Потенціал та проблеми створення вільних економічних зон.

Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів.

У зарубіжній практиці “вільні економічні зони” є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон: складські та транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації). Такі зони з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною “екстериторіальністю”: безмитним ввозом та вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій самій країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями – для складування, пакування тощо.

Сучасна різноманітність вільних економічних зон виражається у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Вживана термінологія досить різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони. Так, в літературі можна зустріти такі синоніми: митна зона, вільна митна зона, вільна митна експортно-орієнтована зона, експортна вільна зона, зовнішньоторговельна зона, вільна економічна зона, вільна виробнича зона, вільна торгова зона, промислова експортно-орієнтована зона, інвестиційна зона, зона спільних підприємств, макіладора, пільгова експортна зона, спеціальна економічна зона, безмитна торгова зона тощо. Це зумовлено тим, що будь-яка організаційна технологічна чи соціальна новація потребує появи нової номінації, а також тим, що кожна новація у міру свого розвитку та поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.

Класичні моделі ВЕЗ, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності ВЕЗ рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, ВЕЗ для країн із перехідною економікою водночас покликані:

Ø працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;

Ø служити для країни центром освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;

Ø функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід’ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й глибинних районах країни, досягаючи значних територіальних розмірів.

Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. Їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території держави. У зоні діє національне законодавство, вилучення та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських та соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.

Світова практика та місцеві потреби є факторами, які визначають відмінності підходів до створення зон із врахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. Спеціалізовані зони можуть створюватись як митні зони (складування й обробки вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій), транзитні зони тощо.

Світова практика вже переконливо довела вигідність для країн, що інтегруються в світовий економічний простір, створення ВЕЗ. Надзвичайно актуальним є створення спеціальних економічних зон і для України, оскільки високі податки і значний ризик створюють перепони розвитку зовнішньої торгівлі та залученню іноземних інвестицій.

Основними передумовами для створення вільних економічних зон є:

ü близькість зон до державного кордону;

ü сприятливе транспортно-географічне розміщення;

ü наявність природних і трудових ресурсів;

ü вигідне геополітичне розміщення.

В Україні такими характеристиками наділені регіони, що межують із Росією, Молдовою, Румунією, Курортні міста Республіки Крим, Чорноморське узбережжя з такими містами, як Одеса, Миколаїв, Азовське узбережжя.

Закарпатська область, наприклад, здійснює зовнішньоекономічну діяльність з 72 країнами світу, Вінницька область - з 73, Волинська область - з 50, Миколаївська область - з 90 країнами світу.

Зовнішньоекономічна політика України на регіональному рівні спрямовується на ефективне використання вигідного розміщення прикордонних територій як додаткового ресурсу економічного розвитку.

На вирішення завдання створення сприятливих умов для розвитку економіки окремих регіонів, отже, в кінцевому рахунку і економіки усієї країни, спрямована цільова “Програма створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон на 1999-2001 рік”.

В таких зонах створюється режим спеціальної митної зони. Відповідно до цього режиму у зовнішньоторговельних вільних зонах встановлюється наступний порядок ввезення (вивезення) товарів:

а) у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію вільної економічної зони для використання в межах зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляються;

б) у разі вивезення товарів, що попередньо були ввезені з-за меж митної торгівлі України на територію вільної економічної зони, на митну територію України з цієї зони оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України, як при імпорті товарів в Україну;

в) у разі вивезення товарів та інших предметів, вироблених, або достатньо перероблених у вільній економічній зоні, з території цієї зони за межі території України вивізне мито і акцизний збір з цих товарів не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

г) у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за митної території України на територію вільної економічної зони, за межі митної території України з цієї зони вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;

д) у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території на територію вільної економічної зони вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

е) у разі вивезення товарів та інших предметів на територію вільної економічної зони з метою транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України;

є) в інших випадках оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким в цілому буде діяти режим зовнішньої торгівлі у вільних економічних зонах.

Такі зони будуть створюватися в рамках митних територій країн-членів СНД, які і в наступний період залишаються важливими торговельними партнерами України. Товарообіг з цими країнами планується різко збільшити насамперед за рахунок збільшення продукції машинобудування, хімічної промисловості, металургійної продукції, товарів агропромислового комплексу тощо.

Першою ВЕЗ в Україні стала експериментальна зона “Сиваш” в Автономній республіці Крим, яка функціонує з 1986 р.

Верховною Радою України були прийняті Закони України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний економічний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, “Про спеціальну економічну зону “Яворів”, “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець” та “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області”.

Відповідними Указами Президента України створені спеціальні економічні зони “Закарпаття” в Закарпатській області та “Славутич” в Київській області, запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області.

На виконання відповідного Указу та доручень Президента України, а також Кабінету Міністрів України підготовлені проекти пакетів документів щодо створення спеціальної економічної зони “Рені” та спеціальної економічної зони “Антарктика” в Іллічівському морському порту та вільної економічної зони “Порто-франко” Одеського морського торгового порту та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в місті Кременчуці. (Указ Президента України від 29.12.98 № 1397 “Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони “Рені”).

На виконання Указів Президента України від 16.06.98р. №640 “Про заходи щодо підтримки соціально-економічного розвитку міста Севастополя” та від 20.10.98р. №1155 “Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони в м. Миколаєві” розробляються проекти відповідних нормативно правових актів щодо створення спеціальної економічної зони і запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у місті Севастополі та створення спеціальної економічної зони на базі суднобудівних підприємств міста Миколаєва, а відповідно до Указу Президента України від 23.08.98р. №928 “Про додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Автономній республіці Крим” – проекти документів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на території Великої Ялти та створення спеціальних економічних зон Феодосії та Керчі.

Триває також робота по опрацюванню документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон “Інтерпорт – Ковель” (Волинська область), “Аджалик” (Одеська область), “Яремча” (Івано-Франківська область).

На сьогодні найуспішнішими ВЕЗ в Україні є “Донецьк” та “Азов”, що були створені відповідно до Закону України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” (грудень 1998 р.). Особливе значення тут надається розвитку високотехнологічних галузей – приладобудівництва, виробництва технічно складних товарів народного споживання, медичної техніки, засобів зв’язку тощо. Із введенням нових умов інвестування різко зросла інвестиційна привабливість Донецької області. Середньорічний обсяг іноземних інвестицій в економіку області в 4 рази перевищив показники всіх минулих років. До реалізації в спеціальному режимі було схвалено 116 інвестиційних проектів, загальною вартістю 4,3 млрд. грн. Вони передбачають створення 12 тис. нових та збереження 24,5 тис. існуючих робочих місць. На частку базових галузей промисловості припадає 56 проектів загальною вартістю 2,6 млрд. грн. В металургії – 13, вугільній промисловості – 11, хімічній – 20, машинобудівній – 9, будіндустрії – 3 проекти. В легкій та харчовій промисловості прийнято 33 проекти (на 1028 млн. грн.), сільському господарстві – 10 (на 122 млн. грн.), у сфері транспорту та зв’язку – 12 (на 343 млн. грн.), в комунальному господарстві – 4 (на 158 млн. грн.), охороні здоров’я – 1 проект (на 6,6 млн. грн.). в стадії реалізації знаходиться 81 проект. Для їх здійснення вже надійшло 1,75 млрд. грн. інвестицій. Це становить 63% від вартості проектів. Частка зарубіжних інвестицій перевищує 50%. Надають їх, в основному, великі іноземні інвестори з 22 країн світу.

Важливо відмітити, що приблизно четверта частина продукції, що випускається в даному регіоні, іде на експорт. Реалізація інвестиційних проектів дозволяє таким підприємствам-експортерам, як ВАТ “Норд”, ВАТ “Концерн “Стірол”, ЗАТ “НКМЗ”, Концерн “АВК” та ін., закріпити свої позиції на ринках багатьох країн, а також успішно конкурувати з виробами японських та західноєвропейських підприємств. За рахунок виробництва продукції за інвестиційними проектами держава у вигляді податків та інших обов’язкових платежів у загальному підсумку отримала 253,5 млн. грн.

Глосарій

Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) – міжурядовий форум, створений у 1989 р. і об’єднує 21 державу Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В рамках робочих органів форуму продукуються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і експертів.

Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) – субрегіональна торгівельно-економічне угруповання, що було створене у 1967 р. і об’єднує на сьогодні дев’ять країн Південно-Східної Азії. Цілі створення – сприяння соціальному та економічному розвиткові країн-членів, співробітництво в промисловості та сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт.

Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК) – угруповання, що об’єднує всі країни субрегіону: Індію, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланку, Бутан, Мальдиви.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Економічним союз – форма міжнародної економічної інтеграції, яка передбачає вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) – типова зона вільної торгівлі, створена Австрією, Великобританією, Данією, Норвегією, Португалією, Швейцарією, Швецією 1960 p. на Стокгольмській конференції. 1970 р. до ЄАВТ вступила Ісландія, а 1986-го - Фінляндія, яка з 1961 p. була її асоційованим членом. У зв'язку з вступом до ЄС з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія (1973 p.), а також Португалія (1986 p.). Нинішній її склад: Австрія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія.

Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 p. (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 p.

Європейський економічний простір – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і ЄАВТ (функціонує з 1994 р.).

Європейський союз (ЄС) – найбільш розвинене інтеграційне угруповання у світі; за своєю суттю є економічним, валютним і політичним союзом 15 держав-членів.

Європейські угоди – угоди між ЄС та рядом колишніх соціалістичних країн Європи, що передбачають тісну асоціацію між Європейським Союзом та цими країнами з перспективою вступу останніх до ЄС.

Зона вільної торгівлі – форма міжнародної економічної інтеграції, згідно якої відміняються торгівельні обмеження між країнами-учасницями інтеграційного об’єднання і передусім знижуються або усуваються митні податі.

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

Інтеграційне об’єднання – господарське угруповання, створене для регулювання інтеграційних процесів між країнами-учасницями.

Інтеграція “різних швидкостей” – практика інтеграційного співробітництва в рамках СНД й інших об’єднань, при якій укладаються угоди між окремими їх членами, що передбачають прискорення та поглиблення інтеграційних процесів у певних сферах.

Інтернаціоналізація економіки – посилення участі країни у світовому господарстві.

Карибська спільнота і Карибський спільний ринок (КАРІКОМ) – організація основних країн Карибського басейну. Створена у 1973 р. з метою створення на її базі спільного ринку.

Митний союз – це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).

Міжнародна економічна інтеграція – якісно новий етап розвитку і форма прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

Організація економічного співробітництва (ОЕС) – інтеграційне угруповання, створене у 1985 р. у складі: Пакистан, Туреччина та Іран. У 1992 р. до нього приєднались Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан.

Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) – інтеграційне угруповання у складі: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) – інтеграційне угруповання, що об’єднує США, Канаду та Мексику.

Політичний союз – найвища форма міжнародної економічної інтеграції, в якій поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Співдружність Незалежних Держав(СНД) було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени СНД: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан,Україна (асоційоване членство), Узбекистан.

Спільний ринок – форма міжнародної економічної інтеграції, в рамках якої забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили).

Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА) – Угода про вільну торгівлю країн Центральної Європи. 21 грудня 1992 p. країни Вишеградської групи підписали Угоду про вільну торгівлю, яка стала чинною через три місяці після її укладення - 1 березня 1993 p. Учасниці Угоди: Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Словаччина - домовились усунути перешкоди взаємної торгівлі: передбачалось поступово зняти усі тарифні і нетарифні заборони торгівлі товарами.

Центральноєвропейська ініціатива – створена у 1989 р. групою держав Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння на цін основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. Зараз до ЦЄІ входять 16 держав (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, колишня Югославська Республіка, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія).

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – інтеграційне угруповання, створене 25червня 1992року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation).

Питання для самоконтролю

1. Чому міжнародна економічна інтеграція відбувається не між всіма країнами світу одночасно, а переважно на кордонах регіонів?

2. Назвіть шляхи формування економічних інтеграційних угруповань.

3. Які об’єктивні передумови є найважливішими для розвитку міжнародних інтеграційних процесів?

4. Які суперечності розвитку західноєвропейської інтеграції виникають у процесі взаємодії факторів регіональної та глобальної інтернаціоналізації?

5. Які з нижченазваних міжнародних економічних організацій можна віднести до інтеграційних об’єднань: ОПЕК, МЕРКОСУР, ОЕСР, ЄС?

6. Особливості економічної інтеграції у Чорноморському економічному співробітництві.

7. Спробуйте виявити протиріччя у мотивації країн-учасниць НАФТА та оцінити їх вплив на процеси північноамериканської економічної інтеграції.

8. Причини дезінтеграції східноєвропейських країн. Недієздатність РЕВ і його інтеграційних механізмів.

9. Виходячи з сучасних умов та логіки розвитку політичних і соціально-економічних процесів, окресліть контури можливих варіантів загальноєвропейської економічної інтеграції.

10. Виходячи з історичного досвіду України та існуючих політичних та соціально-економічних реалій, спробуйте визначити умови, за яких вона може увійти до складу інтеграційних угрупувань держав з реальним або потенціальним наднаціональним регулюванням.

11. Яким чином особливості України впливають на шляхи і пріоритети її інтеграції у світогосподарську систему.

План семінарського заняття

1. Міжнародна економічна інтеграція як об’єктивний процес і вищий рівень розвитку МЕВ.

2. Основні форми міжнародної економічної інтеграції та їх порівняльна характеристика за ключовими критеріями.

3. Охарактеризувати логіку розвиту ЄС у хронологічному контексті.

4. Особливості процесів економічної інтеграції в Північній Америці.

5. Порівняльна характеристика процесів економічної інтеграції країн Латинської Америки та Азії.

6. Сучасні проблеми інтеграції східноєвропейських країн.

7. Участь України в інтеграційних угрупованнях.