Спадкоємність

Спадкоємність — об'єктивна закономірність у розвитку суспільства, матеріальної і духовної культури. "Поеми Гомера, "Божественна комедія" Дайте, драми Шекспіра, "Фауст" Гете, "Євгеній Онєгін" О. Пушкіна, "Війна і мир" Толстого — це, — відзначає О. Бушмін, — картинна галерея пережитих людством епох. У творах мистецтва життя втілене в конкретному неповторному моменті історичного розвитку і в неповторних формах, і в цьому полягає їх незамінність, їх неминуще, "вічне" значення, "унікальність" кожного з них".

Однією з форм історичної спадкоємності є повторюваність. Звичайно, жоден твір не повторює повністю іншого, однак у кожному неповторному цілому є повторені елементи, особливості. Твір кожного письменника — результат його творчих зусиль і водночас — засвоєного досвіду попередників та сучасників. У кожному творі є таке, що зближує його з іншими творами. Звичайно, відмінність і подібність не є абсолютними, вони взаємодіють. Кожен талановитий письменник — спадкоємець і новатор. Кожен жанр чимось зв'язаний з попередником. Кожен напрям асимілював завоювання попереднього, розширивши можливості естетичного освоєння дійсності. Розглядаючи питання літературної спадкоємності, знаходимо у тих письменників, яких порівнюємо, подібні прийоми зображення, образи, текстуальні аналогії. І. Франко писав: "Творчість поетична — діло свобідне, залежне від натури і успособлення чоловіка; правдиві, великі поети ніхто не подібний один до другого, кожний має щось свого, осібного, чого ніхто інший не має, і для того вказування поетові взірців до наслідування завсігди має свої злі сторони. При тім же у кожного правдивого поета головна річ не те, що він навчився від других, але те, що з власної душі, з власного чуття вносить в свою поезію і в суспільність. Але, з другого боку, в нинішніх часах жоден правдивий поет не може обійтися без школи, без вироблення форми і язика, без знання того, що і як висказували і висказують інші великі поети". Отже, йдеться про засвоєння письменником досвіду попередників.

У національних літературах зустрічаються спадкоємно зв'язані один з одним літературні типи. У російській літературі типи різних "мертвих душ": Скалозуби, Фамусови, Молчаліни в Грибоєдова; Скотиніни, Пустякови, Буянови в Пушкіна; Плюшкіни, Собакевичі, Ноздрьови, Коробочки в Гоголя; Угрюм-Бурчеєви, Органчики, Головльови у Салтикова-Щедріна; зайвих людей: Чацьких у Грибоєдова; Онєгіних у Пушкіна; Печоріних у Лермонтова.

Спадкоємність ідей спостерігаємо у письменників, близьких за світоглядом. Своєрідний характер має спадкоємність у розвитку засобів художнього зображення. Ф. Достоєвському належить відома фраза "Всі ми вийшли з Гоголівської "Шинелі". У даному випадку письменник мав на увазі спадкоємність у відборі матеріалу і засобах художнього зображення. "Гоголівський" напрям продовжили Тургенєв, Некрасов, Григорович, які після Гоголя показали долю "маленької людини".