Перспективи розвитку професійного спорту в Україні

Наприкінці 1980-х років в СРСР, і на початку 90-х років в Росії, Україні та інших країнах, що виникли на теренах колишнього СРСР, виникла парадоксальна ситуація - наявність великої кількості висококваліфікованих спортсменів, більшість з яких вважали себе професіоналами, і відсутність професійного спорту як такого. В цей період, не без допомоги засобів масової інформації, в суспільстві склалася думка, що всі кваліфіковані спортсмени є професіоналами, а, отже, є і професійний спорт, тільки він не узаконений. Ця точка зору притаманна і донині деяким спортивним керівникам, які бажають розвивати певний вид спорту на професійних засадах за державний рахунок, тобто за рахунок платників податків. Такі намагання мають майже всі існуючі в Україні спортивні федерації та товариства. Проте більш ніж 100-річна історія розвитку професійного спорту у світі свідчить, що не всі види спорту можуть розвиватися на професійній основі, а лише ті, які викликають зацікавленість у широкого кола глядачів, засобів масової інформації та спонсорів. Слід наголосити, що розвиток професійного спорту у західних країнах - це результат ринкової економіки. В цих країнах професійний спорт працює на економіку, а не економіка на спорт, як це відбувається в Україні. Необхідно зважати на те, що професійний спорт як один із різновидів спорту вищих досягнень, кардинально відрізняється від інших його різновидів тим, що він є сферою розважального бізнесу, метою якого, як і будь-якого іншого бізнесу, є отримання прибутку від цього виду діяльності, тобто спорту, а більш точно - спортивного видовища, яке реалізується як товар. На сьогодні практично жодна з ліг або федерацій України, що іменують себе професійними, за якістю виробленого ними видовища та матеріальними можливостями потенційного споживача (глядачі, телебачення, спонсори) не може розраховувати на самофінансування і отримання прибутку від основної діяльності, як це відбувається у провідних професійних лігах Європи та Північної Америки. Саме тому професійні спортивні ліги України, імовірно за винятком НЛПБУ, та клуби ведуть наполегливу боротьбу за збільшення частки коштів із досить скромних бюджетів спортивних організацій, систематично просять фінансової підтримки у адміністрацій міст та областей замість того, щоб активно вивчати ринок і самим заробляти кошти для функціонування відповідного клубу та ліги. Необхідно врешті решт усвідомити, що професійний спорт - це бізнес, продукт ринкової економіки, а не політика держави. Проте європейська і особлива азіатсько-африканська моделі професійного спорту характеризуються певною фінансовою підтримкою держави, коли вона виступає в ролі спонсора, та формуванням правових засад професійного спорту на державному рівні. Питома вага такої фінансової підтримки в західно-європейських країнах не перевищує 20-30% загального бюджету професійної спортивної організації [Платонов В, Гуськов С., 2000]. Провідний принцип розвитку професійного спорту - його прибутки повинні покривати видатки. Не випадково у багатьох країнах розробляються законопроекти стосовно заборони муніципалітетам виділяти кошти на утримання професійних команд та клубів.

Виходячи з цього, комерційний принцип в організації професійного спорту в Україні повинен стати визначальним. Наприклад, стосовно командних ігрових видів спорту це означає, що діяльність всіх команд ліги повинна бути підпорядкованою спільним і обов’язковим для них правилам ведення спортивного бізнесу. Команди безкомпромісно змагаються тільки на спортивних майданчиках. Бізнес вони мають вести на ліговій основі, що передбачає:

1) розподіл прибутків від продажу квитків між командами, що грають у певній пропорції, яку встановлює ліга;

2) партнерський розподіл прибутків від продажу прав на телетрансляції ігор національним і міжнародним телекомпаніям між командами ліги (прибутки від контрактів з регіональними і місцевими телекомпаніями залишаються в клубах);

3) надання командам права на територію, де вони розташовані;

4) контрактна система найму спортсменів;

5) розробка правил врівноваження конкурентоспроможності команд ліг;

6) територіальний принцип розподілу команд в лігах та проведення змагань;

7) лімітований статутами ліг мінімальний вік спортсменів на працевлаштування в лізі;

8) лімітована статутами ліг система переходів спортсменів з команди до команди;

9) лімітована документами ліг кількість гравців-легіонерів;

10) лімітований статутом ліги фонд зарплати на команду;

11) створення фонду ліги для підтримки команд-аутсайдерів і розробка умов отримання фінансової допомоги цими командами;

12) розробка і втілення системи підготовки, атестації та перепідготовки тренерів професійних команд;

13) розробка лігами положень щодо отримання статусу спортмена-професіонала, професійного спортивного клубу;

14) створення у професійних лігах Асоціацій спортменів-професіоналів (галузевих профспілок) для захисту соціальних прав і свобод гравців на основі колективної угоди з лігою.

Перспективи подальшого розвитку професійного спорту в Україні слід пов’язувати з формуванням і зміцненням його національних структур та вдосконаленням процесу їх інтеграції до міжнародних структур професійного спорту.

В цьому процесі доречно виділити декілька напрямків:

1) створення передумов до більш цивілізованого переходу спортсменів до іноземних професійних клубів, за яких вони не втрачали б зв’язку з українським спортом, а прибутки від трансферу використовувалися б на його розвиток з врахуванням вкладу спортивних організацій і окремих фахівців у підготовку відповідного спортсмена;

2) розширення мережі внутрішніх змагань у професійному спорті, а також організація в країні міжнародних професійних турнірів;

3) розбудова в країні інфраструктури професійного спорту як сфери розважального бізнесу, орієнтованої на створення спортивного видовища високої якості і формування потенційного споживача - глядачів, засобів масової інформації, спонсорів;

4) активне залучення перспективних джерел прибутку - продаж прав на телетрансляції змагань, рекламно-спонсорська та ліцензійно-комерційна діяльність, концесії спортивних споруд, будівництво автостоянок навколо спортивних споруд, де проводяться змагання тощо;

5) вдосконалення державного законодавства, яке б стимулювало розвиток бізнесу в країні;

6)формування правових основ професійного спорту в Україні з урахуванням міжнародного досвіду його функціонування.

Питання для самоконтролю

1. Які види професійного спорту культивувалися в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ століть?

2. Кого з відомих спортсменів-професіоналів кінця ХІХ - початку ХХ століть Ви знаєте?

3. Які організаційні форми професійного спорту існували в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ століть?

4. Який стан професійного спорту був в СРСР до середини 1980-х років?

5. Які зміни відбулися в СРСР у ставленні фахівців спорту і суспільства в цілому до професійного спорту наприкінці ХІХ - початку ХХ століть?

6. Які напрями розвитку професійного спорту склалися в Україні після розпаду СРСР і утворення на його теренах незалежних країн?

7. Як адаптувалися українські спортсмени в іноземних спортивних клубах?

8. Як вплинув масовий від’їзд висококваліфікованих спортсменів на стан розвитку цих видів спорту в Україні?

9. Як протікав процес професіоналізації українського велоспорту?

10.Як протікав процес професіоналізації українського футболу?

11.Як протікав процес професіоналізації українського баскетболу?

12.Як протікав процес професіоналізації боксу в Україні?

13.Як протікав процес професіоналізації тенісу в Україні?

14.Розкрийте шляхи подальшого розвитку професійного спорту в Україні.

Література

1. Башкатов А. Блеск суперклуба и нищета его соперников//Стадион. – 1998. - №1. – С.16-19.

2. Башкатов А. ПФЛ наращивает мускулатуру: интервью с президентом ПФЛ Григорием Суркисом // Стадион. – 1997. – №1. – С.10-11.

3. Беров С. Не все о боксе:Четыре кита профессионального бокса // Команда – плюс. – 1999. – №1. – С.30-35.

4. Борисова О. Передумови розвитку професійного тенісу в Україні // Матеріали другої Всеукраїнської наук. конф. аспірантів “Молода спортивна наука України” та наук.-практ. семінару “Особливості підготовки фахівців з фізичної реабілітації” (11-13.03.1998 р., м.Львів). -Львів: ЛДІФК. -Піраміда, 1998. - С. 23-26.

5. Борисова О. Професіональний теніс та елементи професіонального спорту в системі тенісу України // Теорія і методика фізичного виховання. – 1999. – № 1. – С. 87-91.

6. Борисова О., Томашевський В. Особливості розвитку професійного тенісу в Україні// Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. – №1. – С.18-22.

7. Герасимчук А. К Києву приближается теннисный шторм// Команда - плюс. – 2002. – №9. – С.42-43.

8. Данилов Ю. NHL: Великая хоккейная революция, о которой так долго…// Команда – плюс. – 1999. – №3. – С.30-37.

9. Жуков Д.А. Иван Поддубный. -М.: Физкультура и спорт, 1975. -144 с.

10. Закон України “Про фізичну культуру і спорт” від 24.12.1993р. №3808.

11. Клещев К. Ємиграция // Спортекспресс. – 1997. – №6. – С.65.

12. Линець М., Шульга Л. Розвиток професійного спорту в Україні // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. – №1. – С.23-29.

13. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Развитие профессионального спорта в России и Украине //Профессиональный спорт: Учебник для вузов / Гуськов С.И., Платонов В.Н., Линец М.М, Юшко Б.Н.-К.: Олимпийская литература, 2000. - С. 282-315.

14. Платонов В. Профессионалы у нас есть. А профессиональный спорт? // Олімпійська арена. – 2000. – №2. – С.18-20, 57-58; 2001. – №1. – С. 51-53;

15. Платонов В. професіоналізація олімпійського спорту // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. – №1. – С.3-9.

16. Романенко Н.И. Бокс: 2-е изд., дораб и доп. – К.: Вища школа. Головное изд-во, 1985. – 319с.

17. Харченко С. Конкуренции не боимся // Команда (плюс): Приложение к газете “Команда”. -2000. – № 10. - С. 42-43.

18. Энциклопедический словарь по физической культуре и спорту: Том ІІ. – М.: Физкультура и спорт, 1962. – С. 320-321.