Поняття про туризм

Туризм – одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об’єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності й галузь економіки, туризм активно розвивається, і в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме.

Туризм – найдинамічніша галузь сфери послуг. Потреба у відпочинкові стимулюється урбанізацією, науково-технічною революцією, загальним підвищенням життєвого рівня тощо.

Туризм – різновид рекреації, один із видів активного відпочинку.

З економічного погляду туризм – це особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в самостійну галузь господарства.

У деяких країнах туризм став вагомою статтею доходів держави і належить до найперспективніших галузей національної економіки. В Україні туризм визнано однією з галузей, що потребують пріоритетного розвитку.

У законі України „Про туризм” зазначено, що туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

12. Небезпека травмування

Небезпека травмування може виникнути в результаті переміщення механізмів і предметів, тіл, складного рельєфу місцевості, переміщення гірських порід, несприятливих ергономічних характеристик туристського спорядження й інвентаря, що спричиняють травми

Небезпеку травмування можна знизити:

- захисними пристроями й огородженнями рухомих механізмів, використанням засобів індивідуального захисту;

- дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження дотриманням вимог будівельних нор;

- попереджувальним інформуванням туристів про чинники ризику і заходи із запобігання травмам.

13. Внутрішне та зовнішне середовище туристичної організації

Внутрішнє середовище туристичної фірми є системою відносин, що склалися всередині підприємства, контролюються ним і містять той потенціал, завдяки якому фірма функціонує на ринку. Цей потенціал представлений перш за все персоналом фірми. Кадровий склад, добір, підготовка та перепідготовка кадрів, мотивації до праці, відношення до власного підприємства, психологічний клімат на підприємстві тощо складають основу внутрішнього маркетингу, метою якого є така організація праці, яка орієнтована на задоволення потреб споживача, забезпечує високу якість роботи, дотримання культури виробництва. Маркетинговий аналіз внутрішнього середовища передбачає також удосконалення організації управління, розвиток ресурсної бази, фінансів та дотримання певної маркетингової стратегії. Результатом такого аналізу є оцінка конкурентних переваг та вразливих позицій підприємства на певному ринку, що повинно стимулювати вибір оптимальної відповідно до цілей маркетингової стратегії. Маркетинговою стратегією обумовлений вибір напрямку та виду конкуренції.

Оцінюючи зовнішнє середовище туристичної організації, необхідно розглядати макро- та мікросередовище, в яких функціонує організація, а також її внутрішні умови існування. В основу такої оцінки може бути покладено представлення туристичної організації у вигляді системної картиЗовнішнє середовище ? це сукупність неконтрольованих суб'єктів і сил, що діють за механізмами підприємства і непідвладні апаратові управління. Зовнішнє середовище підприємства поділяється на середовище прямого та опосередкованого впливу.

Середовище прямого впливу, тобто таке, що активно, реально і негайно впливає або може вплинути на діяльність організації, містять в собі такі сили, як конкуренти, покупці та постачальники, органи державного регулювання, інвестори та ін.

Неконтрольовані фактори розвитку підприємства впливають на поведінку виробника на ринку. Такі фактори відстежуються і вивчаються, тех досліджується динаміка їх розвитку з метою пристосування до умов, спричинених неконтрольованими факторами.

14 Класифікація туризму види та форми

Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників:

· наявності й тривалості вільного часу;

· віку, статі, стану здоров’я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту;

· розмаїтості природних умов і сезонності;

· наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду, туризм поділяють на:

· внутрішній або національний – подорожі у межах своєї країни;

· іноземний або міжнародний – подорожі поза межами країни.

За характером організації туризм поділяють на:

· плановий (організований);

· самодіяльний (неорганізований).

За кількістю учасників виокремлюють:

· індивідуальний туризм;

· груповий туризм.

За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:

· короткочасний (туризм „вихідного дня”);

· тривалий.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на:

· місцевий;

· дальній.

За інтенсивністю туризм поділяють на:

· постійний;

· сезонний:

· односезонний;

· двосезонний.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

· пізнавальний (екскурсійний) – відвідування та ознайомлення з пам’ятними місцями та пам’ятками культури, історії, природи;

· оздоровлювально-пізнавальний – поєднання цілей оздоровлення і пізнання;

· курортно-лікувальний – пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров’я;

· спортивний – участь у спортивних заходах;

· вихідного дня – перебування кілька днів за межами міст, також у спеціалізованих зонах відпочинку;

· діловий – відвідування об’єктів за професійним інтересом;

· релігійний;

· зелений;

· аматорський – мисливство, рибальство тощо.

Спортивний туризм – це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом. Він має такі різновиди:

· пішохідний;

· гірський;

· водний (на плотах, байдарках);

· лещетарський;

· гірськолижний;

· велосипедний;

· автомобільний та ін.

Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу – визначення видів пересування й інтенсивної діяльності людини у процесі туризму.

15. Вплив довкілля як чинник ризику у туризмі

Вплив довкілля

Вплив довкілля зумовлений підвищенням або зниженням температури, вологістю і рухом повітряних мас, опадами в зоні обслуговування туристів, різкими перепадами барометричного тиску.

Показники мікроклімату в приміщеннях обслуговування туристів, а також у транспортних засобах мусять відповідати встановленим санітарно–гігієнічним вимогам.

Шкідливим впливам цих чинників ризику можна запобігти:

- вибором сприятливої пори року, часу доби для проведення туристського заходу;

- раціональним проектуванням траси туристського маршруту;

- врахуванням погодних умов району;

- спорудженням на трасах туристських маршрутів укриттів від негоди;

- оснащенням приміщень і транспортних засобів кондиціонерами, засобами дезодорації повітря, опалення, автоматичного контролю і сигналізації;

- забезпеченням відповідного екіпірування туристів, включаючи засоби індивідуального захисту;

- своєчасним інформуванням туристів про реальні й прогнозовані умови на маршруті (про кліматичні умови, перепади висот на маршрутах).

Особливо небезпечні чинники виявляються при переміщенні в інший часовий пояс та кліматичні умови, що різко відрізняються від звичних. Оскільки туристська подорож короткочасна, то організм туриста не завжди може швидко пристосуватися до зміни цих умов. Турист не висипається і погано почуває себе при невідповідності місцевого часу, погано сприймає інформацію на екскурсіях, і для нього навіть є визначення „червоне око”. Потрапляючи у спекотний клімат, організм піддається підвищеному тепловому впливу і, якщо, наприклад, в Ізраїлі влітку не споживати достатню кількість води (до 5 літрів на день), то може настати зневоднення організму, яке матиме серйозні наслідки для здоров’я туриста. Тому програма туру завжди має бути старанно відпрацьована з урахуванням фізичного стану туриста, не бути зайво напруженою, давати туристам час на адаптацію до місцевих умов і відпочинку.

16. Функції менеджменту та їх класифікація

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, тобто трудові процеси у сфері управління. Вони відображають суть та зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Функції менеджменту виникли в результаті поділу та спеціалізації праці.

плануванняПід плануванням розуміють відносно відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу й майбутній стан організації.В залежності від направлення та характеру завдань, що вирішуються, розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Організація - соціальне утворення, яке об'єднує багато людей, діяльність яких має певну суспільно-корисну мету й певним чином координується. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називаються підприємствами.Організації поділяються на формальні та неформальні. Формальні - в яких діяльність людей організовується свідомо й регламентується певними законами, наказами, обов'язками і т.д. Неформальні організації виникають і функціонують спонтанно.

„мотивація”Після того, як здійснено планування та організацію управлінської діяльності, потрібно забезпечити успішне виконання роботи. З цією метою використовують мотивацію — вид управлінської діяльності, який спонукає працівників до неї. Мотивація передбачає:

а) стимулювання за допомогою зовнішніх чинників (матеріальне й моральне стимулювання);

б) мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.

Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби (відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого–небудь) і винагороди (того, що людина вважає цінним для себе).

Контроль — важлива функція менеджменту, застосування якої дає змогу керівникові стежити за виконанням управлінських рішень і вносити корективи. За своїм рангом функція контролю стоїть на другому місці після функції планування (постановки цілей). І це зрозуміло, адже, якщо не доведена до підлеглих мета їхньої діяльності, то і нічого буде контролювати. Незважаючи на те, що контроль не надто подобається працівникам, він все–таки є об’єднувальним чинником діяльності контролюючих та контрольованих осіб.Основне завдання контролю – забезпечити досягнення цілей і місії організації.

17. Туристична індустрія

Бурхливий розвиток масового туризму у світі зумовив відповідний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.

Зважаючи на ці передумови, туристична індустрія – сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Індустрія туризму бере свій початок ще у часи середньовіччя – у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць.

На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність:

· організатори туризму (туроператори і туристичні агентства),

· перевізники,

· готелі й інші підприємства системи розміщення,

· підприємства громадського харчування,

· заклади системи розваг,

· інші туристичні й суміжні з ними послуги, до яких варто віднести:

· підприємства банківської сфери,

· послуг страхування,

· інформації та інші.

18. Біологічні чинники ризику в туризмі

Біологічні чинники

Біологічні чинники (патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, мікроорганізми, а також отруйні рослини, плазуни, комахи і тварини, що є переносниками інфекційних захворювань, викликають опіки, алергійні та інші токсичні реакції).

У країнах тропічного поясу туристи, які прибувають з інших кліматичних зон, ще не мають належного імунітету до місцевих небезпечних інфекційних захворювань. До особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія. Характерні особливості цих хвороб такі:

1.ЧУМА (PLAGUE) – хвороба здебільшого з летальним наслідком, спричинена чумною паличкою. Передається через бліх і повітряно–крапельним шляхом (легенева форма). Вияви хвороби: лихоманка, інтоксикація, при легеневій формі – пневмонія(Мадагаскар,зімбабве,індія,вєтнам,болівія,бразилія).

ВІСПА (SMALLPOX) – спричинена вірусом, характеризується лихоманкою і висипкою, яка залишає рубці. Передається повітряно–крапельним шляхом і через предмети ужитку.

ХОЛЕРА (CHOLERA) – кишкова інфекція, симптоми – нудота, блювота, рідкий стілець, зневоднення організму, судоми. Зараження від хворого або вібріононосія через воду, їжу, руки тощо.

ЖОВТА ЛИХОМАНКА (YELLOW FEVER) – вірусне захворювання, що характеризується лихоманкою, жовтухою; переноситься комарами. Від неї у світі щорічно вмирають кілька тисяч осіб.Існує спеціальний туристський (медичний) термін – „зона жовтої лихоманки”, що охоплює велику частину Південної Америки, Африки і Південно–Східної Азії (у цій же зоні трапляються захворювання на холеру, малярію, вірусний гепатит та інші небезпечні інфекції, включаючи паразитарні).

МАЛЯРІЄЮ у закордонних поїздках у тропічні країни заразитися дуже легко. Захворювання передається малярійними комарами, яких понад 300 видів; у СНД (на Закавказзі та Середньоазіатських республіках) є дев’ять видів. Малярія характеризується приступами лихоманки, головний болем, ломотою в тілі, нудотою, задухою, блідістю шкірного покрову, хворого кидає то в жар, то в холод.

Турфірми, відповідно до вимог органів Держсанепідем-нагляду, зобов’язані попереджати туристів про те, що у країнах маршруту є малярія і повідомляти про загальні правила поведінки й профілактики. Захист від малярії залежить від поведінки самих туристів, тому вони повинні:

• зібрати максимально повну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни;

• знати, що, незважаючи на вжиті заходи, вони можуть все ж занедужати, тому що жодні профілактичні заходи не дають стовідсоткової гарантії;

• подбати про захист від укусів комарів (не виходити з приміщення в темну пору доби, коли комарі особливо активні; носити одяг, що захищає від укусів комах; користуватися репелстрічками, мати захисні сітки на вікнах, дверях і додатково навколо ліжок, за узгодженням з лікарем вживати профілактичні протималярійні ліки за тиждень до і під час поїздки (делагіл, хлорохіл, метакельфін, фансидар).

Украй важливо, щоб туристи знали, що при найменших симптомах хвороби (головний біль, жар), слід негайно звернутися до лікаря, зробити аналіз крові – тільки тоді є шанс врятуватися. Самолікування в надії, що це застуда або грип, призводить до летального результату.

Щоб виробити імунітет до небезпечних інфекційних захворювань, туристів зобов’язують зробити щеплення й одержати медичний сертифікат, без якого в країну просто не впустять (а в деяких випадках – навіть не продадуть авіаквитка).

Індія 60,Єгипет 53,марокко 52,Туреччина46,Таїланд 37

Щоб запобігти впливу цих чинників ризику на туристів, слід:

- дотримуватися установлених санітарних норм і правил обслуговування;

- застосовувати устаткування і препарати для дезінфекції, дезінсекції, стерилізації, дератизації, автоматизації виробничих процесів;

- використовувати знаки безпеки та маркування на предметах оснащення і спорудах, що використовуються в обслуговуванні туристів (посуду, кухонного інвентаря, у т.ч. для приготування їжі у поході, місць водозабору, колодязів та ін.);

- проводити попередні й періодичні медичні огляди персоналу обслуги;

- інформувати туристів про небезпечних тварин, плазунів, риб, рослин, ареали поширення яких збігаються з туристичним маршрутом, про те, як уникнути небажаних контактів, яких невідкладних заходів слід вжити, що зробити у випадку одержання травми (контакту).

19. Загальна характеристика функції планування

Під плануванням розуміють відносно відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу й майбутній стан організації.

В залежності від направлення та характеру завдань, що вирішуються, розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування полягає здебільшого у визначенні головних цілей діяльності фірми та орієнтоване на визначення запланованих кінцевих результатів, при цьому враховуються способи та засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами. Стратегічне планування охоплює період в 5-10 років, впливає на функціонування всієї системи управління, має віддалені наслідки.

Тактичне планування здійснюється на основі стратегічного і є інструментом здійснення стратегічних планів. Це вид планування стосується в першу чергу умов господарських операцій: виробничих потужностей, фінансування, інвестицій, середніх строків збуту, персоналу.

Оперативне планування здійснюється на нижньому рівні організації – це планування конкретних дій на короткотривалий період. Для цього виду планування детально розробляються засоби та способи вирішення завдань, використання ресурсів, а також впровадження нових технологій.

Важливим напрямом використання планування організації є розробка бізнес-плану, який потрібен для:

- самого підприємця як орієнтир у його діяльності;

- майбутніх компаньйонів та співробітників, яких доцільно залучати до справи;

- банкірів та інвесторів, послугами яких треба користуватися;

- найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

Бізнес-план містить наступні розділи:

Вступ.

Характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності.

Оцінка ринку збуту та конкуренції.

Стратегія маркетингу.

План виробництва.

Організаційний план.

Юридичний план.

Оцінка ризику та страхування.

Фінансовий план.

Після завершення розробки план повинен бути перетворений у логічну послідовність цілеспрямованих дій. Ефективність плану визначається двома параметрами: ступінню прийняття його виконавцями та його якістю, професіоналізмом. Тільки при високих значеннях цих параметрів на нього можна покладати певні надії.

20. Організатори туризму

До організаторів туризму, як зазначає відомий російський науковець М.Б.Біржаков, належать два види підприємств сфери туризму: туроператор і туристичне агентство, які, по суті, не надають туристичних послуг, а лише здійснюють посередницькі функції між споживачем і безпосередньо виробником послуг. Їхня діяльність – це також послуга.

Туристичний оператор – суб’єкт туристичної діяльності, що здійснює виробництво, просування та реалізацію власного туристичного продукту.Під формуванням туру розуміють складання впорядкованих та взаємопов’язаних за термінами, метою, узгоджені за вартістю, якістю, послідовністю послуг та робіт й укладення договорів на їх надання. Туристичний оператор, за класичною схемою діяльності, здійснює тільки гуртовий продаж туристичного продукту туристичним агентам-гуртовикам, які розподіляють продукт по районах і регіонах, і продають через місцеві туристичні агентства.

Роздрібний продаж турів безпосередньо споживачеві-туристу – здійснює туристичне агентство. Фактично серед підприємств сфери туризму кількість туроператорів становить 5%, а турагентств – 95%. Туроператор також відповідає за виконання туристичного продукту перед споживачем (туристом).

Туристичне агентство (туристичний агент) – суб’єкт туристичної діяльності, яка здійснює функції роздрібного продажу туристичних послуг і турів споживачу – туристові або корпоративним клієнтам. З туроператором або туристичним агентством-гуртовиком його пов’язує агентський договір, за яким можуть бути передбачені різні форми взаємодії і взаєморозрахунків у сфері фінансів і навіть певний перерозподіл відповідальності. Як продавець (якщо тільки його функції за агентським договором полягають власне у цій посередницькій функції), турагент несе обмежену відповідальність за туристичний продукт.

У сфері агентування розрізняють декілька видів діяльності:

- продажу турів від особи і за дорученням підприємства. У туристичній путівці завжди повністю вказують усі реквізити туроператора й агента, який здійснив такий продаж.

- продаж турів від своєї особи, але із зазначенням належності туристичного продукту до певного туроператора;

- продажу туристичного продукту від своєї особи (без зазначення належності цього продукту до конкретного туроператора), наприклад, якщо утворюється сукупний туристичний продукт. У такому разі агентство само виступає туроператором із усіма наслідками, що випливають, і ступенем відповідальності.

Залежно від прийнятої схеми взаємодії виникають чітко визначені рівні відповідальності й схеми фінансових розрахунків.

Туристичний агент – найважливіша ланка в ланцюзі учасників процесу продажу туристичного продукту, що з уваги на свої властивості й характер споживача мусить бути донесений до потенційного споживача (клієнта). Саме тому туристичних агентств дуже багато, але вони не дуже великі.

Туристичне агентство пов’язане з туроператором або іншим оператором послуг телекомунікаційними комп’ютерними мережами, наприклад, глобальними міжнародними і національними мережами автоматизованого бронювання, що надають доступ агентові до потужних інформаційних баз даних і систем бронювання туристичних послуг. Сьогодні формується прямий продаж турів споживачеві через мережу Інтернет, але автоматизації піддаються тільки етапи інформації споживача і пропозиції продукту, його резервування за заявкою клієнта, в окремих випадках передбачається й оплата, наприклад, якщо подано рахунок у банк або ж номер кредитної картки.

21. Психофізіологічні навантаження як чинник ризику в туризмі

Психофізіологічні чинники ризику: фізичні та нервово–психічні перенавантаження.

Вилучення або зниження впливу психофізіологічних чинників ризику досягається:

- раціональною побудовою програми обслуговування туристів, графіків переміщення за маршрутом, що передбачають належні умови для нормальної життєдіяльності людини (сну, приймання їжі, задоволення санітарних і побутових потреб);

- врахуванням психофізіологічних особливостей туристів під час формування туристської групи;

- дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження й інвентаря, що використовується, транспортних засобів, меблів.

Турист намагається відпочити дуже інтенсивно. Втім у повсякденному житті ніхто з нормальних людей не купається в морі п’ять разів на день, не ходить щодня у спеку на багатогодинні екскурсії, не танцює і не співає сім днів поспіль до ранку, не їсть різноманітної і незвичної їжі і т.д. Тобто на відпочинку організм піддається перенавантаженням (за умови, якщо це не оздоровлювальний тур під спостереженням лікарів і з дотриманням особливого режиму). Багато екскурсій, наприклад, похід у гори, морські й тривалі автобусні екскурсії, розраховані на фізично здорових людей, спроможних витримати короткочасні перенавантаження. Людям похилого віку, дітям, людям з ослабленим організмом, хронічними захворюваннями, тим, хто боїться висоти або не переносить морської хитавиці, варто порадитися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в таких походах і турах. Для окремих турів варто вимагати від туристів медичної довідки від лікаря, що підтверджує можливість здійснювати таку подорож.

У проектуванні маршруту варто враховувати реальну спроможність людей сприймати інформаційні потоки, надавати їм вільний час для відпочинку і самостійного ознайомлення з туристичними ресурсами. Варто старанно до хвилин планувати програму, графік переміщення, проведення заходів, а також потрібні та достатні тимчасові проміжки для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Визначаючи складність екскурсійної програми, слід враховувати і підготовку туристів, їхній інтелектуальний рівень, психофізичні особливості групи туристів, а також їхні традиції, звичаї, релігію.

22. Оперативне планування в системі менеджменту планування

це планування окремих операцій у загальному господарському потоці у короткому та середньому періодах, наприклад планування ивиробництва, планування маркетингу та таке інше. Під оперативним плануванням розуміють також складання бюджету організації.

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом.

У процесі оперативного планування здійснюється детальна розробка планів підприємства та його підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їхнього виконання та поточного регулювання виробництва.Оперативне планування поєднує два напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням.

Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.Оперативне планування здійснюється на нижньому рівні організації – це планування конкретних дій на короткотривалий період. Для цього виду планування детально розробляються засоби та способи вирішення завдань, використання ресурсів, а також впровадження нових технологій.

короткострокове планування – це розробка планів на 1-2 роки (нерідко це

річні плани). Вони мають у своєму складі конкретні способи використання

ресурсів організації, необхідних для досягнення цілей, визначених у

більш тривалих планах. Зміст короткострочних планів деталізується по

кварталах та місяцях.

23. Перевезення одна з найважливіших послуг у туризмі

Подолання простору – одна з найважливіших передумов туристичної подорожі. Послуги перевезення – постійний компонент у структурі туристичної справи.Перевезення – це сукупність засобів транспорту, шляхів сполучення, засобів управління i зв’язку, а також різноманітних технічних пристроїв, механізмів i споруд, що забезпечують їхню роботу. До засобів транспорту належить рухомий склад різних видів транспорту – локомотиви, вагони, морські й річкові судна, літаки, автобуси, автомобілі тощо.Шляхи сполучення – це автомобільні дороги, залізничні й водні шляхи, повітряні лінії, монорейкові та канатні дороги, спеціально змонтовані для руху транспорту та перевезення вантажів і пасажирів.До споруд, що забезпечують роботу транспорту, належать локомотивні й вагонні депо, гаражі, стоянки, автобази, станції техобслуговування, пасажирські станції, вокзали, летовища, пристані.Розвиток туризму i транспорту тісно пов’язаний та взаємозумовлений процес. Загальновизнано, що туризм, як масове соціально-економічне явище, став наслідком виникнення i розвитку транспорту.

У туристській практиці застосовують також транспортні засоби, які урухомлюють люди або тварини, як, наприклад, рикші, велорикші, вози, запряжені кіньми, верблюдами, биками тощо, а також коні й верблюди для верхової їзди. Ці транспортні засоби переважно застосовують у пересуванні туристів на маршруті.Транспортні подорожі розглядають як самостійний вид туризму. Транспортні подорожі – це подорожі організованих груп туристів за путівками (ваучерами) за розробленими маршрутами з використанням різноманітних транспортних засобів. Їх класифікують за такими ознаками

· способом пересування на маршруті(залізн.,автомоб,авіа,морський);

· видом транспорту, яким користуються(поїзди,автобуси,літаки,теплоходи);

· побудовою маршруту(лінійна,кільцева,радіальна,комбінована);

· сезонністю(цілорічно,сезонні,разові);

· тривалістю подорожі.(коротко терм,багатоденні,типу уікенд)

24. небезпечні випромінювання, пожежна безпека та хімічні чинники ризику в туризмі