Етапи розвитку феодальних держав Західної Європи. Загальна характеристика.

В розвитку європейських держав в період феодалізму можна виділити декілька етапів:

- Ранньофеодальна монархія. Період формування державності в так званих варварських королівствах. Характерна наявність пережитків первісного ладу (наприклад, народні збори) з одного боку та становлення феодальної державності, з іншого. З часом відбувається відмирання залишків первісного ладу і встановлення суто феодальних відносин. Прикладом ранньофеодальної монархії може слугувати королівство Франків.

- Період феодальної роздрібненості (сеньйоральної монархії). В зв’язку із зміцненням становища окремих феодалів, відбувається їх поступове перетворення на самостійних (напівсамостійних) володарів. Влада верховного сюзерена (короля, імператора) стає слабкою. Він вже не здатен утримувати в покорі найбільш могутніх феодалів й відбувається подріблення держав. Середньовічні європейські держави перетворилися в систему держав-маєтків, що різнилися ступенем політичної незалежності та економічного розвитку.

- Період станово-представницької монархії. Економічний підйом, що мав місце в Європі у XIII - XV ст. призвів до консолідації західноєвропейського суспільства. Відбувається утворення держав побудованих на національній основі. Подолання феодальної роздрібненості стало можливим завдяки союзу верховної влади та окремих верств суспільства. Особливо важливе місце в союзі належало міщанам. Саме міста стали осередками де найбільш активно відбувався економічний розвиток, тобто саме купцям, ремісникам, лихварям тощо заважали чисельні кордони, митниці, засилля місцевих феодалів, які нерідко займалися не дуже благовидною справою – грабунком. Вони були зацікавлені в створені єдиної централізованої держави з міцною центральною владою, здатною приборкати свавілля феодалів та створити сприятливий для економічного поступу клімат. Союзником королівської влади також виступали дрібні та середні феодали (дворяни), які потерпали від засилля великих феодалів. Наслідком політичного союзу верховної влади та окремих станів суспільства стала поява станово-представницьких установ. Зазвичай до їх складу входили дворянство, духовенство та міщани – найпотужніші страти середньовічного суспільства. В обмін на фінансову та військову підтримку верховна влада була змушена, до певної міри, ділитися з ними своїми повноваженнями. Відтак, виникають представницькі органи – Генеральні штати у Франції (1302 р.), парламент в Англії (1265 р.), рейхстаг у Німеччині, кортес в Іспанії тощо.