Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання




Політичні конфлікти і кризи відіграють особливу роль у політичному житті.

Політичні конфлікт — зіткнення несумісних, часом протилежних, інтересів, дій, поглядів окремих людей, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів, військово-політичних і політико-економічних організацій (блоків).

 

Політичні конфлікти можуть бути зовнішньо- і внутрішньополітичними.

Зовнішньополітичні — це міждержавні конфлікти як збройні, так і незбройні. Збройні конфлікти являють собою спробу протиборствуючих сторін досягти своєї мети з допомогою військової сили.

Вони небезпечні ймовірністю втягнення нових сил, виходу з-під контролю. Міждержавні конфлікти без застосування зброї — це дипломатичне протиборство, митні, фінансові, торговельні та інші «війни», що виражають економічні й політичні інтереси держав.

Внутрішньополітичні конфлікти — це конфлікти усередині суспільства, державної системи, політичної партії або іншої громадсько-політичної організації.

Політичні конфлікти мають соціальну основу, зумовлюються різними інтересами політичних суб'єктів щодо політичної влади, кадрової політики. Вони виникають із багатьох причин, зокрема:

· під час переходу до нових умов життєдіяльності суспільства (структурна перебудова економіки, становлення нових економічних відносин);

· за умов соціальної невизначеності, невизначеності у політичному житті;

· за погіршення економічної та екологічної ситуації, зниження життєвого рівня;

· за воєнних авантюр; порушення соціальної справедливості, бюрократизму, силових методів;

· за величезних розмірів корупції в державних органах і в усьому суспільстві;

· за неконтрольованих розмірів злочинності.

Ефективне вирішення політичних конфліктів можливе на основі взаємних поступок через переговори. Це передбачає вироблення кожною зі сторін позиції, яка визначає межі можливих поступок і характер можливих компенсацій за них. На основі вироблених позицій можливі безпосередній контакт між сторонами конфлікту (їхніми представниками, наділеними відповідними повноваженнями) або звернення до третьої сторони, яка здійснює третейські функції. Невирішений конфлікт завжди криє в собі можливість загострення. Ймовірно, можуть з'являтися й нові обставини для розв'язання конфлікту, що затягнувся, але тоді рівень можливих поступок і ціна згоди будуть іншими.

Конфлікт, який існує тривалий час, спричинює кризу.

Політична криза — фаза політичного процесу, яка характеризується порушенням політичної стабільності в суспільстві, неможливістю ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий політичний стан суспільства, державно-правової ситеми, партій.

Політична криза веде або до нового етапу, нового ступеня суспільного розвитку, або до катастрофічної ситуації, яка має свою логіку — крах усього, що прогнило.

Частковими політичними кризами в суспільстві є:

· конституційна,

· парламентська,

· урядова,

· внутріпартійна.

Найтяжчою є політична криза суспільства. Шляхи виходу з неї різні і залежать від ступеня розвитку демократії в суспільстві, від бажання й готовності сторін піти на взаємні поступки з урахуванням їхніх меж і характеру, можливих компенсацій за них. Вихід із політичної кризи передбачає усвідомлення причин її виникнення, формування уряду, який користувався б довірою народу, консолідацію мас навколо програми виходу зі складного становища. За політичної кризи можлива ситуація, яка вимагає відновлення стабільності в суспільстві, відвернення екстремістських дій, грубих порушень правопорядку й законності. Правомірним тоді є впровадження згідно з чинним законодавством особливого (надзвичайного) стану.

У сучасній політичній практиці під час вирішення спірних суспільно-політичних проблем чимраз частіше виявляється прагнення сторін до політичного консенсусу — досягнення загальної згоди. Мета його — врахування інтересів усіх сторін і досягнення позитивного результату. Основною умовою консенсусу є визнання чужих інтересів як гарантії для здійснення інтересів власних. У цьому полягає його гуманізм. Консенсусне рішення є конструктивним, бо всі сили тих, хто домовляється, будуть спрямовані на його виконання, а не на боротьбу зі своїм противником. В основі консенсусної системи — спрямованість на досягнення позитивного результату. Коли йдеть­ся про консенсус, про можливості його досягнення, необхідно брати до уваги стан суспільства. За сприятливого суспільного стану для досягнення консенсусу не слід відки­дати пропозиції іншої сторони якою б неприйнятною вона не видавалася, а заручитися згодою того, хто вніс пропозицію на спільний пошук способів вирішення проблеми.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 69; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты