1

до 68 см. 2

до 70.5 см. 3

70.5 і більше 4

Респіратор – Р2

Респіратор призначений для захисту органів дихання від радіоактивного та звичайного пилу.

Принцип дії заснований на фільтрації повітря, яке вдихаємо.

Устрій

1. Фільтруюча напівмаска.

2. Вдихаючі клапани – 2 шт.

3. Видихаючий клапан.

4. Еластична смужка.

5. Носовий затискувач.

6. Оголів’я.

Зовнішня частина напівмаски виготовлена із пористого синтетичного матеріалу, а внутрішня із тонкої поліетиленової плівки. Між ними розміщені фільтри із синтетичних волокон.

Зберігається респіратор в поліетиленовому пакеті, переноситься в протигазовій сумці.

Підбір респіратора.

Розмір респіратора визначається в залежності від величини відстані між лінією очей та найнижчою частиною підборіддя.

Наслідки заміру Розмір

До 11 см. 1

До 12 см. 2

12 і більше, см. 3

Обслуговування протигазу та респіратора проводиться безпосередньо після, використання, а також в години відведені розкладом даним для догляду за озброєнням.

Протигази в підрозділах зберігаються в спеціальних шафах.

Зберігання їх забезпечується:

- закріпленням за кожним військовослужбовцем.

- Збереженням внутрішнім нарядом.

- Своєчасною перевіркою посадовими особами.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) разом з протигазом застосовуються особовим складом для захисту від ОР а також для захисту шкіри, однострію, взуття та спорядження від зараження радіоактивними речовинами(РР) та біологічними засобами (БЗ), світлового випромінення і короткочасного захисту від запалюючої зброї.

В комплект З.З.К. входять:

1. Захисний плащ

2. Захисні панчохи

3. Захисні рукавички.

Захисний плащ виготовлений зі спеціальної тканини. Він має задні та бокові смужкоутримувачі зі смужками, закріпки, шпеньки та довгі смужки.

Вага – 1,6 кг.

Виготовляють п’ять розмірів( в залежності від росту)

1 – до 165 см.

2. – до 170 см.

3. - до 175 см.

4. – до 180 см.

5. – вище 180 см.

Захисні панчохи виготовляються із прогумованої тканини, на ступнях гумові боти. Панчохи мають смужки для кріплення до ноги, та довгі смужки для кріплення до ременя штанів.

Панчохи виготовляють 3^х розмірів(в залежності від розміру взуття)

1. – до 40

2. – до 42

3. – 43 і більше

Вага панчіх 1 кг.

Захисні рукавички гумові, виготовляються двох видів:

Літні – п’ятипалі (БЛ-1м)

Зимові – двохпалі (БЗ-1м)

Вага – 350 гр.

В “похідному” положенні плащ в виді скатки переноситься на спині, прикріплений довгими смужками поверх спорядження. Захисні панчохи та перчатки на шитику праворуч.

В положенні “напоготові” плащ носиться за спиною в розгорнутому вигляді.

В “бойовому” положенні ЗЗК можу бути використаний в виді накидки, надітим в рукава, та в виді комбінезону.

Загальновійськовий комплексний захисний костюм (ЗКЗК) призначений для комплексного захисту від світлового випромінювання і радіоактивного пилу ядерних вибухів парів і аерозолів отруйних речовин і біологічних аерозолів. Він складається з куртки, штанів, захисної білизни, головного убору, підшоломника, виготовлених із тканин зі спеціальними просоченнями. ЗКЗК відрізняється від табельного обмундирування своєю конструкцією і наявністю захисної білизни з пришитими до рукавів козирками, просоченими вогнестійким просоченням для захисту кистей рук.

Загальновійськовий комплексний захисний костюм переводять у «бойове» положення для захисту від світлового випромінювання ядерних вибухів або для комплексного захисту від світлового випромінювання і радіоактивного пилу ядерних вибухів, отруйних речовин і біологічних аерозолів відповідно до інструкції по його експлуатації.

При використанні ЗКЗК для комплексного захисту підшоломник надягають поверх лицьової частини протигаза під головний убір.

Під час ведення бойових дій в умовах застосування противником зброї масового ураження засоби індивідуального захисту можуть знаходитися в трьох положеннях: «похідному», «напоготові» і «бойовому».

У «похідному» положенні при діях особового складу в пішому порядку або на відкритих машинах з полегшеним викладенням (без речового мішка і скатки шинелі) захисний плащ переносять на спині в чохлі поверх спорядження. При відсутності чохла плащ, згорнутий в скатку, носять на спині з перекинутими через плечі і закріпленими за поясний ремінь тасьмами. При спорядженні з повним викладенням захисний плащ носять у речовому мішку. Захисні панчохи і захисні рукавички, покладені в спеціальний чохол, носять на поясному ремені на правому боці.

При пересуванні і діях у танках і інших критих машинах захисний плащ у скатці (у чохлі), захисні панчохи і рукавички, згорнуті разом і поміщені в спеціальний чохол, укладаються кожним військовослужбовцем поруч із собою, під сидіння або в інші місця, вказані командиром.

У положенні «напоготові» при відсутності чохлів плащ можна носити за спиною в розгорнутому вигляді. У «бойовому» положенні захисний плащ загальновійськового захисного комплекту може бути використаний у вигляді накидки, надягнутим у рукава й у вигляді комбінезона.

Захисний комплект у вигляді комбінезона надівається на незараженій місцевості (в укриттях).

Гранично припустимими термінами перебування особового складу в герметичних засобах захисту шкіри під впливом сонячних променів і слабкому вітрі можуть бути: при температурі 30°С и вище – 15-20 хв; при температурі від 25 до 29°С - 30 хв; при температурі від 20 до 24°С - 40—45 хв; при температурі від 15 до 19°С - 1,5—2год; при температурі нижче 15°С - більш 3год.

У тіні, а також у похмуру або вітряну погоду терміни перебування в засобах захисту збільшуються в 1,5 рази.

Повторне перебування в засобах захисту шкіри понад установлений час для даної температури можливо після 30-хвилинного відпочинку. Для відпочинку особовий склад повинен приділятися з зараженої ділянки в навітряну сторону, у тінь. Під час відпочинку дозволяється відкрити нагрудний і горловий клапани захисного одягу. При температурі 15—20°С и вище захисний одяг доцільно надягати на натільну білизну, у жарку погоду рекомендується час від часу зрошувати її поверхню водою або надягати на зволожену накидку (маскувальний халат).

Тривале перебування особового складу в засобах захисту повинне враховуватися при визначенні підрозділам завдань, тому що темп виконання робіт з часом знижується. Так, наприклад, безперервне перебування особового складу в захисному костюмі і протигазі протягом 6 год. знижує темп робіт на 50%.

У залежності від виду зараження, місцевості, характеру виконуваної особовим складом задачі, метеорологічних умов і інших факторів командири підрозділів визначають необхідність використання засобів захисту.

Друге навчальне питання „Засоби колективного захисту”.

До колективних засобів захисту від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів відносяться різні спеціально обладнані інженерні спорудження, що призначаються для групового захисту особового складу від вражаючої дії ядерної, хімічної й бактеріологічної зброї.Укриття особового складу війсьвослужбовців в захисних спорудах є надійним способом захисту від уражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної, звичайної зброї, у разі аварій і деяких стихійних лих (ураганів, снігових заносів). Захисні споруди за своїм призначенням і захисними властивостями поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття — щілини. Сховища і протирадіаційні укриття будують завчасно, вони мають подвійне призначення: для потреб військових підрозділів (навчальні класи, для спортивних секцій та ін.) і укриття особового складу згідно рішення вищого командування. Сховища це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист особового складу від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДОР, бактеріальних засобів і уражаючих факторів звичайної зброї, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд.

Класифікуються вони за захисними властивостями, місткістю, місцем розміщення, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням і часом побудови. За захисними властивостями (від ударної хвилі) сховища поділяються на п'ять класів. За місткістю сховища поділяються на: малі — до 150 осіб, середні — від 160 до 450, великі — понад 450 осіб.

За місцем розташування — на вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель, та окремо побудовані поза будівлями.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням — промислового виготовлення і спрощене, виготовлене з підручних матеріалів. За часом побудови на: побудовані завчасно і швидко споруджені.

Сховища будуються з урахуванням таких вимог: забезпечувати захист особового складу від усіх уражаючих факторів, безперервне перебування в них військовослужбовців не менше двох діб, розташування на місцевості, що не затоплюється на відстані від ліній водостоку і каналізації, мати входи і виходи з тим ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу — аварійні виходи, мати вільні підходи, де не повинно бути горючих або дуже димлячих матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2 м і рівень полу, вище ґрунтових води не менш як на 20 см.

Сховища складаються з основного приміщення для розміщення особового складу і допоміжних приміщень — входів, для фільтровентиляційного обладнання, санітарного вузла, для дизельної установки, резервуарів для води чи артезіанських свердловин, для продуктів харчування, медичної кімнати,тамбур-шлюзи, тамбури.

План сховища: 1 — приміщення для укриття; 2 — пункт управління; 3 — медичний пункт (може і не будуватися); 4 — фільтровентиляційна камера;

5 — приміщення дизельної електростанції; 6 — санітарний вузол; 7 — приміщення для ПММ і електрощитові ; 8 — приміщення для продовольства (може і не будуватися); 9 — вхід з тамбуром; 10 — аварійний вихід.

Площу приміщення, призначеного для укриття людей, розраховують на одну особу 0,5 м2 при двоярусному і 0,4 м2 при триярусному розміщенні нар, у робочих приміщеннях пунктів управління —2 м2 на одного працюючого, місця для сидінь розміром 0,45 х 0,45 м, а для лежання — 0,55 х 1,8 м.

Щоб у сховище не проникало повітря, забруднене радіоактивними речовинами, отруєне небезпечними хімічними речовинами і заражене бактеріальними засобами, воно має бути герметичним.

Входи до сховищ обладнують двома шлюзовими камерами (тамбурами), відокремленими від основного приміщення і перегородженими між собою герметичними дверима. Зовні знаходяться міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі ядерного вибуху.

Аварійний вихід — це підземна галерея з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту й оголовок. Аварійний вихід закривається захисно-герметичними віконницями, дверима для захисту від ударної хвилі. Оголовок розміщується від будівель на відстані, яка дорівнює половині висоти найбільшої будівлі плюс 3 м — це і є територія, яка не завалюється.

У фільтровентиляційному приміщенні розміщується фільтровентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від РР, хімічних речовин і бактеріальних засобів. Фільтровентиляційна система може працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищається від грубо дисперсного радіоактивного пилу, а в другому — від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сильнодіючих ядучих речовин і бактеріальних засобів. Крім цього, може бути режим повної ізоляції сховища з регенерацією повітря у ньому.

Якщо сховище загерметизоване повністю і надійно, то після закривання дверей і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим ніж атмосферний, утворюється так званий підпір. За величиною підпору роблять висновки про стан герметизації сховища: він має дорівнювати приблизно 5 Па (0,5 мм вод. ст.).

У сховищі обладнують різні інженерні системи: електропостачання — труби з електропроводкою фарбують у чорний колір, водопостачання — труби фарбують у зелений колір, опалення — труби фарбують у коричневий колір, радіотрансляційна точка, телефонний і радіозв'язок. Там також мають бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.

Після деякого дообладнання — встановлення захисних герметичних пристроїв, систем фільтровентиляції, водопостачання та ін., як сховища можуть бути використані шахтні виробки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель, підземні (у скельних породах) приміщення різного господарського призначення.

Протирадіаційне укриття (ПРУ) — це захисна споруда, яка забезпечує захист у ній людей від радіоактивних речовин і опромінення в зонах радіоактивного забруднення місцевості, отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, біологічних засобів у краплинно-рідинному вигляді та світлового випромінення ядерного вибуху, наслідків урагану.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття особового складу, аналогічне обладнанню приміщень сховища

Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

1 — захисні герметичні двері; 2 — шлюзові камери; 3 — санітарно-побутові відсіки; 4 — основні приміщення для розміщення людей; 5 — галерея і оголовок аварійного виходу; 5 — фільтровентиляційна камера; 7 — медична кімната; 8 — комора для продуктів

Об'ємно-планувальні норми при будівництві ПРУ

Показник НормаПлоща на одну людину, м-0,5 Об'єм на одну людину, м1,6

Мінімальна висота (від рівня підлоги до виступаючих конструкцій стелі), м1,9

Місць для сидіння (від загальної кількості місць), %-80

Місць для лежання (від загальної кількості місць), %-20

Протирадіаційне укриття з перекриттям із залізобетонних плит:

1 — вхід; 2 — витяжна шахта; 3 — перекриття; 4 — обсипка ґрунтом; 5 — припливна шахта; 6 — завіса при вході

Площу приміщення, призначеного для укриття людей, розраховують на одну особу 0,5 м2 при двоярусному і 0,4 м2 при триярусному розміщенні нар, у робочих приміщеннях пунктів управління —2 м2 на одного військовослужбовця, місця для сидінь розміром 0,45 х 0,45 м, а для лежання — 0,55 х 1,8 м.

Щоб у сховище не проникало повітря, забруднене радіоактивними речовинами, отруєне небезпечними хімічними речовинами і заражене бактеріальними засобами, воно має бути герметичним.

Входи до сховищ обладнують двома шлюзовими камерами (тамбурами), відокремленими від основного приміщення і перегородженими між собою герметичними дверима. Зовні знаходяться міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі ядерного вибуху.

Аварійний вихід — це підземна галерея з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту й оголовок. Аварійний вихід закривається захисно-герметичними віконницями, дверима для захисту від ударної хвилі. Оголовок розміщується від будівель на відстані, яка дорівнює половині висоти найбільшої будівлі плюс 3 м — це і є територія, яка не завалюється.

У фільтровентиляційному приміщенні розміщується фільтровентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від РР, хімічних речовин і бактеріальних засобів. Фільтровентиляційна система може працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищається від грубо дисперсного радіоактивного пилу, а в другому — від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сильнодіючих ядучих речовин і бактеріальних засобів. Крім цього, може бути режим повної ізоляції сховища з регенерацією повітря у ньому.

Якщо сховище загерметизоване повністю і надійно, то після закривання дверей і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим ніж атмосферний, утворюється так званий підпір. За величиною підпору роблять висновки про стан герметизації сховища: він має дорівнювати приблизно 5 Па (0,5 мм вод. ст.).

У сховищі обладнують різні інженерні системи: електропостачання — труби з електропроводкою фарбують у чорний колір, водопостачання — труби фарбують у зелений колір, опалення — труби фарбують у коричневий колір, радіотрансляційна точка, телефонний і радіозв'язок. Там також мають бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.

Після деякого дообладнання — встановлення захисних герметичних пристроїв, систем фільтровентиляції, водопостачання та ін., як сховища можуть бути використані шахтні виробки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель, підземні (у скельних породах) приміщення різного господарського призначення.

Бліндаж безврубочної конструкції:

1 — відтягнення; 2 — відтягнення в чотири нитки; 3 — вентиляційний короб; 4 — притискна жердина; 5 упорний елемент, d=10—12 см, l=1,0 м;

6 — елементи одягу крутостей, l=1,25 м; 7— коли одягу крутостей траншеї, l =2,35 м

Сховище з елементів хвилястої сталі: 1 — елементи хвилястої сталі ФВС; 2 — фартух; 3 — тимчасове кріплення входу «Лаз»; 4 — вхід «Лаз»

Дверний блок БД-50:1 —дверний блок БД-50; 2— цвяхи, l =150—200 см; 3 — клини

Послідовність складання спорудження з елементів комплекту КВС-В:

а — трасування й відривка котловану; б — складання кістяка основного приміщення; в — установка покриття тамбура; г — установка перегородки з герметичними дверми й кріплення тамбура до кістяка основного приміщення; д — установка торцевих діафрагм, забірника повітря й димоходу спорудження; е - установка елементів шахтного виходу; ж - засипання й обвалування спорудження; 1 - розпушений ґрунт шаром 10-15 см – 2, 5 і 6 — елементи ФВС; 3 — покриття тамбура; 4 — перегородка з герметичними дверима; 7- пересувка і кріплення тамбура до кістяка основного приміщення; 8 — вентиляційне захисне обладнання; 9 і 11 –діафрагма торцева; 10 — димове захисне обладнання; 12 — люк захисно-герметичний; 13 — конус проміжний.

Захисні властивості протирадіаційних укриттів оцінюються коефіцієнтом захисту, який показує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м більша від дози радіації в укритті, тобто коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а відповідно і дозу опромінення людей.

Протирадіаційні укриття можуть обладнуватись насамперед у підвальних поверхах будинків і споруд. Підвали в дерев'яних одноповерхових будинках ослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в житлових одноповерхових кам'яних (цегляних) будинках — у 40, у двоповерхових — у 100, середня частина підвалу кількаповерхового кам'яного будинку — у 800—1000 разів. При невисоких рівнях радіації, а також для захисту від бактеріальних засобів, парів отруйних і сильнодіючих ядучих речовин можна використовувати кам'яні (цегляні) або дерев'яні будівлі.

При виборі й підготовці укриттів для захисту від радіоактивних речовин слід враховувати захисні властивості будівельних матеріалів та окремих конструкцій.

Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактивних випромінювань характеризується щільністю і товщиною шару половинного ослаблення матеріалу, тобто певної товщини шару матеріалу, при проходженні через який інтенсивність радіоактивних випромінювань зменшується у два рази. Величина шару половинного ослаблення різних будівельних матеріалів наведена в табл.

Шар половинного ослаблення радіації різних матеріалів, d, см

Матеріал Густина п, г/см3 Товщина шару, см

Залізо, сталь

7,8 3 1,8 11,5

Свинець 11,3 2 1,3—1,8 12

Скло 1,4 — 7,7

Вапняк 2,7 8,5 10 _

Цегла звичайна 1,6 14,4 13 9,1

Кладка цегляна 1,5 15 8,7 10,0

Цегла саманна 1,5 _ 14

Ґрунт 1,6 14,4 8,1 12,0

Мерзлий ґрунт 1,2-1,5 — 10—12

Глина утрамбована 2,06 11 6,3 _„

Бетон 2,3 10 5,6 12,0

Кладка бутова 2,4 9,6 5,4

Склопластик 1,7 12,0 8,0 4,0

Поліетилен 0,95 24,0 14,0 2,7

Лід 0,9 26 14,5 3,0

Дерево (залежно від породи) 20—40 9,7

Примітка. Для інших матеріалів, яких немає в табл., товщина шару половинного ослаблення розраховується як відношення товщини шару половинного ослаблення води до густини матеріалу.

Коли стіни укриття складаються з кількох шарів різних матеріалів, то спочатку розраховують коефіцієнти ослаблення для кожного шару матеріалу, а потім складають їх і одержують величину сумарного коефіцієнта ослаблення укриття. Наприклад, погріб має дерев'яне перекриття з міцних порід дерева товщиною ЗО см і засипаний шаром глини 55 см. Отже, коефіцієнт ослаблення дерев'яного перекриття становитиме 2, а глиняного шару — 10. Сумарний коефіцієнт ослаблення у-випромінювання радіоактивного забруднення погреба дорівнюватиме 10 + 2 = 12.

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід звернути увагу на ті частини, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конкретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, можна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту особового складу в умовах сильного забруднення місцевості радіоактивними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, треба виконати дві основні вимоги: по-перше, вжити заходів проти потрапляння радіоактивного пилу в приміщення і, по-друге, посилити захист особового складу, збільшити обсяг робіт для пристосування укриттів, а також враховувати потреби і наявність необхідних матеріалів.

Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпечних хімічних речовин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в дерев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчином. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей і вікон.

Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі — всі ці місця треба зробити непроникними для радіоактивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон; дверей та інших отворів. Перекриття можна підсилити шаром піску, шлаку або просто землею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для забезпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5—2 м вище припливного.

У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу — існуючі вентиляційні канали. У припливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної січки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно посилити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрунту 60—70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляційний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури . Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і споруди засипають ґрунтом, який через кожних 20—ЗО см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізоляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випуклим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60—70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у вигляді герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін проконопачують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Найпростішим укриттям для захисту особового складу є щілини і землянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.

Щілину роблять глибиною близько 2 м . Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять східчасті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Перекриття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10—15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20—40 см. Зверху все це вкривають дерном. Поверхневі води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо можливо, щілини можна будувати також зі збірних залізобетонних конструкцій.

Перекрита щілина.

1.2. Протирадіаційні укриття

До складу ПРУ входять основні і допоміжні приміщення. До

основних приміщень належать приміщення для розміщення осіб, що укриваються; до допоміжних приміщень належать санітарні вузли, вентиляційні та приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу. ПРУ укриття для установ охорони здоров'я повинні мати такі основні приміщення: для розміщення хворих та тих, хто видужує, медичного та обслуговуючого персоналу, процедурну (перев'язочну), буфетну та пости медсестер.

У неканалізованих ПРУ місткістю до 20 осіб допускається передбачати приміщення для виносної тари.

Розміщення хворих, медичного та обслуговуючого персоналу слід передбачати у роздільних приміщеннях, за винятком постів чергового персоналу. У ПРУ лікарень хірургічного профілю слід додатково передбачати операційно-перев'язочну і передопераційну палати. Для тяжкохворих слід передбачати санітарну кімнату. Для інфекційних хворих передбачається їх окреме розміщення за видами інфекцій.

При розміщенні ПРУ у підвалах, під підлогами, у гірничих

виробках, печерах, погребах та інших заглиблених приміщеннях при їх висоті 1,7-1,9 м слід передбачати одноярусне розміщення нар з нормою площі під основні приміщення 0,6 кв.м на одну особу, що укривається

Для ПРУ, які розміщені у підвальних і цокольних поверхах, повинна передбачатись можливість закладання прорізів у зовнішніх огороджувальних конструкціях під час переведення споруди у режим укриття. Висота закладання повинна виключати можливість прямого опромінення і перевищувати на 20 см висоту полиці верхнього ярусу нар, а сама конструкція мати передбачений коефіцієнт захисту.

2. Улаштування і обслуговування захисних споруд

Входи у захисну споруду повинні постійно забезпечувати

вільний доступ усередину приміщень. Для цього підходи до зовнішніх дверей, двері і сходові марші необхідно утримувати у справному стані, очищати від бруду і сміття, а у зимовий час - від снігу і льоду. Захаращення входів не допускається. Забудова ділянок поблизу входів, аварійних виходів і зовнішніх повітрозабірних і витяжних пристроїв без узгодження з уповноваженим місцевим органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту не допускається. У тамбурі входу у сховище двоє дверей: захисно-герметичні і

герметичні, які відчиняються назовні. Розміри тамбурів розраховані

на те, щоб при відчинених дверях пропускна здатність входів не

знижувалася. У тамбурах можуть установлюватись також дерев'яні двері або двері із сталевих ґрат для природного провітрювання замкненої споруди. Якщо на підприємствах вбудовані сховища використовуються у мирний час під складські приміщення, вони повинні мати не менше одного входу з території підприємства.

Входи і аварійні виходи повинні бути постійно захищені від

атмосферних опадів і поверхневих вод. Павільйони, що захищають входи від атмосферних опадів, повинні виконуватися з легких негорючих матеріалів. Біля вхідних дверей вивішується табличка розміром 60 х 50 см із зазначенням місць зберігання ключів, відповідальної особи, її адреси і телефону, а також номера споруди. Замки від дверей і ставень повинні мати не менше двох комплектів ключів. Один комплект ключів зберігається у відповідальної особи, інший (в опечатаному вигляді) - у чергового по військовому підрозділу.

Дренаж, гідроізоляцію і вимощення по периметру захисної споруди, а також водостічні труби необхідно утримувати у справному стані для забезпечення постійного відведення води від споруди.

Необхідно також стежити за станом оголовків аварійних виходів

і повітрозабірних каналів, очищати їх від снігу, сміття і

сторонніх предметів, систематично перевіряти справність роботи

противибухових пристроїв, надійність їхнього кріплення і

періодично змащувати металеві частини інгібірованим мастилом.

Спеціальне обладнання інженерних споруджень із метою захисту від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів полягає: у герметизації спорудження з метою ізоляції його від навколишнього повітря;

- у забезпеченні умов боротьби із заметом у спорудження зараженого повітря;

- у забезпеченні герметизированного спорудження незаряженим повітрям.

Як груповий захист від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів можуть служити рухливі об'єкти (бойові, спеціальні й транспортні машини) при наявності в них спеціального обладнання. Мати такі колективні засоби захисту дуже важливо, тому що в бойових умовах особовому складу значний час доводиться перебувати й діяти в бойових і інших машинах.

Спеціальне обладнання рухомих об'єктів ґрунтується на наступних принципах: ізоляції від проникнення зовнішнього зараженого повітря усередину об'єкта; забезпечення за допомогою фільтровентиляції очищеним повітрям і створення усередині об'єкта необхідного підпору; забезпечення входу (виходу) людей в об'єкти в умовах зараженого зовнішнього повітря. Таке встаткування повинне вироблятися в промисловості при виготовленні рухливих об'єктів.

Система колективного захисту об'єктів озброєння і техніки включає засоби герметизації відділень, засоби очищення повітря від радіоактивного пилу, отруйних речовин і аерозолів БЗ, прилад радіаційної і хімічної розвідки і комутаційну апаратуру.

Захист особового складу від ударної хвилі ядерного вибуху забезпечується бронею об'єкта і його герметизацією, а від проникаючої радіації - бронею і спеціальною підбивкою.

Засобом очищення повітря від ОР, аерозолів БЗ і радіоактивного пилу на бронетанковому озброєнні і техніку являється ФВУ, що складається з нагнітача-сепаратора, фільтра-поглинача, патрубків, що закриваються клапанами, для усмоктування повітря, подачі йогов населенийвідсік івикиду відсепарованого пилу.Клапани відкриваються й утримуються у відкритому положенні електромагнітами одночасно з включенням нагнітача-сепаратора.

Заключення

Товариші студенти! Ви вивчили призначення, устрій протигаза та ЗЗК (загальновійськового захисного комплекту), використання захисних властивостей засобів колективного захисту.

Це допоможе вам за необхідності вчасно і правильно захистити себе, своїх друзів, підлеглих, і тим самим зберегти життя і боєздатність свого підрозділу.

Нагадати тему, мету заняття і і вказати, як вона досягнута.

Оголосити тему наступного заняття.

Дати завдання для самостійної роботи.

Відповісти на запитання.

Старший викладач кафедри

працівник ЗС України_________________М.П. ПОРОСЮК

Завдання студентам для самостійної роботи.

“ Засоби захисту від зброї массового ураження. ”

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІ ЦІЛІ:

1. Поглибити та закріпити теоретичні знання, отриманні на занятті шляхом самостійного вивчення конспекту та рекомендованої літератури.

2. Навчити студентів використовувати захисні властивості штатної техніки, фортифікаційних споруджень.

НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ

Використання захисних властивостей штатної техніки, фортифікаційних споруджень .

МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Проектор „ Епсон " -1

2. Стенди

3. Таблиці

5. Презентація. Презентація лекції в програмі " Power Point "

6. Дошка

7. Кольорова крейда.

ЛІТЕРАТУРА:

1 .Бойовий статут Сухопутних військ, Ч-ІІІ,Київ,2010.

2. Защита от оружия массового поражения. Мясников В.В. Воєнвидання, 1989.

3. Навчально-методичний посібник»Захист військ від зброї масового ураження» інв. №256/14. ОІСВ, 2001

4. Подготовка подразделений к защите от ядерного, химического, бактериологического (биологического) и зажигательного оружия противника. – М

5. Навчальний посібник. . Підготовка сержантів. «Зброя масового ураження та захист від неї.»Харків,НТПУ,2004.

6. Навчальний посібник «ДОВІДНИК ОФІЦЕРА
ВІЙСЬК РХБ ЗАХИСТУ»Харків,НТПУ,2005.

7. Навчально-методичний посібник по підготовці підрозділів до захисту від ядерної, хімічної, біологічної зброї та запалювальних засобів. М. Воєнвидання, 1971 р.

8. Токсикология ОВ и защита от ОМП. Каракчиев Г.Д. Ташкент, 1973 г.

9.Отравляющие вещества Александров О.В., Емельянов А.Н. Москва, 1990г

10.”Сборник нормативов по боевой подготовке сухопутных войск”(книга 5)с.76-86.

Старший викладач кафедри

працівник ЗС України_________________М.П. ПОРОСЮК