Особливості формування потенціалу підприємств у залежності від специфіки підприємницької діяльності

Подальші дослідження процесів формування потенціалу сучасних підприємств будуть концентрувати увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів обумовлений такими міркуваннями:

1) галузевий розподіл підприємств є найбільш традиційним для нашої економіки;

2) ресурсна сегментація відображає найбільш поширений підхід до вивчення категорії “потенціал”.

Обидва аспекти будуть викладатися у діалектичній єдності, що дозволить по новому визначити галузі промисловості та їх місце у народному господарстві країни.

В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності у характеристиках кінцевого продукту та ресурсів, для його виробництва, відмінностях ринків збуту тощо.

У залежності від характеру споживання сировини всі промислові підприємства підрозділяють на підприємства добувної та обробної промисловості. У свою чергу добувна та обробна промисловості можуть бути розділені на ряд крупних галузей, що у системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна промисловість включає машинобудування, чорну та кольорову металургію, легку, харчову промисловості тощо. В свою чергу ці загальні галузі підрозділяються на ряд менших підгалузей, які знову можуть бути сегментовані певним чином. Наприклад, машинобудування включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобудування і т.д. Верстатобудування включає групи підприємств, що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних станків тощо. Подібним чином проводиться перегрупування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактору, що випливає з мети аналізу (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура потенціалу підприємств у залежності від галузевої специфіки

Машинобуду-вання		Гірничодобувна промисловість
Кольорова металургія		Промисловість будівельних матеріалів
Чорна металургія		Будівельний комплекс
Хімічна промисловість		Транспорт
Енергетика		Сільське господарство
Вугільна промисловість		Легка промисловість
Нафтогазова промисловість

Галузева специфіка форми квадрату потенціалу підприємств

Підприємства добувної промисловості, як вже раніше відзначалося, відносяться до капіталодомінуючих, що проявляється у високій фондомісткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної галузі приблизно у 2 – 2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству. Для підприємств цієї сфери бізнесу колосальне значення має проблема компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи. Наприклад, в нафтодобувній промисловості ці витрати сягають 40% всього обсягу інвестицій, а газодобувній — перевищують половину.

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів (див. рис. 2.4, 2.5). Відтворюючи загальну структуру потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу на основі графоаналітичної методики, можна відзначити що саме вартість, технічний стан, рівень прогресивності основних фондів на 60% обумовлюють розмір їх потенціалу.

Додатково відзначимо, що на сучасному етапі економічного розвитку підприємства добувної галузі зорієнтовані на зовнішні ринки збуту своєї продукції. Така ситуація обумовлює поступове зростання ролі маркетингу для формування та реалізації їхнього потенціалу, розвиток якого в умовах адміністративної економіки та трансформаційний період традиційно відставав від інших складових.

Іншою особливістю процесів формування потенціалу підприємств видобувних галузей є визначальний вплив природних чинників на діапазон коливань витрат по підприємствах. До них можуть бути віднесені:

þ гірничо-геологічні умови розробки родовищ (розмір промислових запасів, потужність рудного покладу, глибина розробки, кут падіння вугільних шарів або рудних тіл, обводненність родовища і т.п.);

þ властивості корисних копалин (у гірничорудній промисловості — вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об'ємна вага руди, міцність руди в масиві й т.п.; у вугільній, торф’яній, сланцевій і газовій промисловості — теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікаємість, об’ємна вага і т.п.; у нафтовидобувній промисловості — оліїстість, вміст сірки і парафіну у нафті, питома вага летучих речовин і т.п.);

þ географічний чинник (відстань від родовища до транспортних шляхів загального користування, до головних пунктів споживання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Отже, досліджуючи елементний склад потенціалу підприємств добувної промисловості, можна спрогнозувати зростання значення земельних ресурсів. Сьогодні, через відсутність законодавчого поля проведення комерційних угод з земельними ресурсами та гостру нестачу досвіду оцінки, унікальні земельні ділянки майже не враховуються при побудові стратегій розвитку та підлягають оцінці тільки в окремих випадках. Відсутність достовірної інформації щодо цього важливого фактору значно утруднює аналіз їх потенціалу.

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добувних підприємств до капіталодомінуючих, що дозволяє виокремити певні функціональні зв’язки елементів потенціалу. Зростання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через покращання використання виробничих потужностей, а також через їх екстенсивне та інтенсивне нарощування. За таких умов підвищення продуктивності праці призведе до скорочення витрат живої праці на 1 т. вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку. Зростання ефективності використання основних виробничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджаючого збільшення обсягів видобутку порівняно зі зростанням витрат живої праці. Таким чином, при формуванні потенціалу підприємств добувної промисловості слід особливу увагу приділяти діагностиці існуючого фондового потенціалу, можливостей його якісного та кількісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджають максимальній його реалізації.

Особливо важливими для нашої національної економіки сьогодні вважають енергоносії, а саме нафта та газ, що використовуються у багатьох сферах бізнесу. Більша частина цих стратегічних ресурсів постачається в Україну з близького зарубіжжя, але поступово розробляються й вітчизняні поклади. Не зупиняючись на специфічних особливостях даної сфери бізнесу, відзначимо, що через стратегічне значення цих ресурсів підприємства сьогодні відчувають на собі колосальний вплив державних органів та кримінальних структур.

Основна проблема підприємств нафтогазової промисловості це транспортування видобутої нафти чи газу споживачам, а також повна оплата послуг останніми. Можливості транспортування залежать від діаметру трубопроводів, вмісту в сирій нафті парафіну, потужностей нагнітаючих (нафтопекачувальних) підстанцій. Крім того, фінансова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від складності розробки родовища, а тривалість життєвого циклу — від запасів нафти чи галузі у свердловині.

Таким чином, формуюючи потенціал підприємств нафтогазової промисловості слід особливу увагу приділяти таким чинникам: 1) характеристикам родовища — глибинна та породи залягання, тиск, супровідні продукти, тощо; 2) характеристикам нафти чи газу — насиченість корисними компонентами, складність виділення корисних компонентів, вміст сторонніх домішок, можливості їх використання тощо; 3) географічне розташування родовища — віддаленість від магістральних нафтогазопроводів, відстань до основних споживачів тощо.

Отже, потенціал підприємств нафтогазової промисловості формується під сильним впливом гірничо-геологічного чинника, що визначає тривалість життєвого циклу підприємства, рівень цін на його продукції, розмір витрат на створення та експлуатацію родовищ. Методологія вартісної оцінки впливу цього фактору на загальну величину потенціалу сьогодні розроблена недостатньо.

Вугільна промисловість за обсягами видобутку палива у натуральних одиницях виміру посідає провідне місце серед інших добувних галузей. Тут зосереджено більшість працівників та основних фондів паливно-енергетичного комплексу, що зумовлено складністю розробки вітчизняних родовищ вугілля. Основними техніко-технологічними ланками підприємницької діяльності у сфері видобутку та продажу вугілля способом є: шахти (кар’єри) з комплексом підземних і надземних споруд, енергосиловий комплекс, підрозділи збагачення вугілля, водне господарство, транспортні комунікації, складське господарство та підрозділи утилізації відходів. Відповідно до цього, основними факторами формування потенціалу підприємств даної сфери бізнесу можна вважати: якість, глибина залягання та потужність пластів вугілля, наявність необхідної техніки, безперебійне забезпечення виробництва енергією та водою, прогресивність технології збагачення вугілля, наявність транспортних комунікацій (здебільшого залізничних колій), розмір площ зберігання відходів і товарного вугілля. Всі основні фактори впливу являються типовими для підприємств добувної промисловості, хоча є певна специфіка.

Дана підгалузь, як правило, не належить до трудодомінуючих, але складність вітчизняних родовищ підвищує роль соціально-трудової складової підприємницької діяльності. Зважаючи на погіршення соціального клімату на всіх підприємствах вугільної промисловості, що проявляється у страйках, маніфестаціях, голодуваннях, слід акцентувати увагу на розвитку ефективної кадрової політики. Зростання продуктивності праці за існуючих умов на 1% дозволить збільшити виробничий потенціал підприємства приблизно 0,67%. Враховуючи таку вітчизняну специфіку усереднена форма квадрату потенціалу підприємств вугільної промисловості буде мати наступну форму (див. рис. 2.5).

Електроенергетика відноситься до енергодомінуючих, а також частково до машинодомінуючих галузей національної економіки, що зумовлює особливу увагу щодо забезпечення підприємств енергоносіями та модернізації електрогенеруючих потужностей. Дана галузь впливає не тільки на розвиток всього народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Довгострокова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від розміщення родовищ енергоносіїв та наявності ліній електропередач (з необхідною інфраструктурою). Нині майже третина електроенергії виробляється в районах її споживання, а дві третини — в районах концентрації видобутку енергоносіїв. Фінансові результати підприємств цієї галузі сьогодні залежать від рівня оплати поставленої електроенергії. Особливе значення набуває розвиток підприємств атомної енергетики, що визнана стратегічною урядом держави.

Загальна величина потенціалу електрогенеруючих компаній формується в основному під впливом таких внутрішніх чинників: рівень забезпеченості енергоносіями та їх якісні характеристики (нафтою, газом, мазутом, торфом чи атомним паливом), рівень прогресивності та технічний стан генеруючих пристроїв (тобто рівень втрат атомної, теплової, кінетичної енергії при її перетворені у електричну), рівень забезпеченості лініями передач електроенергії (раціональність територіальної розв’язки, рівень втрат при передачі електроенергії тощо).

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва. Підприємства чорної та кольорової металургії, через специфіку виробництва, розташовуються поблизу родовищ руд, що дозволяє мінімізувати транспортно-заготівельні витрати. Рентабельність кінцевої продукції тісно пов’язана не тільки з якісними характеристиками руд, але й цінами на кокс та інші супровідні матеріали, які формуються під впливом вище згаданих чинників. Підприємства чорної та кольорової металургії належить до машинодомінуючих виробництв. Хоча на підприємствах кольорової металургії особливого значення набуває фактор матеріально-технічного забезпечення. Дані підгалузі є основними споживачами палива, електроенергії та води.

До складу чорної металургії слід відносити підприємства: з видобутку, збагачення та агломерації залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництва чавуну, доменних феросплавів, сталі та прокату, металів спеціальних сортів (наприклад, вогнетривких сплавів), утилізації відходів.

Досягнення стабільного розвитку та забезпечення ефективності діяльності у поточному періоді підприємств даної сфери бізнесу залежить від: вмісту корисних елементів у вихідній руді, використання енергозберігаючих технологій для виплавки, асортиментної структура металів, запровадження переробки супровідних мінералів, тощо.

У загальній структурі чорної металургії виділяють підприємства повного циклу, підприємства переробки і “малу металургію”, розміщення яких значно відрізняється між собою. При розміщені металургійних підприємств повного циклу визначальним фактором формування їх потенціалу виступає сировина та паливо, що складають приблизно 65–70% від собівартості кінцевого металу. На металургійних підприємствах переробного типу найважливіше значення для успішного господарювання має сировина — металевий брухт, промислові відходи чорних металів. Специфіка бізнесу зумовлює орієнтацію таких підприємств на джерела вторинної сировини, а використання достатньо економічних технологій плавки дозволяє їм позбутися впливу паливно-енергетичного фактору. Ефективність діяльності та стабільність розвитку підприємств “малої металургії” залежить від розташування поблизу споживачів їх продукції, а фактори сировини та палива не відіграють відчутного значення.

Специфічною рисою підприємств кольорової металургії є комплексне використання вихідної сировини та їх здатність комбінуватися з підприємствами інших галузей господарства. Тобто ключовим фактором формування потенціалу підприємств кольорової металургії слід вважати можливості створення комплексних технологічних циклів, що дозволяє знизити собівартість основних металів на основі виробництва високорентабельної супровідної продукції (функціонально-структурна складова). Як і в підприємств чорної металургії, основними факторами стабільного довгострокового розвитку та прибуткової діяльності в даній сфері бізнесу слід вважати сировину та паливо.

Відзначимо, що чорна та кольорова металургія належать до експортно орієнтованих галузей, підприємства яких мають враховувати не тільки регіональні, галузеві та державні фактори, але й прогнозувати зміни попиту на світових ринках.

Машинобудівний комплекс охоплює близько двадцяти різних спеціалізованих галузей, яким притаманна власна специфіка діяльності. Машинобудівні підприємства створюють техніко-технологічну основу для розвитку підприємств всіх інших галузей промисловості, максимальної реалізації потенціалу окремих підприємств та нашої країни в цілому. Вітчизняне машинобудування носить риси трудодомінуючих виробництв, хоча закордоном такі виробництва повністю автоматизовані і носять характер машинодомінуючих. Підприємства машинобудування глибоко включені до системи загальнодержавних кооперативних зв’язків, що зумовлює їх залежність від ряду інших підприємств. Негативною спадщиною часів командно-адміністративної економіки є надмірна концентрація підприємств машинобудівного профілю в окремих районах нашої держави, що призводить до перевантаження регіональних екосистем.

Загалом можна вважати, що підприємства машинобудівного комплексу територіально не закріплені. Але, як правило, вони розміщуються поблизу джерел сировини (підприємств металургійної промисловості) та споживача (відповідно до призначення кінцевої продукції). Хоча в даній сфері бізнесу існують напрямки, які сильно залежать від природних умов, наприклад, морське та річкове суднобудування.

У залежності від специфіки діяльності підприємства машинобудівного комплексу повинні формувати власний потенціал виходячи з наступних міркувань:

þ заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є приоритетним у підгалузях важкого машинобудування, де загальна величина потенціалу формується за рахунок наявності, технічного стану, прогресивності, інтенсивності використання машин та обладнання;

þ заходи щодо підвищення ефективності використання, покращання кваліфікаційних характеристик та збільшення чисельності персоналу будуть сприяти збільшенню потенціалу в підгалузях точного машинобудування, де процеси носять трудодомінуючий характер;

þ маркетингові заходи, спрямовані на покращання збуту продукції, корисні для всіх галузей машинобудівного комплексу, хоча особливої актуальності вони здобувають у автомобілебудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, верстатобудуванні, авіабудуванні, потенціал яких найбільше залежить від ринкових факторів.

У найбільш загальному вигляді потенціал підприємств цієї сфери бізнесу має таку структуру (див. рис. 2.4, 2.5). У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобу­дівної продукції й технічного переоснащення галузей промисло­вості високоефективними автоматизованими системами.

Хімічний комплекс включає: гірничо-хімічні підприємства, підприємства основної хімії, підприємства органічного синтезу, підприємства по виробництву складних полімерів, підприємства побутової хімії тощо. Розміщення підприємств даної сфери бізнесу зумовлено складними міжгалузевими, внутрішньогалузевими та технологічними зв’язками. Підприємства хімічної промисловості можна віднести до машино- та матеріалодомінуючих, так як саме сировина та устаткування формують найвагомішу частину валових витрат виробництва. При визначенні місця розташування підприємств слід враховувати наступні чинники: 1) корисний вихід продукції з сировини (відсоток хімічних відходів на тону кінцевого продукту); 2) рівень енергоспоживання (витрати палива та електроенергії на тону кінцевого продукту); 3) рівень водоспоживання (кількість витрат та якість спожитої води на тону кінцевого продукту, кількість та рівень забрудненості стічних вод); 4) наявність транспортних шляхів (можливості транспортування вогне- та вибухонебезпечних вантажів).

Ефективність роботи в даній сфері бізнесу залежить від рівня розвитку інтеграційних зв’язків: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Використання тої чи іншої форми зв’язків зумовлена специфікою технологічних процесів, характером вихідної сировини, темпами науково-технічного прогресу, екологічним чинником, сегментом споживачів тощо.

Підприємства промисловості будівельних матеріалів відносяться до машинодомінуючих, хоча окремі підгалузі можна класифікувати як матеріалодомінуючі. За економічним призначенням продукція цієї промисловості споживається іншими галузями національної економіки та створює передумови для розширення виробничих площ, розвитку соціальної інфраструктури. На розташування підприємств впливають два основні фактори — сировина та споживач. Наприклад, цементні заводи розташовані поблизу родовищ вапняків і глини, що зумовлено значними витратами цих мінералів на тону цементу. Підприємства по виробництву скла, шиферу, залізобетонних конструкцій навпаки тяжіють до споживача, через складність транспортування готових виробів.

У залежності від рідкості (унікальності) сировини для виробництва, найбільшу частку у потенціалі підприємств промисловості будівельних матеріалів будуть мати земельна ділянка (вартість родовища вихідних мінералів) чи обсяг основних виробничих фондів (вартість основних фондів). Ці дві складові забезпечують приблизно 40 – 50% загальної величини потенціалу. Якщо ж у підприємства відсутні власні джерела сировинних мінералів, то основну частку у величині його потенціал займає робочий капітал, що визначає можливості закупівлі необхідних компонентів. Можливі різновиди форми квадратів потенціалу підприємств даної сфери бізнесу представлені на рисунку 2.5.

Переходячи до галузей, які виробляють продукти народного споживання, відзначимо надзвичайно широку різноманітність видів діяльності, сюди відносять: легку промисловість (що налічує понад двадцять підгалузей), машинобудування (підгалузі по виробництву радіо- та теле-, побутової техніки, точних приладів), хімічну промисловість (лаки, фарби, ґрунтовки для приватного сектору будівництва тощо), та багато інших. В найбільш загальному вигляді всі ці види можна підрозділити на виробництво товарів продовольчого та непродовольчого характеру. Така видова різноманітність не дозволяє однозначно визначити вид домінуючого фактору виробництва, що зумовлює необхідність більш детального дослідження. Зупинимося тільки на основних сферах бізнесу.

Легка промисловість забезпечує потреби населення та промисловості у тканинах, шкірах, нитках тощо. В цілому, підприємства цієї сфери бізнесу можна віднести до трудо- та матеріалодомінуючих, але подекуди зі значним впливом машин та устаткування на ефективність їх діяльності. Промисловість тісно пов’язана з сільським господарством (на стадіях первинної обробки сировини), з машинобудуванням та хімічною промисловість (в аспектах забезпечення устаткуванням та сировиною). Більшість підприємств орієнтуються на споживача своєї продукції, хоча бавовняні, вовняні, шовкові, льняні та трикотажні виробництва розташовуються поблизу джерел сировини. Динамічність ринкового попиту на продукцію легкої промисловості (в частині товарів для населення), викликає необхідність оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємств.

Найбільшу частку в загальній елементній структурі потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу мають соціально-трудова та функціонально-структурна складова, що знаходяться під сильним впливом ринкових чинників. Можливі форми потенціалу підприємств легкої промисловості подано на рисунку 2.5.

До сфери сільського господарства відносять власне саме сільське господарство та весь комплекс переробних галузей: харчову, м’ясо-молочну, борошномельно-круп’яну, комбікормову, мікробіологічну та інші промисловості. З розвитком цієї сфери тісно пов’язаний розвиток інших галузей, одні з них отримують сировину (наприклад, легка промисловість), а інші виробляють засоби праці та інші необхідні продукти для нього (наприклад, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість).

Діяльність сільськогосподарських підприємств продуктового комплексу характеризується сильним впливом природно-кліматичних умов: якість ґрунтів, кліматом у регіоні, річною кількістю опадів, середньорічною температурою та іншими факторами. Хоча відзначимо, що їх потенціал безпосередньо залежить від якості насіннєвого матеріалу чи племінного фонду, технології вирощування (посадки), догляду та збирання. Сьогодні більшість підприємств працюють традиційним способом не використовуючи ні нові сорти чи породи, ні нові технології догляду.

У силу обмеженості земельних ресурсів зростаючі потреби у продукції сільського господарства неможливо задовольнити обробляючи тільки найбільш родючі ґрунти. Тому обробляються середні та найменш родючі ділянки. Потенціал кожного сільськогосподарського підприємства на 70% формується за рахунок саме земельних ресурсів, їх якості, місцерозташування. Оцінка всіх цих чинників повинна відбуватися через ринок, який сьогодні не функціонує внаслідок відсутності законодавчого поля.

Крім того, складна демографічна ситуація в нашій державі, особливо у сільській місцевості, спричинила відтік трудових ресурсів у міста. Тому другим за силою впливу фактором формування потенціалу сучасних підприємств цієї сфери бізнесу слід вважати рівень кількісного забезпечення та якісні характеристики трудових ресурсів. Ще одним критичним фактором виробництва у сільському господарстві є його технічна база, яка вже давно фізично та морально застаріла. Зважаючи на всі вище перераховані чинники, потенціал сучасних підприємств сільського господарства має таку форму (див. рис. 2.5).

Сфера послуг займає важливе місце в розвитку національної економіки та у задоволенні різноманітних потреб населення. Відповідно до цього всю сукупність підприємств сфери послуг можна підрозділити підприємства виробничого та невиробничого характеру. Традиційно до сфери послуг відносять: організації освіти та охорони здоров’я, торгівлю та громадське харчування, підприємства побутового обслуговування населення, житлово-комунальні організації, транспорт і зв’язок, туристичні підприємства тощо. Відзначимо, що послуги можуть носити матеріальний та нематеріальний характер. Крім того, послуги не можна виробити завчасно та зберігати на складі до моменту споживання, що зумовлює розміщення підприємств безпосередньо в місцях проживання, роботи чи відпочинку споживачів.

Усі види бізнесу в рамках цієї сфери носять чітко виражений трудодомінуючий характер. Відповідно до цього, найбільшою складовою потенціалу підприємств сфери послуг є його соціально-трудова складова, від якості та ефективності використання якої залежить довгострокова успішність. В залежності від специфіки надання та споживання послуг можна виділити інший чинник, що носить ніби підпорядкований характер. Наприклад, матеріально-технічне забезпечення в освіті повинно досягати хоча б якогось певного мінімального рівня, без якого, навіть за наявності висококваліфікованого професорсько-викладацького складу, надавати освітні послуги неможливо.

Транспортні підприємства відносяться частково до тих, що формують інфраструктуру економіки, основна мета яких своєчасно та на певну відстань переміщувати людей та вантажі, забезпечуючи цим самим виробничі та невиробничі потреби. Крім того, транспорт виступає важливим фактором інтеграційних процесів на основі поєднання територіально віддалених суб’єктів господарювання. Прийнято виділяти такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, озерний та річковий), повітряний та трубопровідний. Враховуючи розвиток інформаційних технологій та сучасного рівня комп’ютерних технологій, слід відзначити виникнення електронного транспорту (наприклад, переміщення інформації яка сьогодні є економічним ресурсом, банківські переводи грошових ресурсів тощо).

Потенціал транспортних підприємств та рівень його використання безпосередньо залежить від рівня розвитку транспортної інфраструктури, під якою слід розуміти економічно збалансовану сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління та зв’язку, системи технічного обслуговування. Дефіцит енергоносії зумовлює нестачу пального різних видів, що зумовлює їх виключну роль при розрахунках потенціалу. Кризове становище національної економіки в цілому та транспорту зокрема підвищує значення фінансових ресурсів, нестача яких гальмує процеси оновлення рухомого складу, зумовлює нестачу палива, викликає погіршення транспортних шляхів та всіх інших елементів. Загальна величина потенціалу транспортних підприємств на сучасному етапі розвитку, відповідно до графоаналітичної методики, має наступну форму (див. рис. 2.5).

Фінансово-кредитні установи та організації формують специфічну сферу бізнесу, яка надає послуги фізичним та юридичним особам в процесі їх підприємницької діяльності. Крім того, такі установи повинні працювати в спеціалізованій системі організованій певним чином. Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати наступні чинники: 1) розмір фінансових ресурсів та якість управління ними; 2) якість кредитного портфелю; 3) ефективність організації роботи ключових підрозділів. Очевидно, що специфічність послуг обумовлює виключне значення фінансових ресурсів в загальній структурі потенціалу банківських установ, страхових організацій, інвестиційних компаній та фондів. Відзначимо, що поряд з обсягом та характером розміщення фінансових активів таких організацій надзвичайно важливе значення має організаційна структура та менеджмент. Саме ці два чинники частіше за все визначають стабільність банку, сприяють залученню додаткового капіталу, визначають надійність організації (банку чи страхової організації), обумовлюють гнучкість при динамічних змінах на регіональних та світових фінансових ринках тощо.

Проведенні дослідження дозволяють зробити висновок щодо існування особливостей формування потенціалу підприємств в залежності від сфери бізнесу. Досить часто саме ці специфічні фактори визначають успішність чи навпаки крах в довгостроковій перспективі. У структурі кожної соціально-економічної системи слід виокремлювати ключові точки, що зумовлюють розвиток всієї структури, внаслідок комплексних зв’язків, мультиплікативних ефектів та феномену синергії.