Створення та розвиток тилу Збройних Сил України

Процес створення, становлення і розвитку тилу, як і армії нашої держави, проходив в обстановці громадянської війни і військової інтервенції.

Перші загони регулярної армії не мали штатних тилових підрозділів. Матеріальні засоби вони отримували зі складів місцевих рад або військових комісаріатів, до яких перейшли склади царської армії.

Громадянська війна, що поширилась, та зріст чисельності Збройних сил вимогали створення штатних тилових органів, частин та підрозділів.

В 1918 р. було створено Центральне управління постачання: у фронтах, арміях, дивізіях і бригадах засновали посади начальників постачання, котрим підпорядковувались різні тилові частини, заклади і служби.

Першими заходами, щодо організації тилового забезпечення були:

– жорстка централізація розподілу матеріальних ресурсів;

– всіляка економія матеріальних засобів у всіх сферах виробництва, розподілу і споживання;

– сувора централізація управління всім транспортом.

Ряд заходів по зміцненню ЗС та тилу було проведено в наслідок військової реформи 1924-1925 рр;

– керівництво забезпеченням матеріальними засобами зосереджено в єдиному органі - Управлінні начальника забезпечення РКЧА;

– встановлений порядок взаємин тилових органів з народногосподарськими закладами;

– прийнята схема постачання (центр — округ - частина — підрозділ).

В 30-х роках створені тилові частини і підрозділи, що виконували функції постачання у війська автотракторної техніки, спеціального майна і пального. Підвищилась рухомість і можливості тилу. В його основних ланках став використовуватись автомобільний транспорт.

В роки ВВВ у зв'язку з різким ускладненням умов матеріального забезпечення військ, особливо зростанням об'єму перевезень матеріальних засобів, стало на потребі внести ряд змін в систему керівництва ТЗС, організацію тилових з'єднань, частин та установ, їх технічне оснащення. 1 серпня 1941 р. були створені Головне управління тилу, Управління тилу у фронтах і арміях.

В січні 1943 р. сформовано Головне автомобільне управління, в червні — Головне управління тилу було скасовано, а штаб, управління і відділи, що входили до його складу, були підпорядковані Начальнику тилу - заступнику наркома оборони; встановлена нова система підвозу - згори до низу, згідно якої вишестоячи інстанції відповідали за доставлення матеріальних засобів підлеглим військовим формуванням.

В цілому у ході ВВВ склався добре організований і достатньо технічно оснащений Тил ЗС, який успішно забезпечував війська в операціях великого масштабу.

В післявоєнні роки з розвитком економікі країни, змін в організаційній структурі, технічному оснащенні ЗС, розвитку військової науки, відбувалося подальше удосконалення Тилу ЗС.

З оголошенням незалежності України, з утворенням Україною, як суб'єктом міжнародного права, своїх Збройних Сил, починається новий етап розвитку ЗС в цілому і ТЗС.

6 грудня 1991 р. Верховною Радою України прийнято закон "Про Збройні Сили України". В цьому законі Україна оголосила про створення своїх ЗС. Україна, як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права, виходячи з того, що оборона країни є справою всього народу України, проголошує про створення власних Збройних Сил.

Закон України про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Закон України про загальний військовий обов'язок і військову службу.

Розвиток тилу ЗС України

Стан тилу в цей час в цілому відповідає рівню розвитку ЗС і вимогам до їх тилового забезпечення в сучасній війні.

Проблеми розвитку тилу ЗС в сучасних умовах:

– подальше підвищення б/г тилу і постійне підтримання її на рівні б/г забезпечуємих військ;

– подальше удосконалення організаційної структури тилових з'єднань, частин і усьанов (ТЗЧУ);

– забезпечення живучості тилу в ядерній війні;

– подальше підвищення рухомості ТЗЧУ;

– подальший розвиток шляхів сполучень і підвищення перепускної здатності транспортних комунікацій, підсилення їх технічного перекриття і створення умов для масового відновлення в коротки строки;

– забезпечення комплексного використання усіх видів транспорту;

– своєчасне надання медичної допомоги великій кількості поранених, їх евакуація і лікування;

– удосконалення управління тилом на базі автоматизованих систем;

– найбільш повне забезпечення військ матеріальними засобами в умовах ринкових відносин.

Розгляд питань історії ТЗС дозволяє виявити основні напрямки його розвитку:

– безперервне підвищення рухомості всіх ланок тилу;

– підвищення рівня механізації робот;

– визволення нижчестоящих ланок тилу від виконання задач, що вимагають великих витрат сил, засобів і часу і передача цих функцій вищестоячим ланкам;

– створення з'єднань, частин, установ і підрозділів, здатних автономно виконувати певний комплекс задач тилового забезпечення;

– підвищення в складі тилу кількості сил і засобів спецвійськ (інж., зв'язку, хім. та інші), призначених для забезпечення його роботи;

– централізація і автоматизація управління тилом.