Ukraine in World War II

The Second World War started on 1 September 1939 when Germany invaded Poland. Before this on 23 August Stalin and Hitler concluded the so-called Ribbentrop-Molotov Pact in which the dictators agreed to divide Europe into spheres of influence and occupation. On 17 September, when the Polish army was almost defeated by the Nazis, the Soviet troops invaded Western Ukraine and Western Belarus. This invasion was part of a secret Nazi-Soviet plan on the division of Poland. On 22 September a combined Soviet-German military parade in Brest marked the end of Poland. On 28 September a Soviet-German treaty on friendship and borders was signed. Thus, the Second World War was started by Hitler and Stalin. The Soviet Union was Germany’s ally and helped the Nazis with important strategic materials (coal, oil, ore, etc) until June 22, 1941. This help was of great importance to Hitler since Germany suffered from the British blockade. From September 1939 till June 1941 all eastern neighbors of the USSR experienced aggression of the Red Army. Stalin captured territories of six European countries with the population of 23 million. Western Ukraine was attached to the Ukrainian Soviet Socialist Republic in the fall of 1939. Soviet policy in Western Ukraine was contradictory. Some measures of the Soviet government were welcomed by West Ukrainians. Thus, the Ukrainian intelligentsia filled the positions of the deported Poles in educational and cultural institutions, the peasants got land, the workers were offered employment, etc. Soon, however, disillusionment came. Independent press disappeared, political and cultural organizations were closed, many thousands of Ukrainians were repressed, and collectivization campaign started in the village.

On 22 June 1941 Germany attacked the USSR. The attack was a complete surprise for Stalin. He could not believe that Hitler would attack him leaving the unconquered Great Britain behind. In fact, Stalin planned to attack Hitler first. Taken by surprise, the Red Army suffered heavy losses and had to retreat. The fighting in Ukraine was heavy. The defense of Odessa lasted for 73 days. More than two months lasted the defense of Kyiv. But the German Army was mightier. In October almost all of Ukraine was under German occupation.

Using the advantages of the highly centralized totalitarian system, the Communists managed to quickly organize evacuation of important industries with their workers to eastern parts of the USSR. Millions of Ukrainian workers, scientists and engineers worked at the evacuated factories, plants and research institutes day and night. They made significant contribution to the victory over fascism. The living and working conditions were extremely harsh. For comparison, Soviet citizens had only one-fifth of the wartime ration in Britain. All material and human resources were mobilized for the army. There was much use of slave labor and close control of the population by the political police (NKVD). At plants and factories many women replaced men who went to the front. There was only one day off a month and compulsory overtime was introduced. In fact, the working day often lasted 11-14 hours. Teenagers also worked long hours in harsh conditions for the war effort. The Soviet people lived according to the principle “Everything for the Front, Everything for the Victory!” Stalin ordered to apply a scorched-earth strategy, according to which everything that could not be evacuated was to be destroyed. Factories, plants, railway stations and bridges were blown up, crops were burnt.

The attitude of Ukraine’s civilian population to Germans was not hostile at first. In Western Ukraine, people usually welcomed Germans as liberators. It is partly explained by the fact that a German nation (Austrians in fact are Germans) ruled Western Ukraine for almost 150 years: from 1772 till 1918. (Hitler himself was born and raised in Austria). Ukrainians enjoyed wide political rights in the Austrian empire. In Eastern Ukraine the general reaction to the Germans was more cautious, but many people believed that German rule would be better than Soviet one. Many East Ukrainians had positive recollections of Germans who had established order and brought the Skoropadsky regime to power in 1918. Peasants believed that Germans would abolish collective farms and met them with bread and salt. Most of East Ukrainians, however, remained neutral and adopted a wait-and-see-attitude. In the first six months of the war, millions of Red Army men had surrendered, many willingly, to the Germans. They did not have much desire to fight for Stalin and hoped to survive in captivity till the end of the war. They did not expect that Nazi treatment of Soviet prisoners of war would be inhuman. Nazi authorities kept the Soviet military prisoners in open-air camps encircled by barbed wire where they died of climatic conditions, disease, and hunger. Such treatment of prisoners was not only inhuman, but also unwise. It gave Soviet soldiers, many of whom had little or no enthusiasm for Stalinism, a good incentive to fight harder. As they understood that it was almost impossible to survive in German captivity, their resistance strengthened and German casualties rose. Besides, on Stalin’s orders, all those who surrendered were called “traitors to the Motherland” and their families often could not receive food cards. To stiffen resistance of Soviet soldiers, Stalin organized special units which were located behind the fighting soldiers and killed them if they retreated. Thus, it became more dangerous to retreat than to attack.

After the assassination of the OUN’s leader, Yevhen Konovalets, by a Soviet agent in Rotterdam in 1938 the OUN split into two factions: moderate OUN-M (Melnykites), lead by Andrii Melnyk; and radical OUN-B (Banderites), lead by Stepan Bandera. The two factions were hostile to each other. At the beginning of the war Germans cooperated with both factions of the OUN. Ukrainian nationalists welcomed the German invasion of the USSR since they believed that the war would give them an opportunity to create a Ukrainian independent state. One of the results of German/OUN cooperation was the formation of the Legion of Ukrainian Nationalists consisting of two units – Nachtigall and Roland.

On 30 June 1941, in Lviv, the OUN-B, supported by the Nachtigall unit, proclaimed the establishment of a Ukrainian state and formed a government headed by Yaroslav Stetsko. Despite the fact that Ukraine’s independence was proclaimed “under Germany’s protectorate,” Berlin’s reaction was negative. The Nazis believed in their racial superiority over other nations and underestimated the usefulness of cooperation with Ukrainian nationalists. They thought that the Soviet Union would soon collapse. Thus, the cooperation with the OUN was not very valuable. After refusing to withdraw the act of proclamation of Ukraine’s independence, Bandera and his associates were arrested by the Gestapo (secret police) and put into a concentration camp.

The OUN-M did not support the OUN-B’s proclamation. They did not want to alienate the Nazis by radical actions; they hoped that Germans in time, when they see Ukrainians’ loyalty, would make some concessions.

Since Nazi racial doctrine regarded Ukrainians as a second-rate people, it did not look strange that Ukraine’s territory was divided into several parts. Transcarpathia was given to Hitler’s ally Hungary. Bukovyna and a part of southwest Ukraine, which included Odessa region and southern regions of Vinnytsia and Mykolaiv regions, was given to another Hitler’s ally Romania and called Transnistria. “District Galicia” together with some Polish territories formed an administrative unit called General-Government and was included into the Reich (Germany). Five Ukrainian regions (Chernihiv, Sumy, Kharkiv, Voroshylovhrad (Luhansk), Stalino (Donetsk)) and the Crimean peninsula were placed under the jurisdiction of the German army. The largest Ukrainian administrative unit, which included Volhynia, the Right Bank, much of the Left Bank and southern Ukraine was called Reichskommissariat Ukraine. Erich Koch, a brutal Nazi fanatic, was chosen by Hitler to head that unit. The capital of Reichskommissariat was the city of Rivne. For Koch, the Ukrainians were simply an inferior race to be exploited for Germany’s interests. All Ukrainians from 14 years old till 65 were to work for the Reich. The working day lasted 12-14 hours. “Ukrainians must work, work, and work,” stressed Koch.

The Jews suffered especially severe under Nazi’s rule in Ukraine. Almost 25 percent of the world’s Jews lived in Ukraine before 1941. Ukrainian Jews, many of whom remembered the German occupation in 1918 as a time of social order, decided to stay in Ukraine. During their rule in Ukraine, the Nazis, and especially SS execution squads (Einsatzgruppen) with the help of Ukrainian auxiliary police, killed about 850,000 Jews. The same danger of total execution struck the Gypsies.

After Germany’s defeat at Moscow, when it became clear that the war would not be short, Berlin decided to use Ukraine not only as the major supplier of food (85% of all food supplies from occupied Soviet territories), but also as their main source of labor for Germany’s industries and farms (because many Germans were mobilized into the army). As a result, over 2.3 million Ukrainians called Ostarbeiter (eastern workers) were sent to Germany where they worked in harsh conditions.

Not everywhere the position of Ukrainians was as horrible as in Reichskommissariat Ukraine. In Galicia the Germans’ attitude to Ukrainians was better than in Reichskommissariat. The Nazis in Galicia decided to apply the old Austrian policy of creating a Ukrainian counterbalance to the Polish domination in that region. Ukrainians were favored over Poles in appointments to positions in the local administration. They were also allowed to form a representative body (Ukrainian Central Committee) to defend their interests. Ukrainian educational, cultural and religious organizations in Galicia were tolerated. According to Nazi racial doctrines, Galicians belonged to the Celtic race and thus were different from the rest of Ukrainians, who were Slavs. The Nazis believed that the Celtic race was racially higher than the Slavic race.

The position of Ukrainians in Romanian and Hungarian zonesof occupation was also better than in Reichskommissariat Ukraine. These countries did not consider Ukrainians as sub-humans but rather as part of their nations (Romanian and Hungarian). The aim of such policy was practical, assimilation. Though Ukrainians in these areas were denied their cultural rights, they were often treated relatively well.

Many historians agree that Germans made a great mistake in their attitude to Ukrainians during the war. Millions of Ukrainians hated the Stalin regime and hoped for improvement of their lives under Germans. But Germans, contaminated by their racial doctrines, treated Ukrainians brutally as subhuman creatures. As a result, they got a powerful resistance movement which helped Stalin to push the Nazis out of the Soviet Union. Compared with the Nazi regime, the Soviet regime turned out to be the lesser evil for many Ukrainians.

In the fall of 1941 a large-scale partisan movement started to unfold in Ukraine. It can be divided into two parts: Soviet and nationalist. The Soviet partisans regularly received supplies by air and made deep raids into the territories occupied by Germans. Nationalist partisans were supported exclusively by local population. Soviet partisans were quite active and efficient. In 1943, for example, they blew up 3,688 military trains and destroyed 1,469 railway bridges. Germany had to keep numerous garrisons and troops in Ukraine to repulse partisan attacks and protect communications.

The Soviet partisan movement often complicated the position of peasantry. Many peasants found themselves pressed from both sides (Soviet partisans and Germans). If peasants helped partisans, they were punished by Germans. If they refused to help the partisans, they could be punished by them. The help usually included food, shelter, and clothes. Soviet partisans completely or partially burnt 30 Ukrainian villages. The Nazis burnt 250 Ukrainian villages with their inhabitants. Trying to limit the activities of Soviet partisans Germans killed many thousands of Ukrainians as hostages in towns and villages.

In 1943 nationalist partisans united into the UPA (Ukrainian Insurgent Army). In contrast to Soviet partisans, the UPA tried to avoid direct anti-German actions. The UPA units fought against the Germans only when being attacked or when it was necessary. They tried to spare local population from Nazi’s retaliating actions. Moreover, in many regions of Volhynia and Polissia the UPA managed to protect German communications from diversions of Soviet partisans. By protecting German communications they protected Ukrainian civilians from retaliating actions. On the other hand, the UPA did not want to help the Soviet army by attacking the German army and thus losing their men. Regular fighting between the UPA and Germans started only from February 1943 and was not large-scale. The major enemies of the UPA were Soviet and Polish partisans. When Soviet troops came to Western Ukraine in 1944 the UPA concluded an armisticewith the Germans to spare its men for the fight against the Soviets. The retreating Germans left military supplies for the UPA and continued to supply the nationalists by air.

Before the war Poles comprised about 30 percent of the population in Galicia and about 16 percent in Volhynia. The Ukrainian-Polish relations had been complicated for centuries. One of the most tragic pages in these relations was the conflict between two partisan armies – the UPA and the Armija Krajowa (AK), the Polish nationalist underground army. Ukrainian nationalists wanted to drive the Poles out of the areas where Ukrainians were a majority. For its part, the Poles wanted to retain control of the lands that had been part of the Polish state. As a result, many thousands peaceful people of Polish and Ukrainian nationalities (including women and children) were massacred in mutual ethnic cleansings.

The Germans as well as Soviet partisans did not involve into the Polish-Ukrainian conflict but encouraged and provoked it by any means. They wanted to see Ukrainians and Poles killing each other instead of fighting against them. These bloody events were caused by Polish and Ukrainian chauvinism that devaluated human lives. Both Ukrainian and Polish extremists covered their cruel and sadistic actions with patriotic slogans. The Ukrainian-Polish massacres can be called the acts of genocide. It should be noted, however, that in this inhuman mutual massacre there were cases when Ukrainians saved Poles and Poles saved Ukrainians.

In 1943 the Red Army defeated Germans at Stalingrad and returned to Ukraine. By the fall of 1943 it reached the Dnieper. The right bank of the river was heavily fortified and the German command considered it impregnable. Hitler proudly called it the “Eastern Rampart.” Stalin gave an order to liberate Kyiv, which was located on the right bank, by 7 November (to commemorate the 26^th anniversary of the Revolution). Thus, the Soviet army had to start an unprepared storm of Ukraine’s capital. Kyiv was taken on 6 November at the cost of horrible casualties. The Dnieper was literally red with blood. More than 400,000 Soviet soldiers died in the Kyiv battle. The battle over the Dnieper has another tragic page. Dozens of thousands of Ukrainian youngsters (aged 16-17) were mobilized by the Soviet command and thrown on the German defensive lines. The youth were not trained and not even given uniforms. Hence their nickname was “jackets” (піджаки). They were used as cannon-fodder to spear Soviet regular troops. One rifle was given to a group of 5-10 “jackets.” Their main weapons were sticks, bricks and stones. Their casualties were very heavy as they could not retreat. If they tried to retreat they were killed by the so called “zagrad otriady”, special units located behind the attacking forces.

In October 1944, all Ukrainian territories were liberated from the fascists. The population that suffered heavily under the Nazis welcomed the Soviet armies, but the political police (NKVD) that followed the troops started search for collaborators. Many thousands of Ukrainians were repressed as a result of that search. For example, in Kharkiv 4,000 women who were pregnant or had children from Germans were shot. In 1944 the entire Tatar population (several hundred thousand) was deported from Crimea to eastern areas of the Soviet Union as punishment for “collaboration” with Germans.

The Second World War had brought a lot of suffering to Ukraine and its inhabitants. Ukraine suffered more than any other nation in WWII. About 5.5 million, or one of six inhabitants of Ukraine, perished in the conflict. Every second Ukrainian soldier was killed in action and every second of those lucky soldiers who returned home was wounded.

Ukraine made a great contribution to the victory over Nazi Germany. Half of the 15 Front Armies were under command of Ukrainian generals and marshals. Many Ukrainian scientists and workers were evacuated to eastern parts of the USSR where they worked hard for the victory.

Практичне заняття 7

Україна у Великій Вітчизняній війні

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. До цього 23 серпня Сталін і Гітлер уклали так званий пакт Молотова-Ріббентропа, в якому диктатори погодився розділити Європу на сфери впливу та окупації. 17 вересня, коли польська армія була майже переможена нацистів, радянські війська вторглися в Західну Україну і Західну Білорусію. Це вторгнення було частиною таємного радянсько-німецького плану з розділення Польщі. 22 вересня комбінований радянсько-німецький військовий парад в Бресті ознаменувало кінець Польщі. 28 вересня було підписано радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Таким чином, Друга світова війна була розпочата Гітлером і Сталіним. Радянський Союз був союзником Німеччини і не допоміг нацистам важливих стратегічних матеріалів (вугілля, нафти, руди і т.д.), поки 22 червня 1941 Ця допомога мала велике значення для Гітлера, оскільки Німеччина постраждала від британського блокади. Вересня 1939 по червень 1941 року рік все східні сусіди СРСР піддавався агресії Червоної Армії. Сталін захопив території шести європейських країн з населенням в 23 мільйона чоловік. Західна Україна була приєднана до Української Радянської Соціалістичної Республіки в падінні 1939. радянської політики в Західній Україні була суперечливою. Деякі заходи радянського уряду вітали Західної українців. Таким чином, українська інтелігенція заповнене позиції депортованих поляків в освітніх і культурних установ, селяни отримали землю, робочі запропонували роботу, і т.д. Незабаром, однак, розчарування прийшло. Незалежний прес зникли, політичні та культурні організації були закриті, багато тисяч українців були репресовані, і колективізація почалася кампанія в селі.

22 червня 1941 Німеччина напала на СРСР. Напад було повною несподіванкою для Сталіна. Він не міг повірити, що Гітлер нападе на його виході з незвіданою Великобританію позаду. Насправді, Сталін планував напасти на Гітлера першим. Взяті зненацька, Червона Армія зазнала важких втрат і були змушені відступити. Бої в Україні було важко. Оборона Одеси тривала 73 днів. Більше двох місяців тривала оборону Києва. Але німецька армія була сильнішою. В жовтні майже всю Україну був під німецькою окупацією.

Використовуючи переваги високо централізованої тоталітарної системи, комуністи зуміли швидко організувати евакуацію важливих галузей з їх робочих в східні райони СРСР. Мільйони українських робітників, науковців та інженерів працювали на евакуйованих заводів, фабрик і науково-дослідних інститутів дня і ночі. Вони зробили значний внесок у перемогу над фашизмом. В умовах життя і праці були вкрай жорсткими. Для порівняння, радянські громадяни мали тільки одну п'яту частину військового раціону у Великобританії. Всі матеріальні і людські ресурси були мобілізовані в армію. Був набагато використання рабської праці і пильним контролем населення політичної поліції (НКВД). На заводах і фабриках багато жінок замінили чоловіків, які пішли на фронт. Був тільки один вихідний день на місяць і було введено обов'язкове понаднормово. Справді, робочий день часто тривав 11-14 годин. Підлітки також багато працював у важких умовах для військових потреб. Радянські люди жили за принципом «Все для фронту, все для Перемоги!» Наказав Сталін застосовувати стратегію випаленої землі, згідно з яким все, що не може бути евакуйований був бути знищений. Фабрики, заводи, вокзали і мости були підірвані, культури були спалені.

Ставлення цивільного населення України до німців не було ворожим спочатку. У Західній Україні, люди, як правило, вітали німців як визволителів. Це частково пояснюється тим, що німецький народ (австрійці фактично є німці) правили Західну Україну майже 150 років: з 1772 до 1918 (Гітлер сам народився і виріс в Австрії). Українці користуються широким політичні права в Австрійській імперії. У Східній Україні взагалі реакція на німців був обережніший, але багато людей вважали, що німецький правило буде краще, ніж радянська. Багато східні українці були позитивні спогади німців, встановлених порядку і принесли режим Скоропадського до влади в 1918 році селян вважали, що німці скасувати колгоспи і зустрів їх з хлібом і сіллю. Більшість Східної українців, однак, залишався нейтральним і прийняв чекати і бачити-ставлення. У перші шість місяців війни, мільйони червоноармійців здалися, багато хто охоче, до німців. Вони не мають великого бажання боротися за Сталіна, і висловив надію, щоб вижити в полоні до кінця війни. Вони не очікували, що нацистська лікування радянських військовополонених б нелюдяно. Нацистська влада тримали радянські військові ув'язнених у відкритих таборах, оточених колючим дротом, де вони померли від кліматичних умов, хвороб і голоду. Таке поводження з ув'язненими не тільки нелюдяно, але й нерозумно. Це дало радянських солдат, багато з яких не мали практично ніякого ентузіазму по сталінізму, хороший стимул для боротьби складніше. Як вони зрозуміли, що це було майже неможливо, щоб вижити в німецькому полоні, їх опір зміцнити і німецькі втрати виросли. Крім того, за наказом Сталіна, всіх тих, хто здався називали "зрадники Батьківщини" та їхні сім'ї часто не могли отримати продовольство карти. Для додання жорсткості опір радянських солдат, Сталін організував спеціальні підрозділи, які були розташовані позаду бойових солдат і вбили їх, якщо вони відступили. Таким чином, він став небезпечнішим відступити, ніж в атаці.

Після вбивства лідера ОУН, Євгена Коновальця, по радянським агентом у Роттердамі в 1938 році ОУН розкололася на дві фракції: помірний ОУН-М (мельниківці), під керівництвом Андрія Мельника; і радикальне ОУН-Б (бандерівці), привести до Степана Бандери. Два фракції були ворожі один одному. На початку війни німці співпрацювали з обох фракцій ОУН. Українські націоналісти вітали німецького вторгнення в СРСР, так як вони вважали, що війна дасть їм можливість створити українську незалежну державу. Одним з результатів німецького / ОУН співробітництва стало формування легіону Українських Націоналістів, що з двох блоків - Нахтігаль і Роланд.

30 червня 1941, у Львові, ОУН-Б, підтримується пристроєм Нахтігаль, проголосила створення української держави і сформував уряд на чолі з Ярославом Стецько. Незважаючи на те, що незалежність України була проголошена "під протекторатом Німеччини," реакція Берліна був негативним. Нацисти вірили в їх расової переваги над іншими націями і недооцінювати корисність співпраці з українськими націоналістами. Вони думали, що Радянський Союз скоро завалиться. Таким чином, співпраця з ОУН не було дуже цінно. Після відмови відкликати акт проголошення незалежності України, Бандера і його соратники були заарештовані гестапо (таємної поліції) і поставити в концентраційний табір.

ОУН-М не підтримує проголошення ОУН-Б. Вони не хотіли, щоб відштовхнути від нацистів радикальними діями; вони сподіваються, що німці в момент, коли вони бачать, лояльність українців, буде йти на деякі поступки.

Оскільки нацистська расова доктрина розглядається українців як другосортних людей, це не виглядало дивним, що територія України була розділена на кілька частин. Закарпаття було приділено Гітлера союзником Угорщини. Буковина і частина південно-західної України, які включені Одеська область і південні регіони Вінницької та Миколаївської областей, був дан інший Гітлера союзником Румунії і називається Придністров'ї. "Район Галіція" разом з деякими польськими територіями формується адміністративний апарат під назвою Генеральний уряд і був включений до складу Рейху (Німеччина). П'ять регіонів України (Чернігів, Суми, Харків, Voroshylovhrad (Луганськ), Сталіно (Донецьк)) та Кримський півострів були поміщені під юрисдикцією німецької армії. Найбільший український адміністративна одиниця, до якої увійшли Волинь, Правобережжя, більша частина Лівобережжя та півдня України назвали Reichskommissariat Україна. Еріх Кох, жорстокий нацистський фанатик, був обраний Гітлером, щоб очолити цю одиницю. Столиця рейхскомісаріату було місто Рівне. Для Коха, українці були просто нижча раса повинні використовуватися для інтересів Німеччини. Всі українці із 14 років до 65 були працювати на рейху. Робочий день тривав 12-14 годин. "Українці повинні працювати, працювати і працювати", підкреслив Кох.

Євреї страждали особливо тяжкою відповідно до правила нацистів в Україні. Майже 25 відсотків євреїв світу жили в Україні до 1941 українських євреїв, багато з яких пам'ятали німецьку окупацію в 1918 році як час громадського порядку, вирішив залишитися в Україні. Під час їхнього правління в Україні, нацистами, і особливо загони виконання СС (айнзатцгруп) за допомогою українських допоміжної поліції, загинули близько 850 тисяч євреїв. Те ж небезпека повного виконання вдарив циган.

Після поразки Німеччини в Москві, коли стало ясно, що війна не буде короткою, Берлін вирішив використати Україну не лише як великого постачальника продовольства (85% всіх поставок продовольства з окупованих радянських територіях), але і в якості основного джерела праці для підприємств та фермерських господарств Німеччини (бо багато німців були мобілізовані в армію). В результаті, більше 2,3 мільйонів українців називають остарбайтерів (східних робітників) були відправлені в Німеччину, де вони працювали у важких умовах.

Не скрізь становище українців було так жахливо, як в Рейхскомісаріаті України. В Галичині ставлення німців до українців було краще, ніж в рейхскомісаріату. Нацисти в Галичині вирішив застосувати стару австрійську політику створення українського противагу польському пануванню в цьому регіоні. Українці мали перевагу над поляками в призначеннях на посади в місцевій адміністрації. Вони також дозволили сформувати (ЦК української) представницький орган для захисту своїх інтересів. Терпіли українські освітні, культурні та релігійні організації в Галичині. Згідно нацистським расовим доктринам, галичани ставилися до гонки кельтської і, таким чином, відрізняються від решти українців, які були слов'яни. Нацисти вважали, що гонка Celtic був расово вище, ніж слов'янської раси.

Становище українців в Румунії та Угорщині зонах окупації був також краще, ніж в Рейхскомісаріаті України. Ці країни не вважають українці, як суб-людини, а скоріше як частина їх народів (румунських та угорських). Метою такої політики було практично, асиміляція. Хоча українці в цих областях були позбавлені своїх культурних прав, вони часто звертаються відносно добре.

Багато істориків вважають, що німці зробили велику помилку в їх відношенні до українців під час війни. Мільйони українців ненавидів сталінський режим і висловив надію на поліпшення їхнього життя під німцями. Але німці, забруднені їх расових доктрин, лікування українців жорстоко, як нелюдські істоти. В результаті вони отримали потужний рух опору, яка допомогла Сталіну, щоб підштовхнути нацистів з Радянського Союзу. Порівняно з нацистським режимом, радянський режим виявився меншим злом для багатьох українців.

Восени 1941 великомасштабні партизанський рух почав розвертатися в Україні. Це може бути розділена на дві частини: Радянський і націоналіст. Радянські партизани регулярно отримували поставок по повітрю і зробив глибокі рейди в територіях, окупованих німцями. Націоналістичні партизани були підтримані виключно місцевого населення. Радянські партизани були досить активні і ефективні. У 1943 році, наприклад, вони підірвали 3688 військових ешелонів і знищили 1469 залізничних мостів. Німеччина повинна була тримати численні гарнізони і війська в Україні відбити напади партизанів і захисту комунікацій.

Радянський партизанський рух часто ускладнюється становище селянства. Багато селян опинилися натисканні з обох сторін (радянських партизан і німців). Якщо селяни допомагали партизанам, вони були покарані німців. Якщо вони відмовилися допомагати партизанам, вони можуть бути покарані них. Допомога, як правило, включені продукти харчування, житло і одяг. Радянські партизани повністю або частково спалені 30 українських сіл. Нацисти спалили 250 українських сіл з їх жителями. Намагаючись обмежити діяльність радянських партизан німці вбили багато тисяч українців як заручників в містах і селах.

У 1943 році націоналістичні партизани об'єднані в УПА (Українська повстанська армія). На відміну від радянських партизан, УПА намагалися уникати прямих анти-німецьких дій. Блоки УПА воювали проти тільки тоді, коли німці напали або коли це було необхідно. Вони намагалися позбавити місцеве населення від відплати дій нацистів. Крім того, в багатьох регіонах Волині та Полісся УПА вдалося захистити німецькі комунікації від диверсій радянських партизан. Захищаючи німецькі комунікації вони захищені українських громадян від відплати дій. З іншого боку, УПА не хочуть допомогти радянської армії, нападаючи на німецьку армію і тим самим втрачаючи своїх чоловіків. Регулярне бої між УПА і німцями почалося тільки з лютого 1943 і ні масштабний. Основними ворогами УПА були радянські і польські партизани. Коли радянські війська увійшли в Західну Україну в 1944 році УПА уклав перемир'я з німцями, щоб позбавити своїх людей для боротьби з Радами. Відступаючи, німці залишили військові поставки для УПА і продовжувала постачати націоналістів по повітрю.

До війни поляки складали близько 30 відсотків населення в Галичині і близько 16 відсотків в Волині. В українсько-польські відносини були складними протягом століть. Один з найтрагічніших сторінок в цих відносинах був конфлікт між двома партизанських армій - УПА та Armija Крайової (АК), польської націоналістичної підпільної армії. Українські націоналісти хотіли вигнати поляків з районів, де українці становили більшість. Зі свого боку, поляки хотіли зберегти контроль над землями, які були частиною польської держави. В результаті, багато тисяч мирних жителів польських та українських національностей (у тому числі жінок і дітей) були вбиті у взаємних етнічних чисток.

Німці, а також радянські партизани не включати в польсько-українському конфлікті, але заохочувати і спровокували його будь-якими засобами. Вони хотіли бачити українці і поляки вбивають один одного замість того, щоб боротися з ними. Ці криваві події були викликані польського та українського шовінізму, що девальвували людських життів. Обидві українські та польські екстремісти закривали свої жорстокі і садистські дії з патріотичними гаслами. В українському-польських різанина можна назвати акти геноциду. Слід зазначити, однак, що в цій нелюдській взаємної різанини були випадки, коли українці врятували поляків і поляки врятували українців.

У 1943 році Червона Армія перемогла німців під Сталінградом і повернувся в Україну. До осені 1943 року він досяг Дніпра. Правий берег річки був сильно укріплений і німецьке командування вважає неприступною. Гітлер з гордістю називають його «Східний вал." Сталін віддав наказ звільнити Київ, який був розташований на правому березі, на 7 листопада (в пам'ять про 26-й річниці революції). Таким чином, Радянська Армія мала розпочати непідготовлену бурю столиці України. Київ був взяти 6 листопада ціною страшних жертв. Дніпро був буквально червоною від крові. Більш 400000 радянських солдат загинули в Київській битви. Битва за Дніпро має іншу трагічну сторінку. Десятки тисяч українських підлітків (віком 16-17) були мобілізовані радянського командування і кинули на німецьких оборонних ліній. Молодь не були навчені і навіть не дали обмундирування. Звідси їх прізвисько було "куртки" (Піджаки). Вони були використані в якості гарматного м'яса, щоб спис радянських регулярних військ. Один гвинтівка приділялося групі 5-10 "куртки". Їх головною зброєю були палиці, цеглу та каміння. Їхні втрати були дуже важкими, як вони не могли відступити. Якщо вони намагалися відступити вони були вбиті так званих «zagrad otriady", спеціальних підрозділів, розташованих за наступаючих військ.

У жовтні 1944 року всі українські землі були звільнені від фашистів. Населення, що сильно постраждали за нацистів вітали радянські війська, але політична поліція (НКВД), що слідували війська почали шукати співробітників. Багато тисяч українців були репресовані в результаті цієї категорії. Наприклад, у Харкові 4000 жінок, які були вагітні або мали розстріляли дітей віком від німців. У 1944 році все населення татарське (кілька сотень тисяч) був депортований з Криму в східні райони Радянського Союзу в покарання за "співпрацю" з німцями.

Друга світова війна принесла багато страждань в Україну та її жителів. Україна постраждала більше, ніж будь-яка інша нація у Великій Вітчизняній війні. Близько 5,5 мільйонів, або один з шести жителів України, загинули в ході конфлікту. Кожен другий український солдат був убитий в бою, і кожен другий з тих щасливчиків солдатів, що повернулися додому був поранений.

Україна внесла великий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною. Половина з 15 Фронту армій знаходилися під командуванням українських генералів і маршалів. Багато українських науковців та працівники були евакуйовані в східні райони СРСР, де вони працювали тяжко для перемоги