Поняття об‘єктів права інтелектуальної власності та їх види в цивільному праві України Поняття і види шкоди та збитків; їх значення як умови цивільно-правової відповідальності

Об'єкти авторського права

Літературний твір

Музичний твір

Твір зображувального мистецтва

Твір декоративно-прикладного мистецтва

Твір архітектури

Твір картографії

Фотографічний твір

Складений твір

База даних

Комп'ютерна програма

Аудіо-візуальний твір

Сценічний твір

Твір у сфері науки

Твір у перекладі

Твір у переробці

Об'єкти суміжних прав

Виконання твору

Фонограма, відеограма

Передача організації мовлення

Об'єкти права промислової власності

Результати винахідницької та раціоналізаторської роботи

Винахід

Корисна модель

Промисловий зразок

Раціоналізаторська пропозиція

Топографія інтегральної мікросхеми

Засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу

Доменне ім'я

Знак для товарів та послуг

Зазначення походження товару

Комерційне найменування

Промисловий зразок

Особливі об'єкти ІВ

Наукове відкриття

Сорт рослин

Порода тварин

Комерційна таємниця

Фольклор та Традиційні знання

Згідно зі ст. 420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в Україні, зокрема, вважаються:

- літературні та художні твори;

- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

В ЦК України є легальне визначення поняття збитків, яке і має бути покладене в основу дослідження його змісту. Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене {упущена вигода).

По-перше, у новому ЦК більш повно визначено ознаки збитків у формі "втрат" та "витрат", які одержали законодавчу назву реальних збитків. Думається, що юридично обґрунтованою є відмова розробників нового ЦК від введення в нормативний обіг такого поняття як "позитивна шкода" ("позитивні збитки"), широко використовуваного в цивілістичній літературі радянського періоду, адже будь-яка шкода, заподіяна особі, аж ніяк не може розглядатися позитивним явищем, а швидше всього це є негативним явищем у цивільних правовідносинах. Новелою ст. 22 ЦК України, порівняно зі ст. 203 ЦК УРСР, щодо змісту витрат потерпілої особи є те, що у першому випадку витратами мають вважатися як ті витрати, які вже фактично такою особою понесені, так і ті, які мають бути нею понесені у майбутньому для відновлення порушеного майнового права.

По-друге, в ст. 22 ЦК України неодержані особою доходи названі упущеною вигодою, яка як різновид збитків може застосовуватися не лише в зобов'язальних (так було за ст. 203 ЦК УРСР), айв інших правовідносинах.

14. Обсяг цивільно-правової відповідальності (види, сутність принципу повного відшкодування)

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції.

• компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а у разі неможливості такого — грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;

• виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин;

• стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

Цивільно-правову відповідальність можна класифікувати за різними критеріями.

1. Залежно від підстави виникнення цивільно-правова відповідальність буває договірна та недоговірна. Договірна відповідальність настає у разі порушення договору однією із сторін. Позадоговірна відповідальність має місце у разі заподіяння шкоду чужому майну чи здоров'ю, а також в інших випадках заподіяння шкоди, якщо між заподіювачем шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних правовідносин.

2. Залежно від кількості осіб, які беруть участь у виконанні зобов'язання, застосовують часткову (дольову), солідарну чи субсидіарну (додаткову) відповідальність. Часткова (дольова) відповідальність полягає в тому, що кожен із учасників зобов'язання несе відповідальність у межах своєї частки. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або від одного із боржників. Якщо обов'язок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від інших солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними до того моменту, поки їх обов'язок не буде виконано повністю. Виконання обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце у разі, якщо її прямо передбачено в законі чи договорі, вона не може перевищувати обсягу повної відповідальності. Наприклад, неможливо відшкодувати шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 14 до 18 років внаслідок відсутності власного майна, відповідальність несуть його батьки, усиновителі або піклувальники. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу основному боржникові. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповідь на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Особа, яка понесла субсидіарну відповідальність, має право у випадках, передбачених законом пред'являти регресну вимогу до особи, в інтересах якої вона понесла відповідальність.

3. Залежно від обсягу відповідальності виділяють повну, обмежену та підвищену (кратну) відповідальність. За загальним правилом, цивільно-правова відповідальність настає в повному обсязі, а це означає, що розмір відшкодованої шкоди не повинен перевищувати суму заподіяних збитків, тобто відшкодування не повинно призводити до збагачення потерпілого. Однак, у силу закону або договору, може виникати обмежена цивільно-правова відповідальність. Наприклад, у договорах перевезення відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу, багажу, пошти встановлюється у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК). Проявом обмеженої цивільно-правової відповідальності може бути встановлення у договорі правил про залікову, виключну або альтернативну неустойку (ст. 624 ЦК). У певних випадках законом може бути передбачено застосування підвищеної цивільно-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні до правопорушника додаткових санкцій у порядку та розмірах, визначених законом. Наприклад, у разі визнання недійсним правочину, який учинено під впливом насильства, винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичній або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі (ст. 231 ЦК).

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною — вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

• наявність майнової та (або) моральної шкоди;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

• вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує приписи правової норми, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Це може бути протиправна дія або бездіяльність особи, а також протиправне рішення. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. Тому законодавець у цивільному праві зазначає, що заподіяння шкоди є протиправним, якщо законом не передбачено інше. Переважно протиправна поведінка полягає в активних діях, якими заподіяно шкоду. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа повинна була вчинити певну дію, але не вчинила її. Протиправним рішенням визнається рішення органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, яке приймає посадова та службова особа цього органу, та суперечить вимогам чинного законодавства або порушує права осіб.