Умови надання факторингових послуг

Світова фінансова криза другої половини 2008–2009 рр. змінила орієнтири розвитку факторингу з боку факторів. Після подолання фінансової кризи на ринок вийшли саме факторингові компанії, а банки своєю чергою призупинили свою діяльність з надання факторингових послуг. Це було зумовлено тим, що банки втратили велику кількість коштів через масові невиплати (40 % клієнтів) по факторингу, який, на відміну від кредитування, є беззаставною послугою [3], що призвело до погіршення портфелю активів банків та змусило їх згортати факторинговий бізнес. Банки відтоді висувають жорсткі вимоги до позичальника. Вони погоджуються працювати більше з міжнародним факторингом. Майже в усіх випадках пропонують послугу лише з регресом або під заставу. Важливими критеріями при прийнятті рішення є також строк роботи підприємства, кредитна історія, спеціалізація продукції (деякі банки не надають факторинг на вузькоспеціалізовану продукцію), кількість дебіторів, доходи підприємства тощо.

Своєю чергою факторингові компанії, які розпочали свою діяльність після світової фінансової кризи, активно почали пропонувати факторинг, як основний бізнес своєї діяльності, оскільки вони не мають значних обсягів проблемної заборгованості.

Кількість фінансових компаній, які отримали право на проведення факторингового бізнесу в Україні, з кожним роком зростає, про що свідчать дані табл. 2:

Таблиця 2

Аналізуючи дані таблиці, спостерігаємо зростання в динаміці кількості фінансових компаній, які мають право надавати послуги факторингу в Україні на 124 % в 2011 р. порівняно із 2009 р. Проте за даними FCI компанії, які реально займаються наданням цих послуг, у 2011 р. нараховується не більше 25.

Станом на 31.12.2012 у Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 146 фінансових компаній, які мають право надавати послуги факторингу.

Незважаючи на світову фінансову кризу, яка охопила будь-яку сферу економіки, зокрема і ринок факторингових послуг, у більшості країн світу вже відновились загальні обороти факторингового обслуговування та стали більшими, ніж в часи докризової ситуації. В Україні ринок факторингових послуг також набуває широкого розвитку, про що свідчать дані FCI за 2005–2011 рр. (рис. 2):

Рис. 2. Динамічні зміни обсягу факторингу в Україні протягом 2005–2011 рр.

З рис. 2 бачимо, що в 2008 р. обсяг факторингу в Україні був найбільшим і становив 1314 млн. євро. У 2009 р. обсяг факторингу зменшився майже в 2,5 разу і становив 530 млн. Проте, починаючи з 2010 р. ринок факторингових послуг в Україні відновлює свої позиції після подолання фінансової кризи, і в 2011 р. по обсягах факторингових послуг перевищив докризовий 2007 р.

Кількість договорів факторингу, укладених протягом 2012 року, становить 20 524 одиниці, що на 69,5% більше в порівнянні з аналогічним періодом 2011 року. Вартість договорів факторингу, укладених протягом 2012 року, становила 11 702,9 млн. грн., що на 71% більше в порівнянні з цим показником аналогічного періоду 2011 року. Виконали 19 528 договір на суму 11 866,3 млн. грн. Діючими станом на 31.12.2012 року залишалося 4 891 договорів факторингу. Динаміка кількості та вартості укладених фінансовими компаніями договорів факторингу по кварталах наведена на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка надання фінансовими компаніями послуг факторингу за 2010-2012рр.

Важливим показником, який характеризує розвиток факторингових послуг, є джерела їх фінансування. Узагальнені дані щодо джерел фінансування факторингових послуг наведені в таблиці 3 та зображені на рис. 4, 5.

Таблиця 3

Рис. 5. Джерела фінансування факторингових операцій станом на 31.12.2012.

Обсяг фінансування факторингових операцій за рахунок власних коштів станом на 31.12.2012 збільшився у два рази (до 8 179,0 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року. Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) станом на 31.12.2012 зменшився на 4,7% (до 1 584,5 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року. Обсяг банківських кредитів станом на 31.12.2012 збільшився на 37,8% (до 1 643,0 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року.

Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій на кінець 2012 року, можна відмітити, що традиційно найбільшу частку з них складають власні кошти факторингових компаній (68,2%), яка за останній рік зросла на 11,1%; частка позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) продовжує зменшуватись і станом на кінець року становила 13,2%. Частка банківських кредитів та інших джерел у поточному році продемонстрували приріст в абсолютних показниках, але їх частки у структурі джерел фінансування факторингових операцій зменшилися та склали відповідно 13,7% та 4.9%.

Групування перших за обсягом наданих послуг факторингових компаній за 2012 рік наведено в таблиці 4.

Таблиця 4

Під впливом проблем у грошово-кредитній сфері змінилися не лише пропозиція послуг факторингу, а й галузева структура та величина попиту з боку вітчизняних підприємств. Згідно зі статистичними даними, оприлюдненими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, структуру укладених договорів факторингу за галузями економіки впродовж 2008–2009 рр. відображено на рис. 6:

Рис. 6. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями промисловості, %

Аналізуючи розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу, можна зробити висновок, що у 2009 році мав місце перерозподіл факторингових операцій за галузями промисловості, зокрема факторинг не використовувався в легкій промисловості, металургії, транспорті тощо. Також зменшилася частка підприємств, зайнятих у сфері будівництва та хімічної промисловості, які здійснювали свої розрахунки з використанням схем факторингу. Зміна структури факторингових послуг за основними галузями економіки пов’язана з переорієнтацією напрямів виробництва та наданням послуг населенню, що, у свою чергу, як твердять фахівці, є результатом фінансової кризи.

Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями за 2010–2012 рр. наведено на рис. 7., 8., 9.:

Рис. 7. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2010 р.

З рис.7 видно, що найбільшу частку (72 %) укладених договорів факторингу припадає на інші галузі. На думку НРА “Рюрік”, інші галузі – це сфера торгівлі. Друге місце серед галузей займає сфера послуг (24 %). Незначна частка укладених договорів факторингу припадає на машинобудування (3 %). Харчова промисловість займає найменшу частку (1 %) серед основних галузей, які користуються послугами факторингу.

Рис. 8. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2011 р.

Рис. 9. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2012

Незважаючи на очевидні переваги факторингу в порівнянні з іншими фінансовими інструментами, у банківському бізнесі така послуга пропонується доволі рідко. Подібна ситуація пов’язана із проблемами в українській економіці, що негативно впливають на розвиток вітчизняного факторингового ринку і не дають можливість цій операції зайняти високе місце серед інших кредитних послуг. До таких проблем слід віднести ось що.

1. Недосконалість і неоднозначність вітчизняного законодавства, що регулює відносини у сфері факторингового обслуговування, а також низький рівень

Вісник Університету банківської справи Національного банку України № 2 (8) червень 2010 167

Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах

правової культури вітчизняного бізнесу. Так, в Україні відсутній окремий єдиний закон чи положення щодо регулювання ринку факторингових послуг, а чинні законодавчі акти, які частково регулюють відносини у сфері факторингу, є вкрай неоднозначними і суперечливими.

2. Великий відсоток переуступлення боргу, котрий сьогодні застосовують банківські установи України у тарифах за обслуговування, що змушує потенційних клієнтів переорієнтовуватися на стандартне кредитування, де вартість послуг є нижчою.

3. Вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування заборгованості. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування.

4. Поширеність передоплати за товар також є великою проблемою, оскільки унеможливлює використання факторингу, який, у свою чергу, базується на відстроченні платежу.

5. Необізнаність суб’єктів господарювання про факторинг як ефективний метод управління дебіторською заборгованістю, а також брак професійних навичок та досвіду роботи в цій сфері як з боку банківських працівників, так і з боку потенційних клієнтів.

Слід зазначити, що в банківській практиці існує перелік випадків, коли факторингове обслуговування ускладнюється або стає неможливим. Так, факторингове фінансування не здійснюється для:

––підприємств з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких становить невеликі суми;

––підприємств, які виробляють нестандартну або вузькоспеціалізовану продукцію;

––будівельних або інших фірм, що працюють із субпідрядником;

––підприємств, що займаються бартерними операціями;

––боргових зобов’язань фізичних осіб, філіалів або відділень підприємств.

Перелік не є вичерпним і може бути доповнений іншими суттєвим для банку критеріями, виходячи з величини ризиків, які несе банк, а також обсягом витрат при реалізації такої послуги. Окрім того, фінансово-кредитні установи не приймають для факторингового обслуговування таку дебіторську заборгованість:

––дебіторську заборгованість нових покупців, з якими постачальник щойно уклав договори поставок, тобто покупців із невідомою платіжною історією і дисципліною розрахунків;

––прострочену дебіторську заборгованість;

––дебіторську заборгованість споріднених (пов’язаних) із постачальником підприємств;

––дебіторську заборгованість за договорами поставок, що передбачають бартерні розрахунки.

Застосування вищеперелічених обмежень при наданні факторингової послуги обумовлюється насамперед її ризикованістю. Тому банки-фактори з метою недопущення можливості реалізації факторингових ризиків проводять зважену та послідовну політику, що передбачає виявлення та ідентифікацію, аналіз і оцінку, а також практичне впровадження відповідних методів боротьби з ризиком (табл. 4).