ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

Історія людства знає різні системи суспільної організації. Кожна наступна формація характеризується більш досконалою політичною формою, кращою технологією і організацією виробництва та більш високим рівнем життя. Нова політична формація зароджується в надрах попередньої і перемагає її шляхом повалення. Перш за все знищенню підлягає носій попередньої формації. Щоб вижити і розвинутись, нова формація повинна мати більш продуктивне джерело життєвості, ніж попередня. Кожна наступна соціальна формація характеризувалась все меншою ізольованістю ніж системи, з яких вона складалась. Ізольована система завжди розпадається. Ілюстрацією сказаного вище може послужити розпад СРСР, який, властиво, і був ізольованою системою. Ця система орієнтувалась на самозбереження, виживання, але не на розвиток, тому була неминуче приречена на загибель.

Розгляд такого складного питання і явища як політична система слід почати з тлумачення поняття "система". В перекладі з грецької термін "система" означає ціле, що складається з частин. Тобто система є цілісна, порядкова множинність елементів, взаємодія яких породжує нову якість, не притаманну її частинам.

Ці ознаки повністю підходять до політичної системи.

У навколишньому світі існують різноманітні системи. На певному етапі виникає політична система як одна з форм соціального руху матерії, що пов'язана з особливою формою діяльності людей — політикою. На відміну від інших систем — економічних, соціальних, духовних — політичну систему характеризує ряд рис.

• її участь у розв'язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства;

• розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей;

• досить складна внутрішня будова, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотній зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою;

• політична система має монополію на здійснення влади;

• у рамках політичної системи виробляється політична лінія, економічна, соціальна, культурна та інші форми політики;

• через її інститути здійснюється політичне керівництво й управління суспільством. Політична система суспільства розглядається у широкому та вузькому розумінні: в

широкому — система "матеріальних" та "нематеріальних" компонентів, пов'язаних політичними відносинами з приводу здійснення політичної влади; у вузькому— взяті у поєднанні та взаємодії державні, громадські організації, трудові колективи та інші політичні інститути, що беруть участь у здійсненні політичної влади (політична організація суспільства).

Сучасна наука досягла значних успіхів у розвитку теорії політичної системи та аналізуй практики. Здійснюється розробка загальних питань, які поглиблюють уявлення про цілісність цього утворення, аналізуються елементи політичної системи, досліджуються політичні партії, політичні норми, політичні режими, політична ідеологія, особливості прямих і непрямих зв'язків із соціальним середовищем, соціальним оточенням системи.

Народження цілісної політичноїсистеми пов'язане з цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають політичні партії, профспілки, селянські спілки, промислові об'єднання тощо; утворюються міжгрупові об'єднання (наприклад, національні, народні рухи, народні фронти).

Політична система суспільства виступає як складне, багатогранне явище і аналізується спеціалістами в різних галузях держави і права, соціології, філософіїтощо. Наприклад, теоретики держави і права досліджують її за допомогою системного і структурно-функціонального аналізу, з точки зору її безперервної динаміки, співвідношення політичної системи суспільства як цілого з її окремими елементами, перш за все з'ясовуючи місце і роль держави у цьому утворенні, її нові якості, особливості як структурного елементу.

Політична система — це універсальна керівна система державно організованого суспільства, компоненти якої зв'язані політичними відносинами і яка, в кінцевому результаті, регулює виробництво і розподіляє соціальні блага.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів, закон зв'язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Слід зазначити, що у політичній системі суспільства особливе місце посідає політична влада. Вона зв'язує всі складові в систему і від неї залежить компонентна структура політичної системи. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена у державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади, тому що політичні партії створюються з метою завоювання і використання політичної влади в інтересах певних груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, визначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.

До структури політичної системи входять:

а) суб'єкти (носії) політики;

б) політичні норми;

в) політичні відносини, стосунки;

г) політичні функції; ґ) політичний процес;

д) політичний режим; є) політична свідомість; є) політична культура; ж) політична діяльність.

Є декілька підходів до вивчення цих компонентів. Незважаючи на їх різноманітність, можна сказати, що вони є складними компонентами взаємин між різними соціальними групами і їх політичними інститутами.

Інституціональний підхід полягає не тільки у визначенні та виділенні інститутів, що формують політичну систему (організацію) суспільства, але й в аналізі її елементно-структурних, суб'єктно-інституціональних і, зокрема, формально-юридичних сторін.

Функціональний підхід дає змогу розглянути політичну систему з точки зору напрямків її діяльності, особливостей розвитку політичного процесу і реалізації політичного режиму як системою в цілому, так і її окремими інститутами чи групами інститутів.

Регулятивний підхід відображає особливість функціонування політичної системи суспільства на основі політичних норм усієї системи нормативного регулювання (звичаїв, традицій, принципів, норм права, моралі, корпоративних норм).

Ідеологічний підхід відображає особливість поглядів, ідей тих чи інших дослідників на проблему буття політичної системи суспільства, він спрямований на формулювання конкретної політичної теорії.

Комунікативний підхід являє собою аналіз політичної системи з позиції системоутворюючих зв'язків і відносин між різними її інститутами.

У якості самостійного виділяють і особистий підхід при дослідженні політичної системи, тим більше, що у філософському розумінні первинним елементом системи є людина, сутністю якої є сукупність усіх суспільних відносин.

Розглянемо названі компоненти більш детально. Систему суб'єктів політичної системи іноді називають політичною організацією суспільства. Це — система всіх інститутів, організацій, установ, включаючи людей, а також механізм керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада. Поняття панування, керівництва, управління тісно між собою пов'язані. Панування — це широке соціальне явище, що відображає соціально-політичний гегемонізм у суспільстві. Керівництво входить у систему управління суспільством і виступає її ядром. В управлінні обов'язковими елементами є наявність влади і керівництва.

Суб'єкти політики — носії політичної влади, що об'єднані у соціальні спільноти, прошарки, державні і громадські організації, політичні партії і рухи, трудові колективи та інші групи людей, а також політичні особи.

Політичні норми — правила поведінки, що регулюють політичні відносини суб'єктів політики. З одного боку, політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з іншого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики утих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя тощо.

Політичні відносини — вид суспільних відносин, що складаються між суб'єктами політики з приводу здійснення політичної влади. Зміст політичних відносин включає також реалізацію політичних функцій, політичні процеси і політичні режими.

Політичний процес — сукупна діяльність усіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства.

Політичні функції— основні напрями політичної діяльності політичних суб'єктів. До них належать:

а) політичне цілевизначення (вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства);

б) політична інтеграція суспільства (інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей);

в) організація діяльності суспільства, спрямованості на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

г) регулювання політичної діяльності;

д) координація окремих елементів суспільства;

ж) забезпечення цілісного впливу на суспільні процеси;

з) політична комунікація складових політичної системи та ін.

Політичний режим — це політичний стан суспільства, що реально складається і характеризується якісними та кількісними показниками участі народу, націй, соціальних груп, окремих громадян у здійсненні політичної влади.

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів (ідей, теорій, поглядів, переконань, почуггів, звичок) щодо діючої чи бажаної політичної системи суспільства.

Політична культура — це знання, досвід суб'єктів політичноїсистеми у політичній сфері діяльності, вибір варіантів поведінки, сприйняття і засвоєння системи політичних цінностей.

Політична діяльність — сукупність певних дій та вчинків її учасників.

Суть політичної системи полягає у відповідних суспільних відносинах. Оскільки вони належать до політичної сфери, то зрозуміло, що ними можуть бути тільки вольові відносини. Причому тільки такі, з якими пов'язується здійснення політичної влади. Власне, ці вольові відносини завжди пов'язані з відповідними установами і організаціями.

Тому політичну систему можна визначити як виражений чи представлений у державних органах і громадських організаціях сукупний зв'язок вольових суспільних відносин, які складаються у сфері політичної влади.

У сучасних умовах політична система покликана забезпечити ефективне управління усіма суспільними процесами, активну участь громадян у державному і суспільно-політичному житті, поєднання реальних прав і свобод громадян з їх обов'язками і відповідальністю перед суспільством.

Типологія політичних систем. Традиція класифікації різноманітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи. Розв'язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширивши класифікацію форм правління, Аристотель запропонував шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політія, демократія.

Марксисти, спираючись на класові пріоритети, виділяли такі типи політичних систем: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму — зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. Німецький політолог та соціолог М. Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

Наприкінці 50-х pp. XX ст. Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-свропейський, доіндустріальпий чи частково індустріальний, тоталітарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англосаксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальпий і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:

• військові та громадянські;

• консервативні та ті, що трансформуються;

• завершені та незавершені (основний критерій такого поділу наявність усіх складників системи);

• мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

• традиційні та модернізовані;

• демократичні, авторитарні, тоталітарні.