Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО: ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА, ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВЛАДИ




Читайте также:
  1. Web-сайт как основа, главный элемент, системы коммуникаций в Интернете
  2. Антицерковна політика влади в Україні.
  3. Билет 4.Причины и исторические последствия феодальной раздробленности на Руси. Владимиро-Суздальское княжество. Новгородская феодальная республика.
  4. Валютный курс, его стоимостная основа, курсообразующие факторы. Виды режима валютного курса.
  5. Верный Руслан» Владимова — новый взгляд на проблему несвободы в «лагерной» прозе
  6. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
  7. Вибори,організація роботи , структура і повноваження Верховної Ради
  8. Види органів виконавчої влади.
  9. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
  10. Виконавчі органи влади на місцях

Людина почала відокремлюватися від тваринного світу згідно з науковими даними близько 3 млн. років тому. Більшу частину свого історичного шляху людство пройшло в умовах первісного суспільства. В епоху первісного суспільства людина не могла існувати сама. Сьогодні, коли на нашій Землі живе і хоче вижити близько 5 млрд. людей, ця істина набуває ще більш незаперечного характеру. Чим тісніше буде жити людство, тим міцнішими будуть зв'язки між людьми, і, відповідно, тим більш виразним буде наше суспільне життя.

Велике значення для характеристики первісного ладу, для розуміння питання суспільного самоуправління мала книга американського етнографа Л. Моргана "Стародавнє суспільство", у якій була зроблена спроба науково проаналізувати розвиток родової організації на прикладі північноамериканських індіанців. У своїх поглядах на первісне суспільство він наближався до матеріалістичного розуміння історії, але в цілому не міг зрозуміти ролі і значення економіки, виробничих відносин, суті та значення класового поділу суспільства.

Загальновідомо, що у давнину держави не було, її створенню передував первісний лад — суспільно-економічна формація, певний тип суспільства, що характеризується колективною формою об'єднання людей, які спільно виробляли примітивні знаряддя праці, засоби для свого існування, і де панувала колективна власність та суспільна влада. Розглядають дородові (група людей, орда, первісне стадо) та родові спільності людей.

Протягом тисячоліть людина є тією істотою, яка утворює спільність і пов'язує з нею своє буття. На цей шлях її привела необхідність захищати себе від зовнішніх небезпек (повінь, негода, неврожай тощо). Будівництво гребель на стрімких ріках, зрошувальних систем на засушливих землях, приготування до можливих скрутних часів згуртували людей уже більше як 6000 років тому у великі спільноти.

Здобування харчів, виготовлення одягу, будівництво житла могла забезпечити лише колективна праця, яка має великі переваги завдяки розподілу виробничих функцій між різними людьми: якщо більше виробляється, то, відповідно, більше можна й споживати.

Властиво, спільна праця всіх членів общини виступає економічною формою організації людей.

Власність також мала спільний характер, інакше кажучи, земля, всі знаряддя праці, плоди, риба, звірі тощо, належали всім. Оскільки знаряддя праці та засоби до існування використовувались колективно, то і розподіл продуктів праці був рівний.



Первісний лад послідовно проходить у своєму розвитку декілька етапів, але тільки на певному з них він став переростати в державно організоване суспільство.

Період дикості (кам'яний вік, дитинство людського роду) більшість народів пережили приблизно 30 тисяч років тому. У цей період здійснювалося присвоєння готових продуктів природи, які добували за допомогою примітивних знарядь праці. Штучно створені людиною предмети (оброблений камінь, палиця, спис тощо) служили головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєння. У цей період з'являється первісне стадооб'єднання окремих людей та їх груп для спільного полювання і споживання їжі, інших способів колективного існування.

Період варварства поділяється на дві великі епохи: бронзовий і залізний віки. У першій із них виникає домашнє тваринництво, починається вирощування сільськогосподарських культур, удосконалюються знаряддя праці для виконання різноманітних операцій (з'являються сокира, ніж, шило, наконечники для стріл і списів та ін.), нагромаджується досвід виробничої діяльності у вигляді спеціальних виробничих операцій у кожній конкретній справі. На полюванні, у рибальстві, прирученні і розведенні тварин — усюди успіх спирався на досвід предків.



Продукт споживання став результатом праці, наприклад, приручені тварини, їх приплід, урожай злакових культур із засіяного поля (а не знайденого готовим у природі).

Змінились і виробничі відносини: колективне присвоєння продуктів природи переросло в колективне присвоєння продуктів праці, а спільне володіння знаряддями праці і продуктами споживання трансформувалося в общинну власність.

Стала іншою і суспільна організація: первісне стадо замінюється більш досконалим об'єднанням людей — виникає окрема родина.

Духовним батьком цієї теорії справедливо вважають славнозвісного грецького філософа Арістотеля (IV ст. до н.е.), який називав людину за природою своєю "істотою суспільною", тобто істотою, яка обов'язково живе в органічному єднанні з іншими собі подібними істотами. Завдяки цьому люди завжди об'єднані в певний суспільний союз, і мова може йти тільки про розвиток цього союзу. На думку Арістотеля, людство розвиває свої суспільні організації від родини як найпервіснішої форми людського об'єднання до громади і далі до держави. Дослідження Герберта Спенсера, Вестермарка і Вундта не тільки стверджують це положення, але й дають підстави вважати, що первісною родиною була саме моногамна родина, тобто союз одного чоловіка з однією жінкою. Форми полігамії (союз чоловіка з кількома жінками) чи поліандрії (союз жінки з кількома чоловіками) з'являються у деяких народів на подальших стадіях розвитку. Родинний зв'язок має у своїй основі статеве життя чоловіка з жінкою, наслідком якого є природне зростання родини за рахунок народження дітей. Родинний союз є і спільністю господарського характеру. В її рамках первісна людина здійснює свої перші господарські завдання і при цьому робить перші кроки на шляху розподілу продукту між членами родини. Зрештою, родинний союз є першим з'єднанням оборонного характеру, члени якого взаємно і спільними силами захищають одне одного від нападів диких тварин чи посягань сусідніх родин.

Властиво, родинний зв'язок є основою усього суспільного ладу і основою людського життя взагалі.

"Я свідомий того, що овочі праці, до якої Вас взиваю, й після 10 віків триватимуть непохитно. І що з роду в рід, і з віку в вік приноситиме ця праця й богові хвалу, а нам усім та й цілому нашому народові честь і силу.

Отже, ця праця, до якої я закликаю — це праця над родиною"1.

Сім'я існує з найдавніших часів до наших днів. Стійкість цього об'єднання ґрунтується на споконвічній потребі людини у безпосередньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляді за старими членами. Сім'я — це стосунки чоловіка і жінки (дружини), батьків і дітей. Це група кровних родичів, члени якої зв'язані між собою спільністю побуту, взаємодопомогою та відповідальністю.

Історично сім'я змінює свою форму. Спочатку вона постає як об'єднання людей (чоловіків та жінок), між якими існують статеві контакти. Пізніше створюється групова сім'я, нарешті — така, що збереглася до нашого часу.

Історія сім'ї надзвичайно цікава. Ще й нині існують сім'ї, де верховодять жінки, де чоловіки офіційно мають декілька дружин, де неофіційно чоловік має стільки дружин, скільки може утримувати матеріально тощо. Якби там не було, сім'я існує, виконує певні функції і, як свідчать демографи, не збирається віддавати їх будь-якому іншому суспільному об'єднанню.

Очевидно, що процеси об'єднання зусиль членів родини для досягнення спільних завдань, а також процеси розподілу їхніх господарських і оборонних обов'язків та розподілу праці відбувалися протягом віків, лише поволі змінюючи, удосконалюючи й ускладнюючи саму організацію родинного життя. На певному етапі це життя стало настільки розвинутим і складним, що з'явилась можливість переходу до наступного етапу суспільної організації об'єднання кількох родин у рід. Це був первинний виробничий, соціальний і етнічний колектив людей у докласовому суспільстві, який утворювався й існував, як правило, на кровно-родинних зв'язках.

У роді виключно високий авторитет мала жінка (матріархат), оскільки вона піклувалася про дітей, вела господарство. її праця була більш стабільним, надійним джерелом існування, ніж праця чоловіка (головним чином, полювання). При безладі статевого життя зв'язки спорідненості достовірно могли бути відомі лише по материнській лінії, тому родова община існувала як материнський рід, пов'язаний спільним походженням від матері.

М. Морган, досліджуючи систему родових відносин у ірокезів, вирізняв, зокрема, такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя й може звільнити його з цієї посади; регулює шлюбні стосунки; слідкує за рівним поділом майна померлих членів роду; здійснює взаємодопомогу, захист і кровну помсту; має своє ім'я, спільне місце поховання й демократичні збори, де вирішуються корінні питання життєдіяльності2.

А. М. Золотарьов зібрав і систематизував етнографічні свідчення жорстокого покарання за порушення екзогамії як найтяжчий злочин, що загрожує життєвим інтересам роду. Так, винуватців-чоловіків готтентоти спочатку катували, а потім вішали, жінок живцем спалювали на вогнищах. У зулусів суворість покарання залежала від рівня родинності й коливалась у широкому діапазоні: від страти до вигнання винуватців із роду1.

М. Міклухо-Маклай, підкреслюючи специфіку розподільної рівності в межах роду, наводить приклад, як вождь одного з родів австралійського племені розірвав на дрібні шматки (й віддав їх своїм родичам) подаровану йому велику вовняну ковдру: в роді існував закон розподільної рівності.

Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визначальними рисами родових стосунків є рівність усіх членів роду, відсутність майнових відносин між родичами, суворе дотримання екзогамії. Саме ці риси забезпечили, з одного боку, збереження пережитків цієї форми спілкування людей до наших днів, з другого розвиток у ширші об'єднання — племена і фратрії.

Плем'я — спільність людей у докласовому суспільстві, що складалася з кількох родів, які мали багато спільних рис та інтересів: загальний діалект мови, однакові звичаї і релігійні культи, спільну територію для полювання і проживання, загальне ім’я та ін.

Фратрія — братство двох і більше племен, що характеризується розширеними взаємними зв’язками між родами і племенами.

Очевидно, що родова організація суспільства мала перехідну стадію. Більшість учених визнає за таку перехідну стадію так звану задругу. Задруга — явище спільного зв'язку, яке існувало на початку XIX ст. у сербів. Це була велика родина, членами якої було декілька десятків людей. Родина ця мала спільне господарство, розпорядчі функції належали голові родини — "господареві1'. Влітку вона жила окремими меншими родинами (чоловік, жінка та їх діти), на зимовий період ці окремі родини переходили до спільної, опалюваної хати-задруги. В окремих випадках вони могли приймати людей сторонніх, які згодом ставали учасниками спільної праці й співвласниками майна великої родини.

Щось подібне до задруги існувало в російському дореволюційному селі, де також подекуди зберігалися великі родини, які мали спільне господарство, очолювані головою родини, так званим "большаком". На білоруських, а також частково на землях Гетьманської України існували великі родини у вигляді "дворищного" чи "сябринного" землеволодіння.

Без сумніву, все це явища далеко не первісного ладу. І в кожного з нас може постати питання: чому саме ця форма суспільного об'єднання збереглася так довго, тоді як зникли більш складніші форми об'єднання (племена, союзи племен). Відповідь одна — очевидна зручність, господарська і соціальна доцільність такої форми. Адже родина, ще більш давня форма людського союзу, не тільки збереглася до нашого часу, алей сьогодні є основною низовою лан кою об'єднання людей. Зрозуміло, що причиною цього є органічна, природна доцільність саме такого союзу, освяченого релігійними традиціями і скріпленого правовими нормами.

Якщо припустити, що задружна форма людської спілки була перехідною стадією від родини до роду, то можна простежити логіку поступового переходу до складнішого об'єднання, яким був рід. Спільне походження від одного предка тут щоразу перестає бути ясним для самих членів роду. 1 вони у своїх первісних релігійних віруваннях намагаються віднайти спільного предка в навколишньому тваринному світі, який стає "тотемом" цілого роду.

Тотемізм (тотем і табу) базувався на міфологічній свідомості й функціонував здебільшого як категорична заборона певних дій чи вчинків, порушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари і навіть до смерті.

Автори фільму "Тарзан" змальовують епізод, коли представник племені, спільним предком якого буцімто був слон, випадково глянув на "Скелю слонів". Це категорично заборонялося. Він помер, побачивши цю скелю поза власну волю. Його ніхто не карав, не бив, не переслідував. Він пішов із життя через недотримання вимог табу. Предки людини, визначені міфологічною свідомістю в якості тотему, вважалися священними і недоторканними істотами. У різних народів вони були різними: буйвіл, бізон, кінь, вівця, лев, собака, корова, тигр, пантера, черепаха тощо. Наприклад, Давній Єгипет був країною священних кішок, шакалів та ібісів. У деяких індійських племен наймогутнішим покровителем вважався змій. В Індії досі священною істотою є корова, яку обожнюють, приносять на її честь жертви, здійснюють поклони та молитви.

Як свідчить Е. Тайлор, у Європі не знайдено будь-якого достовірного випадку тотемізму, хоч він трапляється в усіх частинах світу1. Тотем і табу як своєрідні символи виконували функцію громадського контролю. Ці символи добирались у відповідності з обставинами місця та часу.

Проте не тільки тотеми об'єднують членів роду. їх об'єднують також мова, звичаї, спільність території полювання, схожість господарських знарядь, кровні зв'язки, назва роду.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду обумовлюють таку організацію влади, як первісне народовладдя, первісне самоврядування.

Суспільна владауправління справами первісної спільності (роду, племені, фратрії, задруги), що здійснювалося усіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин.

Структура суспільної влади: а) загальні збори членів роду; б) рада старійшин і вождів; в) старійшина; г) військовий вождь; г) ведучий на полювання.

Функції суспільної владинапрями вольових відносин між людьми у первісному суспільстві, що визначають їх відповідну поведінку. Розрізняють функції керівництва, примусу, контролю, ведення війни тощо. Ці функції виконувалися усіма членами роду (племені) створенні спеціального апарату.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Найбільш важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду.

Загальні збори членів роду—зібрання усіх дорослих членів роду, які вирішували найважливіші питання життя роду та обирали своїх представників для повсякденного керівництва родом і представляли інтереси роду в племені.

Збори старійшин племенізібрання старійшин усіх родів для вирішення спільних питань племені, обрання вождя племені та інших виборних осіб.

На таких зборах обирали старійшину (вождя) роду, військового вождя і ведучого на полювання.

Старійшина (вождь) — найбільш авторитетна особа в роді, яку обирали на загальних зборах для здійснення повсякденного керівництва.

Військовий вождь — виборна особа, яка здійснювала керівництво під час ведення війни між племенами.

Ведучий на полювання — найбільш умілий та кмітливий мисливець, що керував іншими членами роду (племені) під час полювання.

Ці обрані особи були "першими серед рівних". Вони стояли не над родом, а очолювали його. їх поважали всі, схилялись перед їх мудрістю, хоробрістю, кмітливістю та іншими позитивними якостями.

Влада спочатку не давала ніяких матеріальних переваг, а грунтувалася на досвіді, інтелектуальних і емоційних перевагах, добровільному виконанні рішень керівників іншими членами роду. Ця суспільна влада співпадала безпосередньо з родовою общиною, не була відділена від неї, поєднувала в собі господарську, військову і наглядову (за дотриманням звичаїв) гілки.

Основні характерні риси соціальних норм первісного суспільства:

- норми звичаїв передавалися з покоління в покоління, ніде не фіксувались, а зберігалися лише у пам'яті людей;

- у родових звичаях знаходила своє відображення єдина воля народу;

- головною гарантією виконання родових звичаїв було внутрішнє переконання, узгодженість поглядів членів роду з відповідними приписами;

- виконання родових звичаїв забезпечувалося застосуванням засобів громадського впливу і можливістю примусу (зауваження, обов'язок вибачатися, відшкодування збитків) до особи, яка не виконувала вимоги норм поведінки (первісних звичаїв, релігійних культів, первісних табу тощо). Вищою мірою примусу було вигнання з роду (племені). Рідше застосовувалася кровна помста та ін.;

- норми родових звичаїв не проводили розмежувань між правами і обов'язками членів суспільства.

Зрозуміло, що керівник родової общини вже має справу з більшим і складнішим людським суспільством, йому необхідно враховувати і вирішувати численні * конфлікти між членами колективу (судова діяльність) і запобігати цим конфліктам справедливою організацією суспільного життя (адміністративна діяльність). Рід має вже складніші відносини з іншими, сусідніми, громадами, які в деяких випадках стають небезпечними. Так постає потреба у військових людях, які у хвилину небезпеки стануть на захист свого роду чи його членів (військова діяльність).

Зрозуміло, що цей суспільний союз потребує складніших приписів і правил, які б чіткіше регулювали співжиття між членами роду, ніж це було на попередній стадії. Та, безперечно, це ще не доба повного панування правових звичаїв, які передаються як правова традиція роду від батьків до синів, потім — до синів цих синів і т.д. їх знавцями стають старші й впливовіші, досвідченіші члени роду — родові старшини, які оточують родоначальника, утворюючи при ньому родову раду, допомагають йому в функціях управління родом, беруть участь у судовій діяльності, а в окремих випадках контролюють цю діяльність. Звичаї відігравали важливу роль у регулюванні виробничих процесів та інших суспільних відносин. Багато з них були пов'язані з нормами первісної моралі, релігійними веліннями.

Отже, соціальні норми первісного суспільства були більш суспільно вартісними за своїм змістом, за способом свого забезпечення і за характером свого існування.

Поміж родами існувала не тільки боротьба і ворожнеча. Мирні стосунки, що скріплювалися шлюбними зв'язками внаслідок заборони їх всередині роду, давали підставу для об'єднання збройної сили кількох родів для боротьби з більш сильними і небезпечними противниками. Організоване співжиття передбачало певні правила взаємин між окремими членами суспільства: забезпечення миру між окремими людьми, співпраця у розв'язанні різних завдань (які можна вирішити лише спільними зусиллями) для задоволення потреб щодо матеріальних благ і спільного захисту від ворогів. Так народжується нова, складніша і вища від попередніх, форма людського союзу, що має назву плем'я.

Плем'я — це суспільне об'єднання, яке складається з декількох родів, проте не вичерпується їхньою кількісною характеристикою, а визначається спільністю території, економічною характеристикою, відносинами одноплемінників, єдиною племінною культурою, самосвідомістю й традиціями.

Племенем управляла рада старійшин, яка обирала вождя племені. Роди продовжуючи ще довгий час існувати у середині племені як одна із складових ланок нової суспільної організації. Але функції цієї родової спілки тепер уже обмежуються, частина з них передається племінному союзу. Поширення впливу племінної влади й звуження функцій родової організації набуває сталого, а з часом і прискореного характеру.

Процес суспільної диференціації йде й охоплює все нові аспекти життя. У племінному союзі ускладнюється як система релігійних уявлень, так і культових обрядів. Рада старійшин стає органом поточного управління. З'являється племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), яка здійснює керівництво суспільством уже не тільки в його загальних інтересах, а й у власних, групових інтересах. Влада проводиря племені набирає характеру влади монархічного типу, тобто стає постійною владою, незалежною від волі його членів і не обраною ними. Таким чином, у союзі племен влада зберігається за членами провідного племені.

Доволі стійкі пережитки племінних стосунків існують і нині. Традиційно племінний уклад життєдіяльності зберегли такі племена, як північноамериканські індіанці, туареги, курди, афганці, масаї. У пустелі Малі ведуть фактично замкнутий спосіб життя майже 450 чоловік племені Кель-кумель. Як свідчить французький дослідник А. Шевонтре, що пробув у племені понад 20 років, у племені Кель-кумель верховодять жінки. Тут не знають багатоженства, грошей, хоч, звичайно, відлуння цивілізації все ж проникає сюди і вносить зміни у традиційний уклад.

Родоплемінні відносини досить стійкі, хоч і поступаються сімейним. Вони збереглися до наш их днів, особливо у деяких народностей Кавказу, Казахстанута інших середньоазіатських республік. Наприклад, на Крайній Півночі до встановлення радянської влади існували племена, що перебували на стадії родового устрою.

Загальна ж тенденція розкладу родоплемінних стосунків проходить по лінії становлення обміну та приватної власності. Рід, як відомо, не мав майнових відносин. Плем'я вже не могло обійтися без них. Це було зумовлено зміною характеру діяльності. Радикально нові стосунки між людьми викликав розподіл праці. Саме він дав поштовх розвиткові виробництва, підняв продуктивність праці, зумовив формування залишкового продукту, обміну. Обмін результатами діяльності, а згодом і залишковим продуктом зумовив нерівномірність його концентрації у різних членів племені. Деякі з них, зокрема племінна верхівка, стали власниками майна, що виділяло їх у структурі племені в особливу соціальну групу, яка разом зі становленням інституту приватної власності перетворювалась на таке соціальне об'єднання, як клас. Власне, на руїнах родоплемінних стосунків виникають дві різнопланові спільності народності та суспільні класи. Потреба в регуляції стосунків між представниками обох спільностей породжує такий інститут, як держава.

Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спільності людей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, внаслідок спілкування переважно однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв і, врешті-решт, рис характеру. Зрозуміло, що приватна власність руйнувала цю єдність. Вона розводила людей по різних соціальних полюсах. Власне, це був об'єктивно необхідний процес: кожен, хто володів власністю, бажав розпоряджатися нею. Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої єдності. Перша потреба зумовила формування й розквіт класу, друга — народності.

Народність — це історична спільність людей, що утворюється з племен і передує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації: проживання на спільній території, одна мова, спільний психологічний склад, що виявляється в особливостях культурного розвитку та побуту. Проте для народності характерною є слабкість внутрішніх економічних зв'язків.

Відносна ізоляція (натуральне господарство, замкнутий спосіб життя, труднощі зв'язків населення різних областей) не могла не відбитися на народності. Розмежування людей досягло такого рівня, що, наприклад, мешканець Шанхая не розумів мови пекінця, хоч обидва розмовляли китайською мовою. На сьогодні у світі існує 2796 мов і близько 8 тис. діалектів!

Звичайно, історія не стоїть на місці. Розвивається виробництво, зростає продуктивність праці, удосконалюється техніка й технологія, наука і культура. Від періоду становлення капіталістичних суспільних відносин і фактично аж до середини XX ст. жодне соціально значуще питання не могло бути вирішеним без урахування специфіки класового розмежування людей у суспільстві. Більше того, саме класові стосунки, на нашу думку, зумовлювали характер суспільно-історичного процесу. Вплив, звичайно, мали й процеси, зумовлені релігійними та національними мотивами, проте їхню сутність визначали саме класові відносини.

 

§ 2. ШЛЯХИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА: ЗАГАЛЬНЕ Й ОСОБЛИВЕ У ЇХ ВИНИКНЕННІ

Висвітлюючи перше питання, ми відзначали, то первісні людські спільноти, які формувалися спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соціально однорідними утвореннями: групи людей, що існували всередині такої спільноти, виділялися виключно за біологічними властивостями (стать, вік, фізичний стан тощо). Тому й органи управління таким суспільством (збори сородичів, старійшина роду та ін.), а також звичаї, ритуали, традиції, які побутували у такому суспільстві, виражали інтереси всіх його членів-сородичів.

Та внаслідок повільного, але неминучого розвитку суспільного виробництва, суспільного життя об'єктивно виникають такі соціальні функції, на реалізації яких починають зосереджуватись лише окремі члени роду, племені. Отже, починається формування невеликих груп людей, котрі здебільшого вже "спеціалізуються" на виконанні саме загальносоціальних справ. Це насамперед:

а) управління-організація, координація діяльності членів цього первісного суспільства;

б) ритуально-обрядові, релігійні заходи;

в) військове керівництво — організація захисту від завойовників та ін. Зрозуміло, що в таких "управлінців11 виникають, окрім загальносуспільних, уже й групові інтереси. Отже, суспільство стає певною мірою соціально неоднорідним. І все це могло відбуватися ще до суспільного розподілу праці (зокрема, на скотарство і землеробство) і до виникнення власності на засоби виробництва.

Зазначені угрупування утворюють, можна сказати, прошарок племінної бюрократії (управлінської, військової, релігійної), який здійснює керівництво суспільством вже не тільки у його загальних інтересах, але й так чи інакше у власних інтересах. Тому ця організація має бути відображена спеціальним поняттям, що наближається за своїм змістом до терміну "держава".

Властиво, перехід від племінної організації до наступної стадії організації суспільства — держави — не можна собі уявляти як певний рішучий і революційний крок. Поява держави є наслідком довгого, кількавікового процесу, який поступово призводить до заміни однієї форми іншою.

Самі межі цього переходу від племені до держави встановити нелегко. На певному етапі плем'я, яке осіло на певній території, закріплює цю територію за собою і таким чином створює організацію державного типу. Вона має переважну більшість основних ознак держави: територію, населення, що постійно перебуває на цій території, та владу, яка в межах цієї території підпорядковує собі це населення. Саме в такому значенні ми говорили про наявність "докласової держави11 —держави племінної бюрократії. До речі, про архаїчну докласову державу писав М. С. Грушевський у книзі "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1923 p.). Якщо вважати племінну бюрократію соціальним класом, тоді зазначену організацію можна розглядати як класову державу.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачить цю державність, її сутність, призначення.

Необхідність утворення держави здебільшого пов'язується з появою у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи, страти), зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо.

Майже кожна з наведених причин відображає свій підхід до питань про виникнення держави — патріархальний, класовий, теологічний, договірний, психологічний, насильницький, органічний та ін.

Поява держави в кожному окремому суспільстві зумовлена своєрідним "набором" цих причин, у свою чергу залежних від особливостей попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (кліматичних, географічних, етнічних, виробничих тощо). Крім того, виникнення і формування держави є суспільним процесом, який має свою історію та відповідні стадії, етапи становлення.

З цієї точки зору доцільно розділити типову і нетипову державогенезу, розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, страти) як довготривалі суперечливі та взаємообумовлені процеси.

У теорії держави і права розглядають такі передумови виникнення держави:

1. Три великих розподіли праці:

відокремлення скотарства від землеробства (засобом обміну стала худоба, яка набула функції грошей);

- відокремлення ремесла від землеробства (винайдення ткацького верстата, оволодіння навиками обробки металів);

- відокремлення торгівлі від виробництва (зосередження багатства в руках купців завдяки посередницькій місії).

Внаслідок розподілу праці змінилося господарське життя родової общини.

2. Цей етап розподілу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угрупування, верстви, що мали різні джерела виникнення, функції, форми праці, закономірності розвитку. Це зумовлює появу класів як великих груп людей із протилежними інтересами, і виникнення міжкласових конфліктів.

3. Неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати соціальні протиріччя і конфлікти зумовила необхідність виникнення держави як політичної організації влади.

4. Необхідність удосконалення управління суспільством пов'язана з його ускладненням внаслідок розвитку виробництва, розподілу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням кількості населення та відособленням соціальних груп.

5. Поява надлишкового продукту, патріархальної сім'ї, приватної власності і майнової нерівності.

6. Необхідність ведення як оборонних, так і загарбницьких воєн і захисту територій.

7. Утворення спеціальних організацій людей, що професійно здійснюють керівництво в суспільстві, забезпечують його соціальну сталість, яка досягається за допомогою обов'язкових для всіх соціальних норм (у тому числі юридичних).

8. Необхідність організації масштабної суспільної праці, об'єднання з цією метою великої маси людей (у ряді країн Азії та Африки).

9. Запровадження податків.

Завершення розкладу організації суспільної влади родового ладу і утворення власне держави пов'язане зі встановленням публічної влади. Це суттєва ознака держави. Публічна влада не співпадає повністю з державою — це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в'язниць тощо.

Із виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка поступово зосереджується, насамперед, у руках окремого прошарку суспільства, а згодом, із виникненням класів рабовласників і рабів (у деяких країнах — класів феодалів і кріпаків), соціальна сутність держави змінюється: остання стає організацією політичної влади рабовласників (або ж відразу феодалів).

Чимало таких держав згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність внаслідок воєн чи інших історичних подій.

Виникненню рабоволодіння і феодалізму із надр первісного ладу передують історичні епохи в сотні і тисячі років, упродовж яких суспільство знаходиться на певній перехідній стадії. І лише внаслідок тривалої еволюції долаються риси первісного ладу і стверджуються ознаки, характерні для рабоволодіння чи феодалізму. Взаємини роду, племені після виникнення держави можуть ще довго зберігатися у того чи іншого народу, але головною силою стає держава.

Розвиток українського суспільства йшов шляхом поступового розкладу первісного ладу, виникнення феодальних відносин і формування класу феодал і в —земельних власників — і класу залежних від феодалів селян. Разом із розшаруванням на класи виникає і боротьба між ними, яка призвела в кінцевому результаті до виникнення феодальної держави.

 

 

Первіснийлад Держава
1 .Родовий принцип організації населення. 1.Територіальний розподіл населення (селище, село, місто, район, область).
2. Наявність суспільної влади, яка виражає інтереси всього суспільства і опирається на авторитет. 2. Наявність публічної влади, яка не співпадає з інтересами населення.
3. Відсутність органів публічної влади, розподілених за функціями. 3. Виникнення певних функцій окремих органів влади.
4. Наявність соціально однорідного суспільства, яке не має антагоністичних протиріч. 4. Наявність соціально неоднорідного, класово розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя.
5. Відсутність податкової системи. 5. Уведення офіційної податкової системи.
6. Наявність неписаних правил поведінки — звичаїв. 6. Складається певна система загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.
7. Влада поширюється на всіх членів племені, на якій території вони б не перебували. 7. Влада поширюється на певну територію.

Для того, щоб науково дійти висновку, чи завершився перехід того чи іншого народу від додержавного до державноорганізованого суспільства, слід зосередитися на ознаках держави, які відрізняють її від суспільної (публічної) влади первіснообщинного ладу.

Такими є загальні закономірності виникнення держави, але є і конкретні форми, характерні для того чи іншого народу.

Особливе значення має виникнення держав Давнього Сходу. Інтерес до них пояснюється тим, що історія цих найбільш ранніх цивілізацій, де процес виникнення держави, як правило, не був ускладнений взаємодією з уже існуючими політичними структурами, дає можливість із найбільшою повнотою розкрити сам механізм становлення державності взагалі.

Ще у далекій давнині в долинах великих азіатських і африканських рік — Тигру і Єфрату в Месопотамії, Нілу в Єгипті, Інду і Гангу в Індії, Хуанхе і Яицзи в Китаї, а також у Закавказзі та Середній Азії — з'являються перші паростки цивілізації.

Саме у цих регіонах, де умови найбільш сприятливі для життя людини, виникли нові форми господарства і культури, зароджувалось рабство, з'являлася приватна власність. Первіснообщинний лад вступав у стадію свого розкладу, виникали передумови для утвердження класового суспільства. Крім основних передумов виникнення державності у цих народів, важливу роль відіграла організація суспільних робіт для побудови каналів, зрошувальних систем.

У Південній Європі держави утворилися пізніше — в епоху заліза. Там не було потреби в такій формі суспільної праці. Внаслідок розкладу общин виникли або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта).

Першою за часом серед них виникає Спартанська держава, утворена внаслідок злиття двох общин (племен), які вели війни за підкорення сусідньої Мессенії. Отже, становлення держави відбувалось у значній мірі під впливом фактора завоювання.

Афіни являють собою "чисту", класичну форму виникнення держави, без будьякого зовнішнього втручання. Першим кроком до утворення Афінської держави стали реформи Тезея. Завершили тривалий процес становлення держави в Афінах реформи Солона і Клісфена. Боротьба між родовою аристократією та демосом (народом) закінчилась перемогою останнього. Внаслідок цієї перемоги в Афінах виникла рабовласницька держава в формі демократичної республіки.

Час заснування Риму історична традиція пов'язує з 753 р. до н.е. Об'єднання трьох племен — латин, сабін та етрусків — привело до утворення римського народу. Подальша історія Риму пов'язана з тривалою боротьбою між патриціями (родова знать) і плебеями (решта населення), яка закінчилася перемогою плебеїв. Ця перемога плебеїв зруйнувала замкнуту римську родову організацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А безпосереднім виконавцем цього став реке (монарх) Сервій Тулій, реформи якого в VI ст. до н.е., як і Солона в Афінах, завершили процес перетворення римської родової общини в державу.

Виникнення держави у давніх німецьких народів було прискорено захопленням території Римської імперії. Це був період розпаду первісних суспільних відносин. Для того, щоб тримати у покорі населення, загарбники почали створювати князівства, що сприяло більш швидкому переходу до феодального ладу. Державність у них виникла як ранньофеодальна і була запозичена у завойованих народів.

У інків і майя утворення державності було прискорене розвитком землеробства.

Шляхом виникнення феодальної держави з первісного ладу відбувався розвиток держав і на території Європи (Ірландія).

У східнослов'янських племен державність виникла як результат поступового переродження органів військової демократії в державні органи.

На утворення кожної держави впливає цілий комплекс причин економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тобто виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характерні риси.

Право як особливий регулятор суспільних відносин виникло разом із державою. В юридичній літературі є різні теорії щодо виникнення права. Проте суперечки, що з'явилось раніше — держава чи право — за рівнем безпредметності тотожні питанню про те, що кому передує: курка яйцю чи яйце курці. Вчені вирізняють право загальносоціальне і право юридичне. Як загальносоціальне явище право поділяють на права людини, нації, народу, об'єднань, людства. Юридичне право встановлюється або санкціонується державою.

Звідси можна зробити висновок, що юридичне право може набувати своїх функцій лише водночас із виникненням держави. А якщо це так, то закономірності виникнення держави стосуються і виникнення права. Право в союзі з державою зазнає процесу могутнього росту і розвитку. Розрізнюючи право і закон, слід відзначити, що право як інституціональне утворення стає таким завдяки, його джерелам, тобто зовнішній формі вираження.

Таким чином, юридичне право — це задекларовані державою правила поведінки суб'єктів. Право, порівняно з соціальними нормами первісного суспільства, — явище якісно нове. Більш детальний його аналіз у наступних темах курсу. Наразі коротко про різницю між звичаями і правовими нормами.

 

Первісні звичаї Правові норми
1. Виражали волю всього суспільства. 1. Виражають волю частини суспільства.
2. Не зафіксовані в текстах. 2. Носять текстуальний характер.
3.Склалися протягом певного часу, процес виникнення тривалий. 3. Створюються згідно з волею панівої групи (прошарку, класу) й у відповідний час.
4. Виконання забезпечувалось, як правило, добровільно (за звичкою, внутрішнім переконанням). 4. Виконання забезпечується примусовою силою держави та іншими засобами.
5. Не відрізняють права від обов'язків. 5. Чітко розмежовують права і обов'язки.
6. Конкретні заходи впливу щодо порушників не передбачались. 6. Передбачають конкретні засоби впливу щодо правопорушників.
7.Захищали інтереси всього суспільства. 7. Захищають інтереси панівної групи (прошарку, класу).

Завершуючи розгляд цього питання, слід зауважити, що:

1. Держава і право — взаємопов'язані явища.

2. Виникнення держави і права закономірний результат розвитку суспільства.

3. У різних конкретних історичних умовах, у різних народів (націй) держава і право мають свої особливості.

4. Видання державою законів відіграє важливу роль у зміцненні державної організації.

Проте є немало народів і націй, які створили свої держави лише в XX столітті. Про ці конкретні причини утворення національних держав ми й поведемо мову.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 10; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.018 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты