Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Макроекономіка




 

1. Макроекономіка в сучасному розумінні її змісту бере свій початок із теорії Дж. Кейнса. Як зазначає В.Д. Лагутін, макроекономіка як наука виникла разом із виходом праці Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.).

Починаючи з 1930-1940-х років макроекономічна наука розвивається на основі гострих дискусій і одночасно пошуку синтезу (компромісу) між ідеями кейнсіанців і неокейнсіанців .

В. М. Тарасевич виділяє три етапи еволюції макроекономічної думки.

Першу спробу макроекономічного аналізу здійснив у 1576 році француз Жан Боден, який обґрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю товарів і грошей.

Макроекономічну спрямованість мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану "Економічну таблицю" (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Однак Ф.Кене не дав пояснення, як в економіці забезпечуються "природні закони", тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання економіки.

На це запитання відповіли представники класичної теорії, відповідно якій здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення.

Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї.

Дж. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію, вперше висунув ідею про те, що розвинена економіка досконалої конкуренції автоматично не тяжіє до стану повної зайнятості, що в конкурентній економіці не існує механізму, який би забезпечував повну зайнятість. Він довів, що макросистема має специфічні особливості, які не дозволяють використовувати для її дослідження стандартний рівноважний аналіз.

Дж. Кейнс уперше сформулював макроекономічну теорію у формі моделей, у яких змінні та зв'язки між ними виражені так, щоб їх можна було математично формалізувати і перевірити.

Центральна ланка теорії Дж. Кейнса - "принцип ефективного попиту" в органічній єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Економічна активність визначається рівнем сукупного попиту в економіці, а зростання попиту здатне привести безробіття до найнижчого рівня. При цьому головним чинником зростання сукупного попиту є експансіоністська макроекономічна політика держави. Держава стимулює попит або збільшенням своїх видатків, або розширенням грошової маси.

 

2. Макроекономіка використовує як загальнонаукові, так і специфічні методи дослідження. Для макроекономіки, як і для мікроекономіки, політичної економії, характерне застосування таких загальнонаукових методів, як наукової абстракції, аналізу і синтезу, системно-функціонального аналізу тощо. Основним специфічним методом, який використовується в макроекономіці, є агрегування [1, с.95]. Агреговані показники характеризують ринкову кон'юнктуру та її зміни: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

 

3. Система національних рахунків у відповідності з міжнародним стандартом включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників. На макрорівні об'єднує найважливіші економічні показники, визначає найбільш суттєві зв'язки між ними, і на цій основі здійснюються аналітичні розрахунки, які забезпечують зміни макроекономічних пропорцій, враховують вплив різних факторів на соціально-економічні процеси та визначають можливості управління ними.

До макроекономічних показників відносяться: валовий сукупний продукт, національний доход, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний доход, особистий доход, використаний доход. До їх складових структуроутворюючих елементів (мал ) входять:

Матеріальні затрати (проміжне споживання);

Амортизація;

Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір і т.д. );

Нарахування на зарплату (соц. страх, Фонд Чорнобиля і т.д.);

Прямі податки (податок на прибуток);

Особисті податки громадян ;

Оплата праці;

Рентні платежі;

Прибуток;

Трансфертні платежі і виплати населенню.

 

4. В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель круго­вих потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів). В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних аґентів -домогосподарства та фірми — і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв'язків із рештою країн світу (мал. 1.1).

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних аґентів є витратами інших:

• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

• витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

Мал. 1.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів.

Реальний ("ресурси—товари") та грошовий ("витрати—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторю­ються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробниц­тва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою е рівність доходів (У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання — С), тобто Y=C.

Враховуючи сказане, /національний продукт можна визначити як:

1) суму вартості вироблених товарів і послуг;

2) сукупні витрати;

3) сукупні доходи. '

 

5. Заощадження (S) — накопичення у вигляді готівки, вклади в банк, покупка акцій, облігацій та інших цінних паперів.

З іншого боку, фірми витрачають більше, ніж отримують від реалізації продукції, так як крім оплати ресурсів необхідно здійснити інвестиції.

Інвестиції— це всі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню сукупної величини накопиченого в економіці капіталу. Це інвестиції в основний капітал (виробниче обладнання, комплектуючі, виробничі будівлі тощо), в товарно-матеріальні запаси (запаси сировини, накопичення запасів нереалізованої продукції).

Таким чином, оскільки домогосподарства витрачають менше в порівнянні з величиною доходів, а фірми — більше в порівнянні з виручкою, то в моделі з'являються фінансові ринки.

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм шляхом придбання акцій, облігацій тощо (рис. 1. ).

В даній моделі рівновага має вигляд: Y = C + S = C + I, або S = I.

Чи завжди заощадження дорівнюють інвестиціям, і відповідно сукупні витрати дорівнюють національному продукту?

Навіть якщо заощадження не дорівнюють інвестиціям, і система не є рівноважною, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат. Роль балансу при цьому виконують інвестиції в товарно-матеріальні запаси:

якщо S > І, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

якщо S < І, то зменшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

 

6. Відкрита економіка — це економічна система, яка пов'язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Оскільки в нашій моделі на мал. 1.4 зображено тільки грошові потоки (а не реальні), то:

• експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зобра­жено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;

• платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із внутріш­ньої національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги купуються як домогосподарствами, так і фірмами та об'єктами державного сектора економіки. Проте з метою спрощення на мал. 1 зображено лише одну, найбільшу за обсягом категорію імпорту — імпорт споживчих товарів.

• різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величи­ною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом (NX): NX=X-M; '

Мал. 1. Модель кругообігу для відкритої економіки.

• коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що призводять до чистого притоку капіталу, на мал. 1.4 зображено як потік, спрямованій до внутрішніх фінансових ринків. Вла­сне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати притоком фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін "притік капіталу".

• коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NX>0), то є відтік капіталу -ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи.

Існує певний взаємний зв'язок між потоками платежів по імпорту-екс-порту товарів і послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж притоком капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж експортува­ти, коли матиме місце чистий притік капіталу.

Чи зберігається рівність між національним доходом і національним про­дуктом тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу? Безумовно, оскільки тоді справджується рівняння:

1) з точки зору доходів Y=C+T+S+M;

2) з точки зору витрат Y=C+I+G+X.

 

7. Сукупний попит (СП) — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує різні обсяги товарів і послуг, тобто реальний обсяг виробництва, який вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин.

Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д)і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = С + І+Д+ЧК

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. На рис. 6.1 показано криву СП. За рівня цін Ц можна визначити обсяг споживання, інвестицій, державних видатків і чистого експорту як суму Об. Крива сукупного попиту будується для цього обсягу пропозиції грошей в економіці. При незмінній пропозиції грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. Чим вищий рівень цін у вітчизняній економіці, тим менший обсяг реального ВВП можуть придбати покупці. Чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального продукту вони будуть готові купити.

 

Таблиця. Нецінові фактори сукупного попиту

Нецінові фактори Зміст нецінових факторів
Збільшення пропозиції грошей Розширює сукупний попит завдяки неціновим ефектам багатства і процентних ставок.
Збільшення попиту на гроші Відбувається розширення сукупного попиту
Збільшення державних видатків на товари і послуги Збільшує сукупний попит за рахунок додаткового попиту з боку держави і наступного розширення доходів та витрат у приватному секторі
Зменшення податків Збільшує використовуваний доход домогосподарств, який спрямовується на споживання та заощадження.
Збільшення трансфертів населенню Допомоги по безробіттю, пенсії, субсидії та ін. Повертають частину податків і збільшують використовуваний доход домогосподарств, внаслідок чого приватні видатки на споживання зростають.
Збільшення субсидій підприємствам Збільшує доходи і витрати у приватному секторі.
Автономне зростання витрат Збільшення середньої схильності домогосподарств до споживання внаслідок незалежно прийнятих ними рішень про збільшення споживчих витрат.
Ефект вирівнювання доходів Агрегована схильність до споживання і сукупний попит зростають при зменшенні економічної нерівності за допомогою соціальних трансфертів.
Інфляція боргу Несподіване підвищення рівня цін зменшує реальну вартість грошей і боргових зобов'язань.
Автономне збільшення інвестицій Незалежно від ставки процента, збільшенню інвестицій сприяють: розвиток нових галузей виробництва та освоєння нових територій; зростання прибутковості капіталу; збільшення державних інвестицій або замовлень, які потребують додаткових приватних інвестицій тощо
Збільшення чистого експорту за незмінних внутрішніх цін. Сукупний попит зростає: 1) при зниженні курсу національної валюти; 2) підвищенні цін на імпортні товари; 3) збільшенні національного доходу країн - імпортерів вітчизняних товарів; 4) зниженні схильності фірм та домогосподарств країни до імпорту; 5) збільшенні внутрішнього попиту на вітчизняні товари при здешевленні товарів "критичного імпорту" - життєво важливих благ, що не мають вітчизняних замінників за кількістю, якістю або ціною тощо

Нецінові фактори збільшують або зменшують обсяги сукупного попиту для всіх можливих рівнів цін і, відповідно, пересувають криву ЛБправоруч або ліворуч.

 

9. Сукупна пропозиція (СПр) — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального внутрішнього обсягу продукції, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти і продавати більше товарів і послуг. При нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшується.

Крива сукупної пропозиції.

В макроекономіці точиться полеміка з приводу форми сукупної пропозиції. Однак на цьому рівні аналізу ми вважатимемо, що вона складається із трьох відрізків: 1) горизонтального; 2) проміжного (висхідного); 3) вертикального. Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції (рис. 6.3):

 

10. Поняття рівноваги

Тепер ми можемо сформулювати суть проблеми рівноваги. Якщо пам'ятати про те, що доходи є результатом реалізації вироблених товарів і послуг, тобто здійснення витрат (реалізація тих або інших рішень про витрати), то можна стверджувати, що економіка знаходиться в рівновазі, якщо фактичні витрати дорівнюють планованим витратам. Умову рівноваги, отже, можна навести у вигляді

Y = Е,

де Y — фактичні витрати (пригадаємо, що показник ВНП можна представити у вигляді реальних витрат на товари і послуга); Е — плановані витрати. Графічно ця модель рівноваги наведена на рис. 25.4.

Якщо на графік моделі рівноваги накласти графік функції планованих витрат (рис. 25.3), то отримаємо так званий кейнсіанський хрест (рис. 25.5).

Рівновага досягається в т.А, де перетинаються графіки планованих витрат і моделі рівноваги. У цій точці доходи дорівнюють планованим витратам.

У кейнсіанському хресті важливу роль відіграють запаси фірм:

приріст запасів має місце, якщо товарів вироблено більше, ніж споживачі захочуть купити.

Зростання запасів є для фірм сигналом до зменшення виробництва і звільнення працівників. У результаті скорочується ВВП і доходи. Процес продовжується доти, доки доходи не стануть рівними планованим витратам, тобто не впадуть до рівноважного рівня. Скорочення запасів означає, що ВВП знаходиться нижче рівноважного рівня, тобто фірми виробляють менше товарів, ніж на них існує платоспроможний попит. Це служить сигналом до розширення виробництва, а отже, до зростання ВНП і доходів. Така ситуація зберігається доти, доки рівень доходу не зрівняється з планованими витратами.

 

11. Інфлювання та дефлювання — коригування (зміна) реальної величини створеного в той чи інший проміжок часу ВНП. Щоб отримати реальний показник ВНП, використовуються фактичні дані про рівень номінального ВНП в окремі роки і проводиться їх коригування на базі індексу загального рівня цін для цих років. Наприклад, у США базовим,береться 1982 р. Оскільки тривалий період ціни зростали, то необхідно було провести інфлювання, тобто збільшити показники ВНП для тих років, які передували 1982 р. Перегляд рівня номінального ВНП у бік підвищення необхідно робити у тому випадку, коли ціни до 1982 р. були нижчими, а тим самим показники номінального ВНП занижували реальний обсяг . продукції цих років. У той же час підвищення рівня цін після 1982 р. призводить до завищення обсягу реального виробництва. Це означає, що дані показники номінального ВНП відображають зміни як обсягів виробництва, так і цін, а показники реального ВНП — тільки зміни реального обсягу виробництва, що передбачає незмінний рівень цін.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 244; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты