Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Станово-представницька монархія у Франції. Великий березневий ордонанс.




Читайте также:
  1. Абсолютна монархія в Німеччині.
  2. Абсолютна монархія у Франції. Класичний французький абсолютизм.
  3. Абсолютна монархія у Франції. Класичний французький абсолютизм.
  4. Ападная философия XX века: неомарксизм. «Критическая теория» Хоркхаймера, «негативная диалектика» Адорно, неофрейдизм Фромма и «Великий отказ» Маркузе.
  5. Буржуазна революція та творення буржуазної держави у Франції.
  6. Буржуазна революція та творення буржуазної держави у Франції. Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
  7. Великий голод.
  8. Великий древнеримский врач Гален.
  9. Великий законодатель Хаммурапи.
  10. Великий и страшный Цинь Шихуанди.

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

Приводом для їх заснування стала суперечка між королем Філіппом IV(Красивим) і Римським Папою Боніфацієм VIII. Король, з огляду на нестачу коштів для війни з Англією, наказав французькому духовенству сплачувати до скарбниці держави все те, що раніше відраховувалося папській курії. Розгнівавшись, папа запросив Філіппа ІV для пояснень до Риму, а в 1301 р. видав буллу, в якій погрожував відлучити короля від церкви. У відповідь король у 1302 р. скликав представницький орган — Генеральні штати, що підтримали його. До їх складу належали три палати: перша складалася з найвищого духовенства (єпископи, аббати, архієпискрпи), запрошених королем особисто; фуга-виборнихпредставниківвіддворянства(крім герцогів і графів); третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст. Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна ухвала щодо якоїсь проблеми відбувалася на їхньому спільному засіданні.

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем, коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса (357 р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст, які, на відміну від депутатів, не обиралися, а запрошувалися королем відповідно до їхніх посад). В останній раз з ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468 р. У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.



Обнародування Великого березневого ордонансу (1357 р.) було вершиною діяльності Генеральних штатів. Цей документ був прийнятий у період народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Е. Марселем. У ньому набуло відобра­ження незадоволення міщан політикою монархії та основні напрямки здійснення реформи державного управління. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого:



- надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для обговорення державних справ два рази на рік;

- проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів;

- генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів;

- королівська влада без погодження з Генеральними штатами не могла запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивником, змінювати цінність монети;

- уводилася відповідальність посадовців за доручену їм справу;

- заборонялася незаконна конфіскація майна;

- контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат;

- передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання.

Великий березневий ордонанс був спробою обмежити королів­ську владу. Та, на жаль, цей документ діяв тільки півтора роки, а потім король, зміцнивши свої позиції, став його порушувати, а згодом і зовсім відмовився від нього

 

38. Утворення Московської централізованої держави (ХІV – перша пол.ХVІ ст.)

Утворення Московської держави пов'язане із формуванням російської народності. Перша літописна згадка про Москву датується 1147 р. У XIV ст. Московське князівство стає центром боротьби проти монголо-татарського ярма. Московські великі князі постійно проводили політику завоювання інших земель і приєднання їх до Москви. З початку XIV ст. і по 1917 рік Росія провела у війнах 329 років, тобто майже дві третини своєї історії. Вона воювала з 26 державами і регіонами. Великий князь Іван III наприкінці XV ст. оголошує Московське князівство спадкоємцем гинучої Візантійської імперії, а в 1547 р. Іван IV (Грозний) вінчається на царство, що було кроком до здійснення теорії третього Риму (у 1561 р. царський титул затверджений грамотою константинопольського патріарха). 31550 р. і по XVII ст. скликаються так звані Земські собори, на яких приймались рішення з досить важливих державних питань. Незважаючи на існування Боярської думи та Земського собору, влада великого князя, а потім і царя не була обмеженою, тобто формально органи станового представництва існували, але домінуюча роль Великого князя (царя) була незаперечною. Царі досить жорстоко розправлялися з будь-якою опозицією. У Московській державі існувала двірцево-вотчинна система управління. Органами управління держави були так звані путні (сокольничий, ловчий, конюший, сто-льничий, чашничий), які у кінці XV ст. переростають у прикази, що очолювались дяками. Країна ділилася на повіти, стани і волості на чолі з намісниками і волостелями, компетенція яких не поширювалась на боярські вотчини.



Армія складалася із феодального ополчення — боярських дружин і вільних слуг, інколи скликали всенародне ополчення. На початку XV ст. на перше місце виходить нова організація війська — дворянські полки, які були більш боєздатними.

Судові функції здійснювали великий князь, Боярська дума, путні бояри, а на місцях—намісник і волостелі. З XV ст. центральні судові органи розглядали лише скарги на вироки місцевих судів. Існували також церковний і вотчинний суди. З середини XV ст. намісники і волостелі не могли чинити суд без виборних представників дворянства і верхівки тяглового населення.

Отже, законодавча і судова гілки влади концентрувались в руках Великих князів (царів). За формою правління Московська держава була деспотичною монархією. Особливо яскраво це проявилося після падіння у 1453р. Константинополя. Іван III вважав себе законним спадкоємцем візантійських імператорів як у політичній, так і у духовній сферах. Щоб підвести юридичну базу, він одружився з небогою і спадкоємицею останнього візантійського імператора Софією Палеолог. У відповідності з візантійськими поглядами, держава і церква складали єдине ціле, а імператор був їх главою. Москва таким чином, за твердженням Івана III, перетворилась у «третій Рим» - «четвертому же не бьівати». Цар-самодержець вважався помазаником Божим, а тому опір його волі вважався як гріх і злочин. На початку XVIII ст. було юридично оформлене верховенство царської влади над церквою. Імператор управляв церквою через спеціально створений Синод. Тому російське духовенство було не станом, а служилими людьми - чиновниками, які виконували царську волю.

У Московській державі верховним власником землі також вважався цар. Усі землеволодільці повинні були відбувати службу на користь царя. Тому титул «князь», «боярин» був титулом не власника вотчини, а титулом служилої людини.

У Московській державі існував клас феодалів і феодально залежного населення. До панівного класу належали служилі князі, бояри, слуги вільні, «діти» боярські, «слуги під двірським». Боярство було придворним чином.

Селяни (сироти) поділялися на чорнотяглові і тих, що належали володільцям. Вони мешкали на землях, які належали поміщикам і вотчинникам. Період з XV ст. характеризується закріпленням чор-нотяглових до землі (закріплення за князем), а також закріпленням селян, що мешкали на землі володільців. Першими були закріплені старожили, потім новопорядчики (збіднілі селяни), що не мали засобів для самостійного ведення господарства; срібники, що брали кредит у феодала сріблом. У кінці XV ст. з'явилися бобилі, які шукали залежності від заможного і впливового пана, щоб уникнути державного тягла. Існували і холопи, які інколи обіймали високі державні посад.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 21; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты