Структура спостереження

Навчально-виховне значення спостереження.

Спостереження в педагогічній літературі розглядається як:

1. Важливий психічний процес (Г.О. Люблінська, С.Л. Рубінштейн).

2. Вид пізнавальної навчальної діяльності (Б.Г. Ананьєв).

3. Метод навчання (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер).

Спостереження – це активна форма пізнання навколишнього світу, що має на меті нагромадження фактів початкових уявлень про об’єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психічний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання.

За визначенням Б.Г. Ананьєва, спостереження – складна психологічна діяльність, в якій сприймання, мислення і мова об’єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи.

В результаті розвитку спостережень формується спостережливість.

Спостережливість – сукупність особистих якостей і здібностей людини, яка передбачає вміння підмічати суттєве в навколишньому світі, правильно розпізнавати типові риси в тих чи інших явищах, швидко орієнтуватись в різних ситуаціях.

Спостереження впливають на розумовий розвиток дітей:

– розвиваються аналізатори, засвоюються сенсорні еталони;

– нові знання дають поштовх для розвитку пізнавальних інтересів;

– засвоюються знання про основні залежності в природі.

На розвиток мовлення:

“Ясная речь – есть результат ясного мышления, а ясное мышление есть результат ясных и четких наблюдений” (К.Д.Ушинский).

В процесі спостережень вирішуються завдання морального виховання, екологічного, формується почуття патріотизму, засвоюються етичні норми, тощо.

Естетичного – відбувається збагачення естетичних вражень та розвиток почуттів.

Основні лінії розвитку спостереження.

Спостереження не лишається незмінним на протязі всього дошкільного дитинства. Воно змінюється разом з дитиною.

1. Виникає спочатку лише в продуктивній діяльності. Основні мотиви: щось зробити (молодший дошкільний вік), інтерес до нових знань (старший дошкільний вік).

2. Характер обстеження предметів змінюється: від тісного контакту до дистантного.

3. Змінюється співвідношення включених у спостереження сенсорних та інтелектуальних процесів.

4. Спостереження потребує керівництва:

– визначення мети;

– формулювання питань (пит.1-го і 2-го порядку);

– підведення до висновків;

– інтерпретація.

Види спостережень.

Види спостережень класифікуються в залежності від:

а) тривалості: епізодичні, тривалі;

б) дидактичної мети: первинні, повторні, заключні, порівняльні;

в) способу організації дітей: колективні, індивідуальні.

Структура спостереження

1. Підготовчий етап.

2. Початок спостереження /первинні, повторні, заключні мають свою специфіку/.

3. Основний (найтриваліший за часом).

4. Заключний.

Підготовчий етап спрямований на підготовку дітей до сприйняття інформації про об’єкт чи явище природи під час спостереження і включає вивчення інтересів, запитів, потреб дітей в контексті спілкування їх з природою; опрацювання педагогом спеціальної літератури; надання дітям базової інформації про обраний об’єкт; підготовку обладнання, що буде використане в ході спостережень; підготовка об’єкта до спостереження дітьми.

Початок спостереженняспрямовується на створення певної атмосфери спілкування, що сприяє активізації пізнавальної діяльності дітей (зацікавленості, довіри, щирості). На початку спостереження доцільне використання сюрпризних моментів (з дітьми молодшого та середнього дошкільного віку – обов’язково, з дітьми старшого дошкільного віку – за потребою), художнього слова, загадки.

Основний етап –спрямований на вирішення освітніх та виховних завдань, розвиток особистості. Складається з декількох частин:

- уточнення попередніх знань дітей, актуалізація знань та початкового емпіричного досвіду (основний прийом - запитання);

- подання нової інформації про об’єкт чи явище природи;

- вільна бесіда з дітьми, в контексті отриманої інформації;

- творча розповідь вихователя;

- закріплення знань дітей.

Схема розгляду об’єктів

Тваринний світ.

Рослинний світ.

1. Зовнішній вигляді оцінка естетичного вигляду і особливостей.

2. Своєрідність будови, в залежності від умов життя.

3. Значення рослин в природі.

4. Значення для життя людини.

5. Інтерпретація сприйнятого в світлі знань дітей.

1. Зовнішній вигляді оцінка естетичного вигляду і особливостей.

2. Особливості будови тіла в залежності від умов життя, пристосування до умов життя.

3. Спосіб життя тварини: де живе, чим живиться, як захищається, які сезонні зміни відбуваються в її житті.

4. Значення тварин в природі.

5. Значення для життя людини.

6. Інтерпретація сприйнятого в світлі знань дітей.

Явища неживої природи.

1. Оцінка своєрідності явища природи (по можливості – краси);

2. Причини явища (Дощ: великі краплі влітку, дрібні – восени);

3. Значення явища в житті природи (дощ – народознавство);

4. Вплив на діяльність людини;

5. Інтерпретація сприйнятого.

4. Методика керівництва спостереженнями дітей в природі.

Підготовка вихователя до спостереження:

1. Вибрати об’єкт спостереження.

2. Вихователь повинен чітко сформулювати завдання. Завдання, як правило, носять навчальний, розвиваючий і виховний характер.

Навчальні – передбачають формування конкретних знань, встановлення причиново-наслідкових зв’язків.

Розвиваючі – спрямовуються на розвиток психічних процесів – мислення, уяви.

Виховні – спрямовані на формування моральних почуттів, ставлення до певних об’єктів природи.

3. Вихователь повинен забезпечити оптимальні методичні умови для спостережень (психологічні – позитивний настрій, емоції; фізіологічні; педагогічні):

– місце для спостереження;

– обладнання (при спостереженні за тваринами);

– продумати пояснення, добрати правильні слова, зрозумілі дітям;

– продумати хід спостереження: від першого до завершального етапу;

– включити в обстеження якомога більше аналізаторів.

Процесом спостереження дітей треба керувати.

Основним методичним прийомом керівництва сприйманням дітей у процесі спостереження є запитання.

Запитання концентрують увагу дітей саме на тому, що необхідно вихователеві, спрямовують спостереження в потрібне русло.

Питання, які використовує вихователь в ході спостереження за об’єктами чи явищами природи можна поділити на декілька груп:

а) підготовчі – які готують дітей до спостереження. Наприклад, під час спостереження за осінніми явищами в природі, доцільно згадати:

– яка пора року?

– що відбувається з рослинами восени?

– як поводять себе птахи (або звірі), готуючись до зими?

Ця група питань не є обов’язковою. Перед дітьми може бути просто поставлена мета спостереження, використано ігровий прийом, загадку, читання художньої літератури, тощо. Як правило, ця група запитань використовується в ході заключних спостережень.

б) констатуючі запитання, спрямовані на з’ясування того, що знають діти про об’єкт чи явище, що розглядаються. Вихователь не повинен розповідати дітям те, що їм вже відомо. Для того, щоб подати нову інформацію і з’ясовується коло знань дітей. Це можуть бути питання, як першого, так і другого порядку.

в) питання когнітивного характеру, або навчаючі, розвиваючі запитання (до них відносяться і проблемні, пошукові).

Ці питання, як правило, використовуються в основній частині спостереження і спрямовані на допомогу дитині в отриманні нової інформації. Це питання другого порядку. Вони повинні бути цікавими і в міру важкими (орієнтування на зону найближчого розвитку – за Л.С. Виготським). В тому випадку, коли діти не можуть відповісти на запитання, цього слід поділити на декілька більш простих, відповідаючи на які діти дістануть відповідь на поставлене запитання.

ІІ порядок

І порядок

Тобто когнітивне питання завжди можна розкласти на ряд допоміжних, простих, логічно пов’язаних між собою.

г) узагальнюючі (або підсумкові). Використовуються в кінці заняття. Мета – підвести до узагальнення матеріалу, закріпити основний зміст поданого матеріалу.

Складність запитань залежить від віку і рівня знань дітей. У групах дітей молодшого віку запитання вихователя спрямовані переважно на визначення властивостей та якостей об’єктів.

У групах дітей старшого дошкільного віку збільшується кількість пошукових проблемних запитань.

Наступний прийом, що використовується у спостереженні це пояснення.

Не завжди діти можуть знайти правильну відповідь на запитання. У таких випадках використовують пояснення. Пояснення вихователя допомагають дітям відкрити те, що треба бачити і як треба бачити.

У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що безпосередньо бачать діти. Пояснення орієнтоване на сьогодення.

Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підводити їх до встановлення залежностей, узагальнень. При поясненні вихователь може звертатись до майбутнього та минулого часу.

Важливе значення у керівництві спостереженнями має порівняння. Воно дозволяє сформувати більш чіткі уявлення.

Стосовно використання прийому порівняння в процесі спостережень за об’єктами та явищами природи, є спеціальне дослідження, проведене К.І.Золотовою. Про нього можна прочитати в підручнику.

Як легше порівнювати дітям дошкільного віку: за контрастністю чи подібністю предмета.

Ігрові прийоми – звуконаслідування, наслідування рухів. В старшій групі ігрові прийоми будуються на принципі змагання: “Хто перший помітить…”, “Хто назве більше ознак… (весни)” тощо.

Використання художнього слова – загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню більш яскравих образів, викликає у дітей відповідний настрій “Зазирнула осінь в сад – там тепер жоржинопад…”

Ростуть опеньки у тумані,

Поміж сосонок та беріз.

В жабо й атласному кафтані

Стоїть грибочок – як маркіз

І сипле дощ дрібнесенький –

Ото уже грибнесенький!

У зеленім лісі

Осінь килим ткала:

На листок вербовий

Кленовий поклала.

Використання фольклору (загадок, прикмет, легенд) робить спостереження більш чіткими та конкретними. Прислів’я, приказки, загадки підкреслюють особливості спостережуваного предмету.

Виконання практичних завдань: пісок (земля) + вода і т.д.

Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякденному житті, так і на заняттях.

Спостереження в повсякденному житті менші за обсягом пізнавального матеріалу. На дворі – спостереження за погодою, за її змінами в різні пори року. За об’єктами рослинного світу, тваринами, що з’являються на території до днз.

Які це можуть бути тварини?

Птахи – їх необхідно приваблювати. Взимку – їжа, влітку – вода.

Комахи, що літають.

Комахи наземні, тля і сонечко.

Черви – дослід із щетинками, рухом, банкою.

Мурашки – що несуть, куди несуть. Стежка.

Обсяг матеріалу визначається змістом програми і інтересом дітей.

Інтереси дитини не формуються спонтанно. Згідно теорії Брофенбренера, це поетапний процес, що залежить від соціального оточення дитини. Зони інтересів дітей формуються відповідно до розширення зони оточення.

Вихователь, як правило, не входить до людей з найближчого оточення дитини, але саме йому надана можливість розширити коло інтересів дитини і привернути її увагу до об’єктів і явищ рідної природи.

В свій час, видатний педагог – С.Ф.Русова, вказуючи на надзвичайно важливе значення природознавства у вихованні дитини, підкреслювала, що в родинному житті чи в дитячому садку головне “…не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття”.

Написання плану-конспекту спостереження.

Спостереження на ділянці ДНЗ або в груповій кімнаті плануються щоденно. Проводяться спостереження на кожній прогулянці: вранці, вдень, ввечері. В плані зараз записується 1-2 спостереження (в залежності від вимог керівництва).

В плані записується: об’єкт (спостереження за хмарами); мета: 1. Знання: вчити умінню за хмарами передбачати погоду; 2. Розвиваючі завдання: розвиток спостережливості, уяви + мовні: пірчасті, купчасті; виховні: виховувати дружні стосунки.

Записуються 4-5 основних питань до дітей:

– Якими за формою бувають хмари?

– Чи завжди хмари однакові?

– Від чого залежить зміна хмар?

– Що таке, на вашу думку, хмара?

– Для чого потрібні хмари в природі?

Конспект спостереження пишеться більш детально. Для проведення занять.

Схема конспекту.

1. Об’єкт спостереження.

2. Мета (програмовий зміст): навчальна, розвиваюча, виховна.

3. Обладнання, розташування дітей.

4. Підготовка вихователя.

5. Підготовка дітей.

6. Хід спостереження.

а) сюрпризний момент (мол., сер.гр. або загадка, або худ. слово);

б) ознайомче сприймання (загальне) 1-2 хв;

в) обстеження за допомогою всіх можливих аналізаторів, на основі поставлених вихователем запитань;

г) пояснення вихователя;

д) розповідь вихователя;

е) розповіді дітей (інтерпретація знань дітей);

ж) підсумок заняття (що нового ви дізналися сьогодні? що найбільше сподобалось на занятті?)

Неоднозначність підходу до оцінювання знань і поведінки дітей Ш.О. Амонашвілі: “Оцінка, це рушниця, спрямована в голову дитини”.

Єзуїтські колегіуми ХV–ХVІІ ст.