Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві

Проф. Б. П. Курашвілі вважає, що бюрократизм — це неприйнятний, збочений стиль (або форма) управління, а «бюрократія — це сукупність бюрократів, створюючих деякий шар, клан або групу в апараті управління і а суспільстві». Думається все-таки, що бюрократія — це не сукупність бюрократів (так само, як демократія — це не сукупність демократів), а певний спосіб організації влади в офіційних суспільних утвореннях. А бюрократизм (так само, як і демократизм) — це сукупність властивостей, якостей, ознак, що характеризують бюрократично (а у випадку з демократією — демократично) організовану владно-управлінську систему. По суті, бюрократія і бюрократизм — це одне і те ж явище, але розглядуване в різній плоскості, в різних стосунках. Точно так, як і це має місце з поняттями «держава» і «державність», які указують на одне і те ж явище, але слово «держава» позначає його як якусь самостійну цілісність, а слово «державність» дозволяє розгледіти державу під кутом зору його нерозривного зв'язку з суспільством — «державність» визначає приналежність держави суспільству, указує на державу як на певну властивість (характеристику) суспільства.

Бюрократизмом може бути уражений будь-який рівень державної влади: посадова особа, державний орган, держава в цілому. При цьому бюрократизмом є явище динамічне, він схильний до трансформації, тобто у владно-управлінській системі його може бути більше, а може бути і менше. Причому, чим більше в системі бюрократизму, тим менше в ній демократизму, і навпаки. Отже, боротьба з бюрократією можлива і необхідна. І тут потрібно звернути увагу на наступну обставину.

Отже, бюрократизм можна охарактеризувати як соціальну аномалію, патологію, властиву професійним (відокремленим від об'єкту управління) владно-управлінським системам (як державних, так і недержавних організацій), суть якої в тому, що владний суб'єкт починає поступово втрачати якості елементу в цілісній системі властеотношения «суб'єкт — об'єкт», тобто перестає в своїй професійній діяльності орієнтуватися на ту мету, для якої він створений, і починає працювати на себе, на збереження і зміцнення свого статусу, враховуючи насамперед свої власні інтереси, а надалі переходить до руйнівної експансії усередині системи, що кінець кінцем приводить до загибелі самої владно-управлінської системи. Останнє відбувається через ту загальносистемну закономірність, що безцільний розвиток системи (тобто розвиток системи, що не є елементом іншої системи) є, по суті, процесом самознищення, що неодмінно приводить систему до внутрішнього вибуху (подібно до того, як лопається куля, що непомірно роздувається). Так само безглуздо і неможливе існування владно-управлінської системи, що повністю відійшла від об'єкту управління, «забула» свої функції. Суб'єкт влади, що протиставив себе об'єкту управління, просто нежиттєздатний зовні соціально корисних зв'язків. Тим паче, що частенько об'єкт влади в таких випадках стає суб'єктом, що усуває дисфункцію ураженого бюрократизмом властеотношения.