Примітки. 1) Gdyż to chłopstwo, ktore z przyrodzenia narodowi szlacheckiemu nie jest przyiazno, może się y czego inszego gorszego

¹) Gdyż to chłopstwo, ktore z przyrodzenia narodowi szlacheckiemu nie jest przyiazno, może się y czego inszego gorszego, będzie, li zanedbane, poważic. Матеріали до гетм. Сагайдачного в київ. Чтеніях. XV c. 147.

²) Ale i względem naszego własnego domowego strachu i niewoli, którą od swoich ze wlasnych chłopów cierpimy, gdyż prędko na nas ta tempestas eruptura est rozney religiey y wzdęcia tych ludzi — Listy ks. Zbaraskiego 77.

³) Imminet beli servilis periculum.

⁴) Жерела VIII с. 179 (уривок у Кулїша Матеріали с. 102, з хибною датою).

⁵) Sprawy wojenne с. 155.

⁶) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 11.

⁷) Listy ч. 41.

⁸) Архивъ III. І ч. 22 (Listy c. 39).

⁹) Лист Лободи з 1596 р. (Listy ч. 42), лист Саська з 1595 ib. ч. 40.

¹⁰) A chleba soli w tym kraju zabraniacz ne racz, gdyżechmy nie iest przeciwni zwierzchnosci iego krol. mci naszego msciwego pana, tudziesz y roskazaniu wmci i wiemy iako mamy poważac msciwą laskę wmci naszego msciwego pana — l. c.

¹¹) Жерела VIII с. 165.

¹²) Pisma żółkiewskiego c. 285.

¹³) Жерела VIII с. 176-7

¹⁴) Kozackich domów ktorzy niechcą być pod posłuszenstwem.

¹⁵) Архивъ Ю. З Р. VII I с. 290.

¹⁶) Zródła dz. XX с. 54.

¹⁷) В Архиві: ktorych wiecey 7 osiedli kozacy, се 7 мабуть вийшло через непорозуміннє, в Źródła dz. V с. 104 його нема, і пор. тамже с. 106.

¹⁸) Архивъ VII с. 308.

¹⁹) Źródła dz. XX с. 54.

²⁰) Ibid.

²¹) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 312-3.

²²) В виданім, текстї 500, але очевидно помилка, пор. цифри 1622 р. (70 послушних і 120 непослушних).

²³) Архивъ Ю. З. Р. VII І с. 313-4.

²⁴) Źródła XX с. 54.

²⁵) Комісарський проєкт 1617 р., як низше.

²⁶) Архивъ Ю. З. Р. VII. І c. 316.

²⁷) Źródła V с. 131 (цифра козацьких домів 150 тут, очевидно, хибна, Канїв не міг разом мати несповна 300 домів всього (140 послушних).

²⁸) Źródła dz. V с. 132 і. 136.

²⁹) Vol. legum II c. 401.

³⁰) Постанови 1607 р.: ustawujemy, aby ludzi swowolni, kozacy zaporozcy w dobrach naszych mieszkający iurysdycyey starostow naszych y podstaroscich ich, a którzy w dobrach panow tak duchownych iako y swieckich, tedy iurysdycyey panow dobr onych podlegali (Volum. legum II c. 447). Постанови 1609 р., з покликом на постанову 1607 р.: iednak mimo tę konstytucyą y dawne zwyczaie wielkie bezprawie y swywolą ci kozacy czynią, (nie) tylko to zwierzchności starostow naszych у раnоw swych nie przyznawaia, ale hetmany swe y inszą formę sprawiedliwości swey maią i низше: Miasta też nasze y mieszczanie chcemy aby się pod ich jurysdykcye nie podawali y synom swoim tego czynić nie pozwolali (c. 465). Пор. конст. O swywoli ukrainnej 1607 р. (с. 443, див. ще низше).

³¹) Жерела VIII с. 174.

³²) Prawie zapomniawszy wiary y poddanstwa udzielną sobie rzeczpospolitą stanowią. Ukraina wszystka iest od nich scholdowana. W miastach y w miasteczkach i. kr. mosci wszystek rząd, wszystka władza przy kozakach — Жерела VIII ч. 178.

³³) Деклярації 1619 р. Pisma żólkiewskiego с. 330 і далї, про сї постанови низше.

³⁴) Жерела VIII ч. 153 (1622).

КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ І ПОБУТ КІНЦЯ XVI І ПОЧАТКІВ XVII в.: ОРҐАНЇЗАЦІЯ НИЗОВА, СЇЧ, ЧИСЛО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО ОРҐАНЇЗАЦІЯ, ЙОГО ПОДЇЛ, СТАРШИНА КОЗАЦЬКА, КОЗАЦЬКА КАНЦЕЛЯРІЯ, ТЕРМІНОЛЬОҐІЯ, ВЛАСТЬ ГЕТЬМАНСЬКА, РАДА, ЇЇ ПРАКТИКА, ШЛЯХТА В КОЗАЦЬКІМ ВІЙСЬКУ.

При кінцї XVI в. козачина в своїй орґанїзації поступила вже досить далеко. Кореспонденція з рр. 1594-1600 і дорогоцїнні записки Лясоти з його подорожи на Запороже 1594 р. рисують її досить докладно ¹). Доповнивши їх вказівки з иньших сучасних пізнїйших записок можна виробити собі вже досить повне понятє про форми тодїшнього козацького устрою й козацьке житє, як воно в сих формах розвивало ся.

Головна вага сеї орґанїзації далї лежить на „Низу”, і тут, на свободї від зверхнїх впливів і перешкод, головно розвиваєть ся сей орґанїзаційний процес.

Центром козачини Сїч, що в 1594 р. була на острові Базавлуку, над Чортомликом, „або як вони називають — на Чортомлицькім Днїприщу” ²). Вона розпоряджала козацькими силами Низу і тою козацькою людністю, що „сидять по містах і селах, а признають ся до Запорожцїв” ³); через те „мала великий авторитет не тільки на Українї, але і в цїлій Польщі ⁴). Чисельні сили її Лясота лїтом 1594 р. рахував так: коло трох тисяч мобілїзованого війська на Низу, а кілька тисяч можна мобілїзувати з козачини, що була під зверхністю запорожського війська, а сидїла на Українї ⁵); в моменти його приходу 1300 козаків були в походї з гетьманом на чолї, 400 козаків було розложено в засїдках, в чагарниках і очеретах, на татарській переправі, де вони підстерегали Татар; решта в Сїчи і в ріжних пунктах Низу ⁶). Сама козацька старшина в листї до цїсаря рахувала козацького війська для далекого походу 6 тисяч — „старих козаків, вибраних людей”, окрім козацької хлїборобської людности „в пограничних краях” ⁷). При тім були ще ватаги козацькі, до яких Запороже не признавалось — „не знало їх і знати не хотїло” ⁸). Коли в козацькім війську під час кампанїї 1596 року було по польськім звісткам коло 10 тис. ⁹), то загальний козацький контінґент в 1590-x роках певно треба рахувати більше як у-двоє. Добре ознайомлений з українськими справами біскуп Верещинський, фантазуючи про хрестовий похід на Крим з козаками, рахує козацькі сили на 20 тис. ¹⁰).

Військо козацьке досить добре споряджене і орґанїзоване. На Сїчи розложена козацька гармата; приїзд і виїзд послів салютують гарматними стрілами. Є й музика військова. Коли Лясота з козацькими послами виїздив з Сїчи, загреміли військові барабани й труби, залунали вистріли з гармат ¹¹). Рішеннє йти на війну з Татарами, прийняте військовою радою, було салютоване теж військовою музикою й стрільбою ¹²). Під Київом ми бачили козацьке військо на човнах теж з музикою. В реєстрі 1601 р. бачимо військових сурмачів, трубачів і довбишів ¹³). Мабуть був і скарб військовий, де в запасї були ріжні річи (Лясота дістає в дарунку шубу з куниць і шапку з чорних лисиць) ¹⁴). Була своя флотиля, з самодїльних чайок і забраних від Турків кораблїв: Лясоту з послами відправили на турецькім „сандалї” ¹⁵). Був кінський ремонт: не тільки лїтом, а й зимою перегодовували ся в степах козацькі табуни — Лясота каже, що місцем пробутку їх служив острів Хортиця ¹⁶).

Військо дїлить ся на полки, кождий з пятисот козаків; на чолї полку полковник ¹⁷). Полк дїлить ся на сотнї, кождою командує сотник. Сотнї складають ся з десятків, з отаманами на чолї ¹⁸). Порядку в війську пильнують „осаули”, штабовцї гетьмана — вони скликають напр. козаків на раду, і Лясота прирівнює їх до „ляйтнантів” ¹⁹). Досить докладну схему козацького війська на порозї XVII в. дає нам записка про виплату „жолду” Запорожцям на ливонську війну ²⁰). Тут вичислені: „гетьман”, „обозний”, „писар”, чотири „полковники”, вісїм „осаулів”, 20 „сотників”, 152 „десятники”, 16 „прапорників, сурмачів, довбишів (bembenicze), трубачів”, 1799 рядових („чорних пахоликів”), 12 пушкарів, 20 фурманів; всього 2032 люда. Значить: чотири полки по 500 чоловіка (приблизно) в кождім; полк складаєть ся з пяти сотень, сотня має неповний десяток курінїв або десятків, з десятниками або отаманами на чолї. Та се був рахунок офіціальний, а в дїйсности в полку і тодї бувало більше нїж по 500 душ — очевидцї рахували козаків в ливонській війнї на 4 тис. ²¹), а пізнїйше з розростом козачини, поруч офіціальних полків були ще так сказати надзвичайні полки, і в полках по кілька тисяч козаків — напр. в Хотинській битві рахуєть ся полків 11, в кождїм від 1600 до 4000 тис. козаків ²²). При кождім полку є корогва, сурмач, довбиш, трубач (яка ріжниця між трубачем і сурмачем, се неясно); вісїм осаулів були правдоподібно при гетьманї всї, як його адютанти і штабовцї. Гарматою завідує обозний, в ранзї полковника. Канцелярію веде писар. Цифри платнї дають понятє про відносини сих ранґів: гетьман має 120 зол. на чверть, полковники і обозний по 30, осаули по 26, сотники по 15, писар тільки 10, „десятники” по 9; пушкарі по 12, музиканти і прапорники по 8, козаки рядові по 7, фурмани по 3.

Як бачимо служба писаря цїнила ся дуже невисоко в порівнянню з воєнними урядами, хоч як важне було становище сього канцлєра війська. Він виготовляє й контрасіґнує всї важнїйші листи, що виходять від імени війська: „Иванъ Кречковичъ, писарь войсковый, именемъ всего войска’’, як читаємо на грамотї Косинського 1593 р. ²³). Переважно маємо листи писані польським властям і по польски, в звичайнім тодїшнїм епістолярнім стилю. Але є грамоти й листи українські ²⁴). Крім підписів вони стверджують ся військовою печатю ²⁵). Найдавнїйший досї описаний ориґінал, з печатю війська запорозького, маємо з р. 1603 (гетьмана Крутневича); печатка має відтиск на папері козака з написом наоколо: „Печать войска запорозкого” ²⁶).

Військо козацьке в своїх листах, грамотах титулує себе звичайно „військом запорозьким”, залюбки теж зве себе „рицарством запорозьким”, або „рицарством війська запорозького” ²⁷), а в грамотї Микошинського 1594 р., переданім нам в нїмецькім перекладї Лясотою, зветься воно „вільним військом запорозьким” ²⁸). Ся остання титулятура без сумнїву добре передає погляд козаків на себе, зазначений вище — як на самостійну полїтичну силу, що сама виключно собою роспоряджає і нї від кого не залежить ²⁹). Вони продають свою службу сусїднїм володарям, як польському королеви так і иньшим, але коли в своїх листах звуть себе „нижайшими слугами” короля, цїсаря, чи кого иньшого, то се з їх боку тільки етикетальна формула — й на такі етикетальні ґречности, що нїчого не коштують і до нїчого не обовязують, козачина була дуже щедра. Але коли в 1620 роках польське правительство занадто доїло їй пригадками, щоб не нарушала своїми походами згоди з Турками, військо козацьке дало кінець кінцем таку відповідь: „Знаємо, що король помирив ся з цїсарем турецьким — але не ми!” ³⁰).

Себе між собою козаки титилують товаришами (термін прийнятий і в польськім війську) — напр. в листї 1597 р. гетьман Василевич просить польску адмінїстрацію показати довірє „товаришам нашим К. Підвисоцькому і Г. Рожі” ³¹). Уживана й назва „товариства” для означення певної части, або цїлого війська — Байбуза напр. скаржив ся за погромленнє „товариства нашого” ³²). З польської сторони в ґречних зносинах титулують їх „молодцями”, або „панами молодцями” (panowie mołojcy) ³³).

Вибраний військом старшина титулуєть ся ,,гетьманом” або ,,старшим’’. Гетьман — титул не офіціальний: се слово уживаєть ся широко в сучасній українській і польскій суспільности в значінню головного начальника, і такий титул прикладаєть ся до іменованих правительством і виборних шефів козачини: гетьманами титулуєть ся і Оришовский, і брати Ружинські, і козацькі ватажки з власної інїціативи і виборні вожди козаків 1590-х рр. ³⁴). І самі шефи козацькі титулують себе гетьманами, навіть в офіціальних листах, навіть в зносинах з польськими властями — напр. Полоус підписуєть ся в своїм листї до кн. Радивила: Phiedor Polous hetman woyska zaporożkiego y wszystko rycerstwo ³⁵); Шаула в листї до кн. Ружинських: Mathwiey Sawla Hethman i wsze RyczersthwoZaporowskie; ³⁶) Василєвич в своїм унїверсалї до української шляхти: Ihnath Wasilowicz Hetman ze wszitkim woiskiem zaporowskim; Байбуза в листї до канївського підстарости: Tychon Baybuza Hetman wssitkiego woyska Zaporoskiego ³⁷); Микошинський в повновласти послам до цїсаря теж титулує себе гетьманом ³⁸). Не беру в рахубу Наливайка, що в своїм листї до коронного гетьмана і короля титулує себе гетманом ³⁹) — але й Кішка в листї до короля 1600 р. титулує себе так само ⁴⁰). Але король в відповіди називає його тільки старшим (Starszemu i rycerstwu woyska zaporożkiego) ⁴¹), і сим скромнїйшим титулом часто титулують себе козацькі вожди і самі, напр. Лобода в листї з поч. 1596 р. — Hrehory Loboda starszy nad woyskiem zaporożskim y wszystko Rycerstwo Zaporoskie, і тойже Байбуза в листї до гетьмана польного ⁴²). „Старшим” називає козацького начальника і конституція 1601 р. Отже се quasi — офіціальний титул.

Старший вибирається військом, і сим правом вибирати свого шефа військо дуже дорожить. Тільки крайнїм опортунїзмом, бажаннєм за кожду цїну дістати поміч від правительства і нею побити противну партию подиктоване було прошеннє Байбузовцїв в їх боротьбі з Полоусовцями, щоб правительство дало їм старшого від себе. Коли правительство, сповняючи соймову постанову, хотїло в комісіях 1617-9 рр. добити ся, щоб військо приймало старшого, іменованого королем чи гетьманом, військо противилося тому дуже завзято. В деклярації 1617 р. вони стоять при тім що старший їх має бути вибраний „нами самими, нїким иньшим”, тільки затверджений правительством ⁴³). А хоч при переговорах 1619 р. не вважали можливим так боронити сього принціпу, обминаючи конфлїкту з правительством, одначе в дїйсности не вважали можливим приймати накинених їм старших, і на практицї в війську міг роспоряджати тільки такий старший, якого військо хотїло.

Справи військові сей виборний старший порядкує без огляду на офіціальних шефів козачини: в переговорах з козаками 1594 р., в їх нарадах нїде нема згадки про те, що козаки рахували ся з гадками чи з самим тільки істнованнєм таких шефів; для них вони, як я вже сказав, були тільки посередниками в зносинах з польським правительством — та й то тільки часом, коли такого посередництва було треба. Натомісць невідмінним участником всяких справ являєть ся саме військо, через свою раду. Сей принціп зазначує й звичайна формула гетьманських листів, де поруч самого гетьмана згадується звичайно й військова старшина й військо („з усїм військом запорозьким”). Як взірець особливо докладної формули послужить вам лист гетьм. Кішки з 1600 р., де на закінченню фіґурує: „Самійло Кішка гетьман, полковники, сотники і все рицарство вашої кор. мил. війська запорозького” ⁴⁴).

Оповіданнє Лясоти досить докладно знайомить нас з практикою козацького народоправства ⁴⁵). Справи обмірковуються або в тїснїйшій радї старшини — прибічній радї гетьмана, або на радї загальній. ту і другу Лясота зве „колом” — може бути, що вона так звала ся дїйсно, по анальоґії „кола рицарського” у польського жовнїрства, але се рівнозначне і з „військовим кругом’’ донських козаків, і відповідає реальному виглядови ради, що мала форму круга, в центрі якого стояла старшина. Всї вайжнїйші справи дають ся на рішеннє загальній військовій радї. Звичайно скликає її гетьман, збираючи через своїх осаулів все військо, яке є на місцї. Але вона збираєть ся часом і з власної інїціативи. Коли виникають труднїйші питання під час наради, рада для докладнїйшого обмірковання делєґує або делєґатів з поміж себе або старшину — тїснїйшу раду, яка результати своїх нарад предкладає загальній радї. Загальна рада розбиваєть ся таким чином на дві ради — тїснїйшу й ширшу раду демосу, що жде докладу тїснїйшої ради ⁴⁶). Буває одначе й так, що рада загальна рішає справу, не ждучи докладу тїснїйшої ради, й накидає своє рішеннє їй. Взагалї на радї демос поводиться супроти старшини вповнї свобідно й безцеремонно, і ся похопність війська зараз радити над усїм загальною радою, піддаючи ся легко самогіпнозу юрби — була слабкою стороною козацької орґанїзації; вона одначе з часом ослабла трохи. Ultima ratio — гетьман зрікається проводу, то значить ставить питаннє про довірє. Рішенець обявляєть ся криком і киданнєм шапок. Докладнїйшого раховання голосів, або констатовання більшости нема — се міркуєть ся на око. „Як вибирається гетьман без порядку ⁴⁷), не подачею голосів, а самим криком і киданнєм шапок на кандидата, так і позбавляєть ся власти часто капризом черни’’, каже пізнїйший Собєский ⁴⁸). В принціпі рішеннє, очевидно, має бути одноголосним, і більшість силкується прихилити до своїх гадок незгідних з ними, навіть погрозами й терором. Форм представительства нема. Взагалї своєю примітивністю й хаотичністю військова рада сильно пригадує старе українське віче ⁴⁹).

Між старшиною і між тою верхнєю верствою козачини, що була її офиціальним і неофіціальним штабом, і в сїм часї було ще чимало ріжних шляхетських осіб. Байбуза, нарікаючи на Полоусові своєвільства, що він побив козацький віддїл з 120 чоловіка, висланий під проводом осаула Скалозуба на татарські перевози, згадує, що при тім погинуло „уцтивих шляхтичів, дїйсно значних, до кількадесять чоловіка” ⁵⁰). Не кажучи про ріжні шляхетські одиницї скомпромітовані в козацьких рухах 1590-х років ⁵¹), бачимо ми на чолї козацтва родовитих шляхтичів українських, як Байбуза, Кішка. І двадцять лїт пізнїйше між козацькими делєґатами при переговорах з польськими комісарами стрічаємо цїлий ряд шляхетських імен, українських і польських ⁵²). В делєґації, правда, могли вони вибирати ся з огляду на їх завданнє — переговорювати ся з польськими панами; але нема сумнїву, що шляхетського елєменту в верхнїй верстві козацькій було таки досить.