та відповідальність за їх скоєння

Законність є одним з найважливіших конституційних принципів функціонування політичної системи суспільства, у т. ч. україн­ського. Аналіз змісту конституційних норм дозволяє дійти висновку, що законність — це встановлений у суспільстві політико-правовий режим, відповідно до якого держава, її органи, державні та громадські організації, посадові особи, а також громадяни повинні здійснювати свою діяльність на основі чіткого та неухиль­ного дотримання Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів. Цей режим зводиться в принцип законності. Згідно з принципом законності повинні здійснювати свою діяльність усі ланки політичної системи суспільства. Сутність законності, основа правової держави — в пануванні закону, який виражає волю більшості в державі.

Принцип законності розвивається в нормах чинної Конституції України, правозастосовчій та правотворчій діяльності держави. Так, з метою гарантії реалізації ст. 55 Конституції України був прийнятий спеціальний закон про оскарження в суді неправомірних дій посадових осіб.

У свою чергу, законність невіддільна від правопорядку. В будь-якому суспільстві суспільні відносини повинні бути відповідним чином упорядковані. Цьому допомагають різноманітні звичаї, традиції, соціальні норми — як моральні, так і правові. За їх допомогою забезпечується певний суспільний порядок. Тому не всі, а тільки частина суспільних відносин потребує впорядкування та врегулювання за допомогою правових норм. Інакше кажучи, правопорядок є складовою суспільного порядку і являє собою зафіксовані правовими нормами суспільні відносини. Через різноманітні суспільні відносини реалізуються відповідні права та обов’язки, що складають зміст правових норм, які, в свою чергу, юридично виражені в законах та інших нормативно-правових актах. Підвищення якості нормативно-правових актів, чітке та неухильне їх дотримання сприяє зміцненню законності та правопорядку в державі.

Однак, навіть за наявності законів, норми яких спрямовані на закріплення правопорядку, складно домогтися чіткого дотримання законності та правопорядку, якщо не буде сформована висока правосвідомість громадян держави.

Правосвідомість — це система поглядів, ідей, уявлень людей, які лежать в основі їх ставлення до закону та права. Вона залежить в основному від рівня правової культури та правового виховання. Саме тому головною метою держави є підвищення правової культури громадян, виховання і закріплення у них належного ставлення до права та закону, а відповідно й удосконалення їх правосвідомості.

Як уже зазначалось, значна частина відносин у суспільстві врегульована правовими нормами, які дозволяють впроваджувати, збалансовувати державні та суспільні інтереси з інтересами особистості, колективу і т. п. Недотримання норм права (правопорушення) пов’язано зі спричиненням шкоди відповідним суспільним відносинам, а отже, певною мірою суспільству в цілому. Причому для того, щоб скоїти правопорушення, не обов’язково вчиняти яку-небудь дію, пов’язану з недотриманням вимог правової норми. Правопорушення може бути скоєно і в результаті бездіяльності. Наприклад, директору підприємства відомі факти систематичного розкрадання державної власності в якому-небудь цеху або на ділянці. Але жодних заходів з відвернення або викорінення цих правопорушень він не здійснює. Така поведінка, яка виявляється в бездіяльності стосовно виконання своїх службових обов’язків, є правопорушенням — халатністю. Відповідно до ст. 367 Кримінального кодексу України службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду правам, що охороняються законом, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, карається штрафом від 50 до 150 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 3 років.

Будь-які правопорушення — це протиправні дії, пов’язані з порушенням правової норми.

Правопорушення — це така дія, яка може виражатися як у конкретній дії, так і в бездіяльності, і яка порушує вимогу правової норми і тим самим спричиняє шкоду суспільним відносинам. Ці дії є суспільно небезпечними, оскільки правопорушник посягає на встановлений у державі правопорядок і передбачені Законом охоронювані правовими нормами суспільні відносини.

Як уже зазначалося, правопорушення поділяються на проступ­ки та злочини. Проступки (дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові правопорушення) характеризуються меншим рівнем суспільної (соціальної) небезпеки, ніж злочини, за які кримінальним законом передбачені суворіші репресивні покарання. Якщо, наприклад, за дисциплінарні проступки (запізнення на роботу, прогул і т. д.) може бути оголошена догана, за адміністративні правопорушення (порушення правил вуличного руху, протипожежних та інших правил) застосовується попередження, штраф та інші адміністративні стягнення, то за скоєння злочину законодавством передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі, штрафу тощо.

Заходи юридичної відповідальності закріплені в санкціях відповідних правових норм і виражають зміст певного її виду.

За скоєння правопорушення настає юридична відповідальність таких видів: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, цивільно-правова (майнова) та кримінальна. Для того, щоб розібратися в тому, який захід необхідно застосовувати за скоєння правопорушення, слід з’ясувати його окремі ознаки та сутність в цілому.

Правопорушення характеризується такими ознаками, як суб’єкт та об’єкт правопорушення, об’єктивна та суб’єктивна сторони правопорушення. Суб’єктом правопорушення може бути фізична особа (група осіб), а також юридична особа (підприємство, об’єднання, організація та ін.). Як об’єкт правопорушення виступають суспільні відносини, які регулюються правовими нормами. Об’єктивну сторону правопорушення складають проти­правна дія (бездіяльність), її суспільно шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними. Суб’єктивна сторона правопорушення включає такі елементи, як вина, мотив і мета. Вина є обов’яз­ковим і вирішальним елементом суб’єктивної сторони правопорушення і являє собою психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Вина може бути двох видів: умисна або через необережність. Проте в будь-якому випадку вона є необхідною умовою настання юридичної відповідальності. Відсутність вини виключає відповідальність.

Таким чином, юридична відповідальність — це вид соціальної відповідальності, який полягає в застосуванні до винних у скоєнні правопорушення осіб заходів державного примусу, що виражені в санкціях правових норм.

Мета застосування юридичної відповідальності полягає не тільки в покаранні винної особи, але й в профілактиці правопорушень. Як відповідь держави на правопорушення юридична відповідальність є заходом, спрямованим на забезпечення чіткого та неухильного додержання норм права, охорону встановленого в державі правопорядку. Застосування юридичної відповідальності базується на принципах його законності, невідворотності, справедливості та доцільності.

[1] Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о науках и искусствах: В кн.: Антология мировой философии: Сб. филос. текстов. — К., 1991. — С. 155—156.