Правові механізми

Принципи, методи і джерела господарського права.Принципи господарського права – його основоположні начала – розповсюджуються на весь комплекс правових норм, що забезпечують регулювання господарської діяльності. Для даної галузі права характерні наступні принципи:

1. Принцип цілеспрямованості впливу на досягнення обопільних інтересів в результаті господарської діяльності суб'єктів господарських правовідносин.

2. Принцип рівноправ'я суб'єктів господарських правовідносин незалежно від рівня, який вони займають в народногосподарському комплексі: норми права, регулюючі їх господарські відносини, рівномірно розповсюджуються на всіх учасників цих відносин.

3. Принцип економічної свободи і заохочення підприємницької поведінки господарських організацій.

4. Принцип заохочення добросовісної конкуренції і захисту від монополізму і недобросовісної конкуренції.

5. Принцип комплексності державного впливу на господарські відносини шляхом поєднання економічних, організаційно-адміністративних і політичних механізмів, що дозволяють спрямувати мотивацію діяльності різних соціальних груп (підприємців, менеджерів, фахівців, безпосередніх учасників виробничо-господарських процесів – робітників) на досягнення суспільно необхідних господарських результатів.

6. Принцип законності. В умовах ринкової економіки в основу оцінки законності ставиться досягнення економічної ефективності діяльності на користь держави і суспільства без порушення заборон закону і прав інших осіб.

Під методом правового регулювання,що застосовується в конкретній галузі права, розуміється сукупність способів і прийомів регулювання відносин між суб'єктами, що складаються внаслідок особливих властивостей предмету правового регулювання. Зазвичай вважається, що кожній галузі права властивий свій, особливий метод регулювання. У цивільному праві ця особливість виражається в юридичній рівності взаємодіючих суб'єктів, в адміністративному – в наявності відносин влади і підпорядкування. Проте разом з цим в науці права широко обговорюється питання про єдність методу правового регулювання, в якому правовий вплив набуває характеру дозволу, розпорядження і заборони.

Предмет господарського права має низку особливостей, які необхідно враховувати при визначенні методу правового регулювання. До них відносяться:

· велика різноманітність реальних господарських відносин, що мають місце через різноманітність діяльності суб'єктів господарювання, що беруть участь в цих відносинах, а також через різноманітність науково-технічного, економічного, соціального і організаційного потенціалів цих суб'єктів;

· самостійність суб'єктів господарювання у виборі і визначенні організаційно-правової форми підприємства, характеру діяльності, асортименту продукції і послуг, ринків постачання і збуту, виробничої кооперації, системи управління, стратегії розвитку і т. п.;

· ринковий характер відносин між суб'єктами господарювання;

· організація діяльності і управління на основі різноманітних за своєю природою механізмів;

· можливість створення суб'єктами господарювання власних (акціонерних) механізмів взаємодії і їх посилення в міру розвитку акціонерного підприємництва.

Все це не дозволяє вбудувати правове регулювання в рамки якого-небудь одного методу. Та й сама галузь господарського права має комплексний характер, і, отже, їй властиві методи, що використовуються в інших галузях права.

Метод господарського права повинен забезпечувати:

1. Трансформацію правовідносин в мотивацію діяльності і у вплив економічної, організаційно-адміністративної і політичної природи відповідно до природи чинників, на які здійснюється цей вплив;

2. Різні режими впливу: владний або диспозитивний (не передбачає покарання або заохочення) вплив. Останній реалізується у формі договірних або раціональних відносин, що встановлюються самими суб'єктами господарювання відповідно до рекомендацій правової норми;

3. Правовий характер впливу, що виражається у формі дозволу або (і) розпорядження, або (і) заборони, що містяться в правовій нормі.

Цим вимогам до методу правового регулювання відповідає просторова модель впливу на предмет регулювання (об'єкт управління), дотримання якої забезпечує різноманітність регулюючих правових дій і їх синтез в правовий механізм у складі комплексного механізму управління (рис. 5.13).

Рис.5.13. Просторова модель методу правового впливу.

Різноманітність правових дій створює можливість формування альтернатив в господарських правовідносинах. В цьому випадку вибір варіанту правового регулювання носить ітеративний характер (рис.5.14.).

Рис.5.14. Ітеративний характер правового регулювання при наявності альтернативи господарських правовідносин

Можливість вибору методу правового регулювання особливо приваблива для господарських відносин стратегічного характеру, що здійснюються в умовах невизначеності зовнішнього середовища компанії. В ході реалізації тієї або іншої стратегічної програми, у міру розкриття невизначеностей метод правового регулювання може змінюватися від дозволу рекомендаційного характеру до розпорядження або заборони владного характеру.

Не виключено, що деякі існуючі господарські правові норми не дозволяють отримати потрібний господарський результат, оскільки стримують (обмежують) використання наявних можливостей. В цьому випадку господарник може скористатися принципом: законно все, що дозволяє отримати потрібний суспільно необхідний ефект і прямо не протирічить закону, господарському звичаю і нормам моральності.

Під джерелом права розуміється державна воля, виражена в акті компетентного державного органу. Цими актами в господарському праві є:

Конституція України – головне джерело всієї системи права;

· кодекси України;

· укази Президента України;

· ухвали уряду України, що видаються в межах його компетенції для розвитку і виконання законів;

· державні стандарти на продукцію, послуги, будівельні об'єкти, що встановлюються Держстандартом і іншими компетентними органами;

· акти міністерств і відомств. Для господарського права найбільше значення мають акти органів, що діють безпосередньо в економічній сфері (міністерства фінансів України, міністерства економіки України, міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України, Національного банку України та ін.);

· акти регіональних органів влади і управління, що видають в межах їх компетенції відповідно до розмежування повноважень між Україною і суб'єктами України;

· акти місцевих органів влади і управління, що мають господарсько-правовий зміст.

У правовій системі діє принцип несуперечності: правові акти органів влади і управління нижчого рівня не повинні суперечити відповідним правовим актам органів вищого рівня.

Основні положення корпоративного права.Правові інститути і норми господарського права, що встановлюються законодавством і іншими правовими актами державних органів, покликані, в першу чергу, регулювати типові господарські відносин між суб'єктами господарювання. Різноманіття реальних господарських відносин (їх нетиповість), властиве підприємництву, прагнення до безперервного оновлення і гнучкості, готовність йти на обґрунтований ризик спричинили різноманітні методи правового впливу (орієнтація на звичаї ділового обороту і договірні відносини).

Проте спосіб впливу виробничої системи, її ефективність при заданому стані зовнішнього середовища залежать від внутрішньої організації системи, яка тільки укрупнено може бути регламентована законодавчими нормами (наприклад, Цивільний кодекс встановлює основні параметри внутрішньої організації підприємств різних організаційно-правових форм). Детальніші параметри внутрішньої організації виробничої системи і правові норми, регулюючі відносини, усередині організації встановлюються корпоративними (внутрішньофірмовими, внутрішньоорганізаційними) документами. У зв'язку з цим корпоративне право стало невід'ємною частиною правової системи.

Корпоративне право – це система правил організації діяльності і правил поведінки, що встановлені на підприємстві (в організації) і виражають узгоджену волю власника майна і колективу, що керується цими правилами. Формування системи корпоративного права належить до завдань стратегічного характеру.

Широкий досвід розробки і впровадження корпоративних норм на українських підприємствах показує, що вони можуть бути ефективним інструментом організації діяльності тільки тоді, коли ці норми розробляють ті, хто надалі ними керується, тобто коли раціональність тієї або іншої норми усвідомлена. Навіть у випадку, якщо організаційний проект, що зарекомендував себе на одному підприємстві, передається іншому підприємству, він піддається істотній переробці щодо особливостей організації і стилю поведінки колективу. Так було з проектами комплексної системи управління якістю продукції: не дивлячись на наявність типового проекту і проектів низки передових підприємств, кожне підприємство розробляло свій проект.Це явище добре відоме і в теорії нововведень отримало назву «перевинахід».

У господарському праві предметом корпоративного правового регулювання є:

1. Організація діяльності господарського товариства (підприємства, організації) в цілому, зокрема:

· загальні основи організації діяльності (норми встановлюються статутом товариства);

· управління діяльністю (норми встановлюються системою нормативних документів на основі розробки оргпроекта системи управління);

· відповідальність за діяльність (норми встановлюються на підставі розробки оргпроекта системи відповідальності).

2. Організація внутрішньофірмового підприємництва, зокрема організація і діяльність:

· автономних підприємницьких підрозділів;

· інтрапренерських підрозділів (інтрапідприємст), що здійснюють інноваційну діяльність;

· підрядних підрозділів;

· підрозділів, що працюють на умовах оренди і лізингу.

3. Асортимент і якість продукції, що випускається (норми встановлюються стандартами підприємств, технічними умовами, договорами із споживачами).

4. Механізми діяльності і управління, зокрема:

· внутрішні ціни підприємства;

· внутрішні фінансові відносини;

· цінні папери корпорацій.

У господарській діяльності підприємств корпоративне правове регулювання здійснює ряд функцій:

1. Первинне правове регулювання – правове регулювання організації і діяльності підприємства в тих сферах, де не здійснюється державне регулювання.

2. Деталізація, конкретизація і адаптація законодавчих норм щодо особливостей підприємства.

3. Реалізація законодавчих розпоряджень: відбір із законів і державних правових актів тих розпоряджень, які розповсюджуються на підприємство; їх тлумачення і виявлення нових можливостей вдосконалення господарських правовідносин з іншими суб'єктами господарської діяльності; розподіл завдань по їх виконанню між підрозділами і службами підприємства; організація контролю виконання.

4. Прискорене розповсюдження механізму правового регулювання на нові області і методи діяльності з метою підтримки і впровадження прогресивних нововведень.

5. Адаптація минулого досвіду до нових умов і передового досвіду інших підприємств і організацій до особливостей свого підприємства.

У господарському корпоративному праві використовуються різні види норм:

· виробничі норми, що не впливають на відносини підприємства із зовнішнім середовищем (норми виробітку, норми експлуатації устаткування, норми охорони праці і т. д.);

· виробничо-господарські норми, що безпосередньо впливають на відносини підприємства із зовнішнім середовищем, – з постачальниками сировини і устаткування, підрядчиками, споживачами продукції (норми запасів сировини і матеріалів, норми запасів готової продукції, технічні умови на постачання продукції);

· організаційно-адміністративні норми(норми організації, управління діяльністю і відповідальності за діяльність);

· економічні норми(внутрішні ціни, норми формування фондів підприємства, заробітної плати, економічної відповідальності, виплати дивідендів і т. д.);

· соціальні норми, неписані норми, що створюються в процесах колективної праці (корпоративні звичаї і традиції, ділові звичаї, етичні і естетичні норми).

Методи нормотворчостіпри розробці корпоративних норм різноманітні, але мають загальну методологічну базу. Цією базою є системний аналіз проблем (ухвалення рішення), що доповнюється алгоритмом узгодженняі затвердження рішення (розробленої норми).

Особливості методу нормотворчості визначаються, перш за все, природою конкретного методу встановлення норми регульованого параметра при розробці варіантів норми. Так, при стандартизації параметрів якості в технічних умовах на продукцію використовуються методи:

· уніфікації виробів;

· нормування показників якості;

· формування параметричних рядів однорідних виробів;

· систематизації видів продукції.

При розробці системи відповідальності керівників і фахівців підприємства використовується метод систематизації показників діяльності і розподіл системи за зонами відповідальності.

Будь-яка правова норма є рішенням типової задачі соціального, економічного або організаційно-адміністративного характеру. Тому алгоритм розробки норми аналогічний алгоритму ухвалення рішення (системного аналізу проблеми). Укрупнено цей алгоритм може бути представлений наступними діями:

1. Виявлення і з'ясування проблеми, що викликає необхідність встановлення правової норми.

2. Визначення цілей, яких бажано досягти введенням правової норми, а також критеріїв досягнення поставленої мети.

3. Виявлення чинників (умов), що визначають вибір методу регулювання і характеру керуючого впливу.

4. Розробка альтернативних варіантів правової норми щодо вибраних методів регулювання;

5. Оцінка ресурсів, соціального і організаційного потенціалів, потрібних для реалізації норми, щодо кожного варіанту норми;

6. Моделювання (опис, уявлення) процесу, регульованого правовою нормою при використанні кожного варіанту норми;

7. Визначення критерію вибору правової норми і вибір найкращого варіанту.

Якщо серед розроблених варіантів немає альтернативи, що забезпечує досягнення поставленої мети, необхідно розробити нові варіанти норми і здійснити їх аналіз за наведеним алгоритмом. Якщо і в цьому випадку не вдається забезпечити досягнення поставлених цілей, необхідно спростити цілі.

Модель правового механізму управління.Правовий механізм управління виробничо-господарською організацією покликаний здійснювати регулювання правовідносин між суб'єктами господарювання. У правовому механізмі можна виділити чотири групи правових норм (рис. 5.15):

· систему правових норм, регулюючих способи впливу підприємств (внутрішню організаційно-економічну діяльність) і процеси їх організації (створення, реорганізації, ліквідації);

· систему правових норм, регулюючих правовідносини в процесах виробничо-господарської діяльності: при створенні продукції і технології, при розвитку виробництва, при виготовленні продукції і наданні послуг, в маркетинговій діяльності;

· систему норм, регулюючих правовідносини між органами державної влади і управління (в межах компетенції кожного рівня) і підприємствами різних організаційно-правових форм;

· систему норм арбітражного розгляду господарських суперечок (норми арбітражного процесуального права).

Рис.5.15. Структура правового механізму управління підприємством.

Необхідно зважати, що регулюючу функцію виконує не сама норма права, а сформована в рамках цієї норми мотивація діяльності і відповідні цій мотивації економічні і організаційні механізми. Норми права в процесі їх реалізації впливають на склад і дієвість вказаних механізмів.

Законодавчі норми самі по собі носять суб'єктивний характер. Ступінь їх об'єктивності-суб'єктивності залежить від того, наскільки законодавець близький до об'єктивного представлення економічної, соціальної і організаційної суті нормованих правовими актами господарських процесів. Суб'єктивний характер правових норм не дозволяє виключити суперечливого характеру результатів впливу однієї і тієї ж правової норми на різні механізми, коли під впливом цієї норми одні механізми посилюються, а інші слабшають. Тому необхідно дуже уважно відноситися до вибору правових норм при встановленні господарських правовідносин і до обґрунтування норм корпоративного права при їх розробці.

Правові інститути і норми не диференціюються за контурами довгостроковості управління (поточне, оперативне, стратегічне управління). Їх вибір визначається характером завдань управління (характером господарських відносин).

Правові регулятори діяльності компанії і її господарських відносин стратегічного характеру наведені в табл. 5.4.

Таблиця 5.4.

Правове регулювання діяльності компанії і її господарських відносин стратегічного характеру

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Економічна енциклопедія. – Київ: Академія, 2001. –Т. 1,2,3.

2. Ефремов B.C. Стратегия бизнеса. Концепции и методы планирования: Учеб. пособие. – М.: Финпресс,1998.

3. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. – К.: Знання–Прес, 2002.

4. Забелин П.В., Моисеева Н.К. Основы стратегического управления. – М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998.

5. Забелин П.В., Моисеева Н.К. Основы стратегического управления: Учеб. пособие. – М.: ИВЦ "Маркетинг", 1997.

6. Закон України "Про власність".

7. Закон України "Про банкрутство".

8. Закон України "Про господарські товариства".

9. Идрисов А.Б., Картишев СВ., Постников А.В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. – М.: Информ.–издат. дом "Филинъ", 1996.

10. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебное пособие. Ч. 1 Стратегическое планирование. – Мн.:Мисанто, 1998.

11. Карлоф Б. Деловая стратегия: концепция, содержание, символы/Пер, с англ. – М.: Экономика, 1991.

12. Касимов Ю.Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. – М.: Филинь, 1998.

13. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика. – М.: Прогресс, 1982.

14. Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту: Навч. посібник. – Львів: Кіпарті ЛТД, 2000.

15. Класифікація організаційно-правових форм господарювання: класифікатор Держкомітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації № 288 від 22.11.94 // Галицькі контракти.–1997.–№46.

16. Круглова Н. Ю., КругловМ. И. Стратегический менеджмент. Учебник для вузов. — М.: Издательство РДЛ, 2002.