Види форм державного (політичного) режиму

Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує:

- ступінь розвиненості політичної демократії;

- реальний політико-правовий статус людини.

З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими. Представимо на схемі основні режими.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; домінування переконання, узгодження, компромісу; виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.

При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, Придушення опозиції, не виключається скасування представницького вищого органу (парламенту) або перетворення його на маріонеткову установу, формування уряду армією, що захопила владу, і т. ін.

Тоталітарний режим^[] — крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною І суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії.

Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною).

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Віаоїоєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів. Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і,суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може грунтуватися на праві, моральних засадах.

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непід-контрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

дослідження побачили світ у 50-і роки XX ст. (X. Арендт, Р.Арон та ін.). Х.Арендт у книзі «Походження тоталітаризму» (1951 р.) убачала відмінність тоталітаризму від раніших форм абсолютизму, тиранії чи диктатури у: 1) тотальності контролю, що досягається за допомогою сучасних технологій: 2) створенні за допомогою системи терору психологічної ситуації повної незахищеності і безвихідності особи, відчуття власної незначності. Р. Арон зводив зміст тоталітаризму до трьох компонентів: 1) рекламування тоталітарного режиму як рятівника суспільства; 2) перетворення держави на все-охоплюючий і всемогутній інструмент партії з необмеженою владою; 3) встановлення загальновизнаної та обов'язкової ідеології, що виправдує і легітимізує тоталітарний режим

(2) наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

(4) використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;

(6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

• революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

• стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:

а) революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в) загальносоціальною кримінальною злочинністю;

г) іноземним утручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер.