Форми державного правління і національно-територі­ального устрою держави.

Важливою характеристикою держави є по­няття "форма держави" (див. рис. 1). Це поняття включає у себе такі ком­поненти, як форма державного устрою, форма державного правління та політичний режим.

Рис. 1.

Форма державного правління

Монархії

Абсолютні

Конституційні

Дуалістичні

Парламентські

Республіки

Президентська

Парламентська

Парламентсько-президентська (змішана) |

Форма державного^ устрою

Унітарні держави

Федерації

Конфедерації

Політичний режим

Демократичний

Антидемократичний

Під "державним правлінням" розуміється спосіб організації і здійснення державної влади. Традиційно виділяють такі форми держав­ного правління, як монархія та республіка.

Монархія (від гр. топагспіа - одновладдя) - це форма державного правління при якій верховна державна влада повністю або частково зосе­реджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Історичними формами монархії є абсолютна та конституційна (обмеже­на) монархії. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а в конституційній - повноваження глави держави обмежується конституцією. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (мо­нарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) і парла­ментська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконав­чою). Абсолютна більшість сучасних монархій - парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та ін.).

Альтернативною до монархії формою правління є республіка. Вона ха­рактеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіаль­ним органом, який формується населенням (або його частиною) на визначе­ний час. Республіками є більшість сучасних держав. Різновидами республі­ки є парламентська, президентська та парламентсько-президентська.

Таблиця 2. Характерні риси республіканського державного устрою

Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади міїлежить парламенту, який форму? уряд. Парламент може висловити уря­дові вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд во-подіє виконавчою владою, інколи - законодавчою ініціативою, а також правом клопотати перед президентом за розпуск парламенту. Функції пре-іпдента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави і очолює виконавчу владу. Посади прем'єр-міністра немає. Членів уряду призначає президент, однак у деяких державах (наприклад, у США) ключових міністрів затверджує парламент. Президент не має пра­ва розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

Парламентсько-президентська республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджува­тися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Вико­навчу владу очолює прем'єр-міністр.

Державний устрій - це поділ держави на певні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими складовими. Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.

Таблиця 3.

Порівняльна таблиця форм державного устрою

Унітарна держава. Принцип унітаризму означає таку побудову дер­жави, за якої верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, департаменти, воєводства тощо) не мають оз­нак політико-державної самостійності й є тільки адміністративно-терито­ріальними підрозділами. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поши­рюється на всю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні утворення.

Федерація - це союзна держава, яка складається з державних утво­рень, які мають юридичну і, відповідно, політичну самостійність. Прин­цип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передба­чає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається з суб'єктів федерацій. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову та правову системи. Феде­ральні закони мають безумовний пріоритет над регіональними. У кон­ституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місце­вих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб'єктів: у США - 50, в Канаді - 10, у ФРН - 16, в Австрії - 9 і т. д. До компетенції центральної влади в федерації належать питання розв'язан­ня конфліктів між суб'єктами федерацій, оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.

Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети. Принцип конфедералізму перед­бачає збереження повної юридичної та політичної самостійності дер-жав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уні­фікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб'єктами конфедерації грунтуються лише на добро­вільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні конкрет­них спільних проблем.

Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової систе­ми; фінанси центральних органів складаються із внесків, а не з податко­вих відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу ви­рішення обмеженої кількості питань, найчастіше у сфері оборони, зовніш­ньої політики, транспорту, зв'язку.

Конфедеративна форма держави існувала у США (1776 - 1787), Німеч­чині (1815 - 1867). Що стосується Швейцарської Конфедерації, названої так ще у XIII ст., то фактично вона давно стала федерацією з сильною централізацією найважливіших функцій, хоча конституцією країни визна­чено, що кожний кантон є "федерально-суверенною державою" зі своїм урядом і конституцією.

Від федерацій та конфедерацій потрібно відрізняти регіональні або інші союзи держав, такі як Співдружність Незалежних держав (СНД).