Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Державне регулювання ринку страхових послуг у провідних країнах світу




Читайте также:
  1. АНАЛІЗ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ТЕНДЕНЦІЙ ЙОГО РОЗВИТКУ
  2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ СТРАХОВОГО РИНКУ
  3. Бюджет та податки як інструменти державного регулювання економіки. Крива Лаффера.
  4. Взаємозв'язок попиту, пропозиції і ціни. Ринковий механізм регулювання економічних відносин
  5. Визначення внутрішнього ринку ЄС
  6. Визначити основні групи депозитів як інструментів грошового ринку. Дати характеристику основних споживчих характеристик різних груп депозитів
  7. Визначити роль та місце фінансових посередників як суб’єктів ринку фінансових послуг.
  8. Визначити сутність трансформаційних послуг фінансових посередників
  9. Визначити фін інструменти ринку позик, види та спрямованість послуг на цьому ринку.
  10. Вимірювання активної потужності і енергії в чотирьохпровідних колах

Кількість страховиків в Україні є невиправдано високою не тільки відносно реальних потреб суспільства у страхових послугах, а й відносно тієї частини ризиків, яка ними страхується (на кінець 2007 року в Україні зареєстровано 446 страхових компаній) [1]. Це означає, що більшість страхових організацій є киптивними, тобто займається не реальним страхуванням, а „перекачуванням” коштів, які витрачає суб`єкт господарювання на страхування.

 

Так, за даними Госфінуслуг, в 2007 році страховики в цілому зібрали більше 18 млрд. грн., що на 30,2% більше, ніж в 2006 році. Звичайно, цифри вражають, але не слід забувати, що аналогічний показник в Польщі і Чехії ще в 1996 році досягав $2 млрд. [2].

Таким чином, ринок страхових послуг в Україні набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми інституційними та функціональними характеристиками не відповідає завданням випереджального розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків. Це зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.

У світовій практиці використовують два основних підходи до державного регулювання страхової діяльності, кожен з яких реалізовується в рамках однієї зі систем права – "континентальної" та "англо-американської". Система "континентального" права ("романо-германська" або "кодифікована"), яка існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії та інших державах, полягає у жорсткій законодавчій регламентації діяльності суб'єктів страхового ринку та систематичному контролі за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Слід зауважити, що саме цю модель державного регулювання страхової діяльності почала розвивати Україна на початку 90-х років.

За "англо-американською" системою права (системою "загального" або "прецедентного" права, яка діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді та інших державах, закон не є найвищим та єдиним джерелом права; поряд із законом важливого значення набув судовий прецедент, а законодавством визначено найбільш загальні умови та правові межі економічної діяльності без їх деталізованої регламентації. У рамках цієї правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування, в якій основну увагу приділяють контролю за фінансовим станом страхових компаній на підставі їх звітності, але відсутні жорстка регламентація, затвердження страхових тарифів тощо.



Ліберальна модель може бути децентралізована та централізована залежно від державного устрою [4, с. 28]. Децентралізована модель державного регулювання, яка характерна для США, відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має свою власну автономну страхову систему і, відповідно, власний наглядовий орган, який встановлює нормативи страхової діяльності в штаті та контролює звітність страховиків, які функціонують на його території. Єдиного органу з нагляду за страховою діяльністю в США не існує.

Вимоги до страховиків не є уніфіковані, внаслідок чого в різних штатах страховики можуть працювати в принципово різних правових умовах. Централізована модель, яку використовують у Великобританії, характеризується єдністю системи регулювання. Британських страховиків контролюють єдиним органом з нагляду за страховою діяльністю, вони ж підпорядковані загальним правилам та нормативам. У британській моделі механізм державного регулювання доповнюється саморегулюванням, тобто в рамках цієї моделі деякі регулювальні функції держави передано саморегулювальним організаціям. Операції зі страхування, як і в континентальній моделі, підлягають ліцензуванню, однак нагляд за страховиками з боку державних органів порівняно слабкий та слід зауважити, що саме британська модель регулювання страхової діяльності була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Співтовариства. Серед основних ознак глобалізації страхового ринку виділяють наступні: пришвидшення концентрації страхового капіталу, а також активний процес купівлі акцій та злиття страховиків різних держав світу; інтернаціоналізація та географічний перерозподіл ризиків каналами міжнародного ринку перестрахування; інтернаціоналізація фінансових операцій страховиків.



Глобалізація регулювання страхової діяльності на відміну від глобалізації регулювання економіки загалом характеризується деякими особливостями, зокрема:

● інтернаціоналізація страхування та тісний зв'язок з фінансовою та інформаційною сферами забезпечують значно вищі темпи процесів глобалізації по

рівняно з іншими галузями економіки;

● "зарегульованість" страхової діяльності (на національному рівні), з одного боку, – ускладнює процеси інтеграції, оскільки виникають труднощі в напрямку уніфікації та визначенні єдиних законодавчих стандартів, а з іншого – сприяє, оскільки керованість страхового бізнесу допомагає оперативності впровадження тих чи інших нововведень, водночас на міждержавному рівні.

Дослідження процесів, що відбуваються на європейському ринку страхування, дають змогу стверджувати, що на сьогодні цей ринок характеризується дуже високим рівнем розвитку страхування і є унікальним прикладом інтегрованого страхового простору, в якому страхові компанії можуть реалізовувати свої страхові продукти у всіх європейських державах за принципом єдиної ліцензії, а споживачі можуть вибирати ті страхові продукти, які найбільшою мірою відповідають їх потребам [3, с. 10].

Інтернаціоналізація страхового бізнесу в Європейському Співтоваристві, безперечно, вимагала уніфікації його регулювання. Саме держави ЄС, котрі першими ввійшли до глобального страхового ринку, випередили всіх інших на шляху інтернаціоналізації його регулювання.

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхової діяльності поєднує державне регулювання та саморегулювання, яке здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків, зокрема, Європейським комітетом зі страхування – ЄКС (Comite Europeen des Assurances, CEA). ЄКС – це консультаційний та координаційний центр з розвитку страхування у Європі, а також представницький центр – для захисту інтересів європейського страхового ринку у світовому масштабі.

Необхідно зазначити, що процес інтеграції ринків страхування життя проходив повільніше, ніж у загальному страхуванні. Це було пов'язано з тим, що найбільшим європейським страховикам, які займалися саме ризиковим страхуванням, доступ на сусідні з національним ринки був вкрай необхідним.

Інші Директиви ЄС зі страхування стосувалися діяльності страхової компанії, а саме: стандартів обліку та звітності, інвестиційної діяльності, організації страхового аудиту тощо. Необхідно зазначити, що більша частина цієї групи Директив не є обов'язковими до виконання, а мають рекомендаційний характер: їх застосування на внутрішньому ринку кожної держави залежить виключно від рішення регулювального органу.

Процес інтеграції в ЄС сприяв тому, що у державах, де протягом тривалого часу використовувалась континентальна модель регулювання, почали проявлятися риси, які є характерними для ліберальної моделі. У Франції, наприклад, у 1986 р. було скасовано встановлені державою межі коливання страхових тарифів, а на початку 90-х років від контролю за тарифами відмовились (одними з останніх) Німеччина та Італія.

Уніфікація вимог у Директивах ЄС не означає, що треба ліквідувати

національні системи регулювання страхового ринку. Навпаки, за національними регуляторами залишено виключне право нагляду за функціонуванням вітчизняних та іноземних страховиків, контроль за їх фінансовим станом тощо. Крім цього, Директиви ЄС – це лише інструмент прямого регулювання, а непряме (економічне) повністю здійснюється в рамках національних систем (наприклад, оподаткування страхової діяльності). Тобто, вибір моделі державного регулювання, його форм та методів залежить від особливостей конкретного страхового ринку, специфіки його економічного розвитку та національних традицій.

Глобалізація страхового ринку відбувається не тільки в межах двох протилежних систем – "континентальної" та "англо-американської", але й в межах світового страхового простору. Наукові дослідження дають змогу твердити, що системи державного регулювання страхових ринків США (як єдиного національного ринку, що складається з ринків окремих штатів) та ЄС (як єдиного європейського ринку, що формується з національних ринків окремих держав) поступово уподібнюються, зокрема, в сфері регулювання фінансової надійності та платоспроможності страховиків. Крім того, відбувається постійне взаємопроникнення бізнесу, обмін страховими та перестраховими послугами, інформаційний обмін тощо.

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так:

подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,

розвиток законодавчої і нормативної бази;

розробка стандартів електронного обігу та обліку;

створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;

формування об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;

залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України. Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань через об’єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов’язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об’єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об’єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні «правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т.ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов’язкові страхові бюро — може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов’язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов’язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто при розширенні поля обов’язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов’язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше— перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов’язкового страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов’язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов’язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов’язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов’язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов’язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов’язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взято зобов’язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавчо визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

 

 


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 71; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты