МЕТОДИКА ЗАПИСУВАННЯ ФОЛЬКЛОРУ І

ЙОГО ОБРОБКА

/методичні рекомендації/.

Рекомендації розраховані на контингент студентів-фольклористів. Збирання фольклору є найважливішим аспектом фольклористичної діяльності. Запис фольклору здійснюється у вигляді музичних і поетичних текстів, описів обрядовості, побутової атрибутики, виконавства, коментарів про особливості місцевої традиційної культури. Необхідно зважати на те, що з плинністю часу об¢єктивно звужуються зони побутування традиційної культури, тому дослідник фольклору повинен писати будь які зразки народної творчості під час фольклорної експедиції. Фольклорна експедиція стає основою профілювання у процесі підготовки майбутніх фахівців-фольклористів у навчальних закладах.

У процесі підготовки фольклорної експедиції (практики) студентів необхідно з¢ясувати наступні питання: теоретична підготовка студентів, організація експедиції, матеріальне забезпечення.

Теоретична підготовка учасників фольклорної експедиції передбачає визначення регіону (місцевості) польових досліджень, історико-етнографіче вивчення краю за доступними джерелами, ознайомлення з мовними діалектами, придбання картосхем населених пунктів, володіння методикою опитування респондентів, знання основ етики спілкування з місцевим населенням. Для цього слід опрацювати літературу попередніх дослідників з метою вивчення культурної спадщини регіону, віднайти відомості про окремих носіїв усної традиції та діяльность найбільш відомих автентичних пісенних гуртів, народних майстрів; ознайомитись із періодикою і виданими фольклористичними матеріалами цього краю, налагодити зв¢язок із Центрами народної художньої творчості. Ці відомості будуть необхідні для аналізу і обробки здобутих під час експедиції фольклорних матеріалів.

До організаційно-методичних засад проведення стаціонарно-маршрутної фольклорної експедиції (практики студентів) відноситься оформлення документів на виїзд (наказів, фінансування, організації транспорту), налагодження зв’язку з місцевими управлінськими структурами (осередками) куди споряджується експедиція, з’ясування умов перебування групи в даному регіоні (житло, санітарно-гігієнічні умови, харчування, пересування). Окрім того необхідно мати відомості про осередки з автентичною традицією та окремих носіїв усного фольклору, що необхідно для оперативного пошуку матеріалів. Такі дані можна придбати в обласних Центрах народної художньої творчості, відділах культури при райдержадміністраціях, та окремих ентузіастів-аматорів знавців місцевих культурних традицій. Визначений склад учасників експедиції повинен мати розподіл обов¢зків серед його учасників. В комплексну експедицію бажано включити філолога, діалектолога-лінгвіста, музикознавця, хореографа, етнографа, кінооператора, фотографа. Така група зможе охопити усі деталі запису фольклорних зразків (словесний і музичний тексти, рух, виконавство, діалект, поведінку, характер спілкування, тощо). Комплексна експедиція має свої переваги від рздільної (коли філолог окремо записує тексти пісень, а музикознавець наспів). З цього приводу відомий український фольклорист О.Правдюк наголошує: “...в пісні існує ряд моментів , які не підвладні лише компетенції філолога або музикознавця. Вони – результат співдії обох компонентів, і щоб зрозуміти їх справжню природу, слід однаковою мірою володіти і філологічними, і музикознавчими знаннями”.1

До матеріального забезпечення входить комплект необхідних технічних засобів (аудіо, відеотехніка), необхідне спорядження для подорожування у сільській місцевості (одяг, продукти харчування, побутова атрибутика).

Важливим моментом у процесі польової роботи є дотримання етичних критеріїв збирача. Учасники експедиції повинні відчути атмосферу місцевості в якій вони знаходяться. У спілкуванні з людьми необхідно ввійти у контекст їхніх настроїв, переживань, поглядів, злитися з місцевим “колоритом”, що є передумовою змістовного спілкування з ними. Водночас треба зберігати товариську і ділову атмосферу та дотримуватись взаємної тактовності серед учасників експедиції, бути щирими і відкритими з учасниками запису; виявити значний інтерес до виконавців пісень і надати процесу збирання фольклору відповідної вагомості, що викликає взаємну позитивну реакцію в час запису.

Упорядкування фольклорних записівпроводиться по закінченні експедиції. Необхідно скласти реєстр касет з означеним в них матеріалом. Найважливішими моментами упорядкування є паспортизація записів, класифікація матеріалу за жанрами, архівування, підготовка до видання.

Паспортизація вимагає таких даних:

· від кого записано зразок (прізвище, ім¢я, по-батькові, професія, освіта, національність, дата народження);

· місце запису (село, район, область);

· ким записано зразок (ініціали і прізвище збирача);

· дата запису (фіксується на магнітній стрічці і в паспорті).

Сучасні комп¢ютерні технології дозволяють якісно архівувати зібраний

матеріал. Після реєстру і класифікації за жанрами фольклорні зразки переносяться на електронні носії, що забезпечує надійне, якісне і тривале їх збереження. Видання збірників пісень слід робити комплексними. Для цього необхідно здійснити транскрибування відібраного пісенного матеріалу (поетичного і нотного тексту), здійснити кмп¢ютерну верстку, сформатувати певну кількість записів за жанровими ознаками і відповідно порядковому покажчику ввести у СD оригінали автентичного звучання фольклорних зразків.

Такі збірники пісень будуть використані у навчальному процесі і матимуть широке застосування у науковій та аматорській сферах діяльності майбутніх фахівців.

У різні періоди дослідження і збирання фольклору з друку вийшли методичні матеріали для записувачів народних пісень: П.Зіміна, І.Здановича, Н Бачинської, С.Толстого, М.Гордійчука та інших, але вони навряд чи доступні для сьогоднішнього користування. Найбільш актуальними можна вважати рекомендації А.Іваницького1, О.Правдюка2, та К.Квітки3 в яких акумульовано ліпший досвід вітчизняних дослідників-фольклористів.

Записи народної музики ХІХ – початку ХХ ст. “на слух” є не зовсім повними, оскільки в них недостатньо була відображена варіантність і варіаційність виконуваних зразків. У сучасній практиці запису фольклору використовується досконала записуюча апаратура, моно і стерео, а також відео техніка. Цим створюється можливість здійснення комплексного дослідження і якісного запису народних виконавців.

Нижче поданий запитальник збирача фольклору відображає широке коло питань у процесі дослідження різних аспектів народної культури: народного побуту обрядовості, звичаєвості, календарних свят, народної музики.4

ЗАПИТАЛЬНИК ЗАПИСУВАЧА ФОЛЬКЛОРУ

І. Громадський побут.

1. Запис від старожилів розповідей про дівочі та парубоцькі громади.

2. Чи відомі Вам звичаї побратимства, посестринства?

3. Записати як проходили досвітки і вечорниці (які дії на них відбувалися, якими були розваги молоді, коли починалися досвітки /од Пилипа, од Андрія/)?

4. Чи існував у селі (місцевості) звичай колективної допомоги при виконанні об¢ємних робіт (обмазування хати, збирання врожаю)? Яку мала назву колективна допомога (толока, помога, чи інакше)?

5. На яких умовах відбувалися найми колективних пастухів худоби?

6. Як називалися свята, на які було обов¢язковим виносити пастуху гостинця?

7. Як у Вашій місцевості проходили (і чи проходять тепер) храмові свята, чи запрошують на них гостей, чи гості приходять на свято за традицією? Чи відбувалась колективна трапеза біля церкви і яку назву вона мала?

8. Чи відомі Вам звичаї, яких дотримувалися у випадках мору, стихійного лиха (посухи, повені)?

9. Чи збереглись перекази про оборювання Вашого села, обходів його з молебнами і хто були в них дійові особи?