У кав’ярні над дорогою

Жіноча рубрика

Вона любила пити чай в кав’ярні над дорогою у вівторок і четвер о 18.30. Раніше чорне листя напою здавалося їй загірким. Та місяць тому в її улюблену кав’ярню зайшов чоловік у чорній куртці і білій сорочці й замовив собі чорного чаю. Напій подали у білій округлій чашці, яку було приємно тримати в руках. Цього дня заклад вабив особливою чистотою, постійні клієнти зупиняли погляд на новеньких блакитних, оздоблених білими нитками, скатертинах. Кава з молоком пахла корицею, про яку не попередив офіціант. Чоловік сидів за третім столиком справа від входу навпроти неї. Коли вона споглядала вулицю за помереженою інеєм шибкою, помітила, що він дивиться на її обличчя. Жінка зустріла погляд. Чоловік не посміхнувся у знак привітання і не припинив розглядати її, плавно переводив погляд із волосся на лоб, ніс, щоки, губи, верхню частину шиї, знову волосся. Погляд був зосередженим, що вона відчула, як він малює очима лінії на її шкірі. Вона дивилася на нього у відповідь. І лише згодом подумала, який вигляд має сьогодні: чи не розтріпана зачіска, чи не стерлися наполовину чорні лінії від олівця для очей, чи не втомлений вигляд має обличчя, бо тиждень був важким, і виспатися щоночі не вдавалося. Ці думки сколихнули перші відкритість і здивування від того, що хтось пильно розглядає тебе. Минуло хвилин п’ять, а, можливо, вісім, коли він посміхнувся очима, вітаючись. Вона відповіла. Кожний із них пив зі своєї чашки. Так тривало хвилин п’ятнадцять. Коли його чай закінчився, він одягнув куртку, взяв свою чашку, посміхнувся на прощання й вийшов із кав’ярні.

У четвер як завжди вдруге і востаннє за тиждень вона зайшла туди. Середа була напруженою, ввечері їй хотілося спати від втоми. Потребуючи більше часу для відновлення сил у сні, зранку прокинулася пізніше, ніж мала. Так не вдалося встигнути все, що на її думку включає ідеальний ранок. Вона переймалася, що має не найкращий вигляд і намагалася не віддалятися від основних маршрутів цього будня. Та захотіла випити кави з молоком. Отак, після неідеального ранку з неідеальним настроєм вона зайшла до кав’ярні, забувши про чоловіка із вівторка. Він прийшов за п’ятнадцять сьома. Весь процес його перебування у кав’ярні мало чим відрізнявся від попереднього, тільки сорочка була блакитною. Вона не хотіла першою дивитися в бік третього столика справа від входу. Та десь на половині своєї чашки знову відчула, як він водить очима лінії на її обличчі. Очі були карі. Чоловікові личила нова добре випрасувана сорочка. Наступних сім-вісім хвилин вони дивилися один на одного, зрідка їхні погляди віддалялися від зони очей на обличчі. Кілька разів він знову розглядав її волосся, одного разу вона глянула на його руки. «Гарні чоловічі руки», – подумала жінка. І лише раз він на мить затримався на її губах. Після того вперше з часу їхньої першої зустрічі знітився й схрестив пальці. Засоромився, усміхнулася вона подумки, та від цієї думки теж відчула себе винною.

Наступного тижня вона не змінювала своїх планів, і не пішла до кав’ярні у понеділок. Подумала, чи варто з умислом сплановано-несподіваної зустрічі прийти на побачення, на яке її не запрошував чоловік, котрий досі з неї не заговорив. У вівторок звично вона прийшла пити каву. Та уже на касі замовила чай, чорний. Він прийшов у той же час, що і востаннє. Все відбувалося схоже. Щоправда, вона виспалася на вихідних, раніше лягла у понеділок, в суботу сходила на урок танців, а два останні ранки виділяла час на легкі фізичні вправи, які додати її тілу тонусу. В неділю на ринку майже випадково побачила зелену сукню свого розміру. «Чоловіки повинні бачити гарних жінок», – сказала продавчиня, і вона заплатила їй потрібну суму.

Зранку у вівторок вона знайшла у шафі смарагдове намисто, ще залишалося трохи часу і встигла укласти волосся. О шостій тридцять вечора, сидячи в кафе, вона подумала, що у сукнях треба ходити, тримаючи рівно спину, тягнучись потилицею до неба, і не показувати своїх емоцій занадто різкими рухами. Тому одразу випрямилася на стільці та протягом недовгого часу намагалася дотримуватися цих колись прочитаних порад. По дорозі до закладу вона побачила себе у вітрині, затримавшись на тому місці десять секунд і не відвівши погляду усміхнулася своєму відображенню. Два попередні дні жінка не займалася тим, що не любить, й виділила час на справи, напередодні заборговані перед собою. Згадка про вдало спланований час додала спокою та зосередженості на гарній безвітряній погоді в передсутінкову зимову пору. Коли він прийшов у кафе, то, напевно, помітив щось із цих дрібниць, які відрізняли початок її тижня від попереднього та зробили її трохи впевненішою у собі. Цього разу він не пив чай, а просто дивився то на її волосся, то на обличчя, то на крій плаття. Вона знала, що він дивився саме на плаття, його колір, тканину, бо чоловік із таким щирим поглядом та здатністю за мить із впевненої в собі дорослої людини перетворитися в сором’язливого хлопчака не міг дивитися на одяг жінки, а думати про тіло, яке під ним. Бо він навіть не знав її імені, а вона не погоджувалася на перше побачення. Чай він не випив, а через півгодини, забравши свою чорну куртку, покинув кав’ярню.

Починаючи із середи, вона відмовилася від кетчупів, печива та ковбаси. Бо давно розуміла, що це віддаляє її від мрії не робити в своєму житті того, що дає шкоди більше, аніж користі. Й вирішила викинути одяг, який дратував. Перестала поспішати і сердитися на себе зранку, бо відразу після цього змінювалася на обличчі, ще години зо три шукаючи ту нитку спокою із якою умиротвореною після сну сходила на килим біля свого ліжка. Кілька годин вдень у четвер вона витратила на спостереженнями за своєю мімікою, рівністю постави та ходи. Це стомило, але переконало, що після кількох тренувань можна зробити рухи плавнішими, а кроки легшими. До кінця першої половини дня вона подумала, що сьогодні може зустрітися з будь-ким із своїх знайомих і не відчуватиме себе незручно чи некомфортно.

Протягом місяця щовівторка та щочетверга він приходив у кав’ярню. Після четвертої зустрічі вона вже не хвилювалася через свій зовнішній вигляд, бо увесь свій вільний час присвячувала на те, аби стати кращою. Під час одного із останніх візитів вона помітила, що він не пив свій чай, а згодом віддав офіціанту повну чашку. Їй подобалося, коли він розглядав її обличчя. Інколи так, як це сталося вдруге, схрещував на мить пальці, і завжди посміхався до неї після того, коли здав посуд і перш ніж вийти із кав’ярні. Чоловік був красивим. Його погляд теплим. А увага ненав’язливою, ніби коливання ниток прозорої павутини в сонячну погоду на зеленій гілці у лісі. Вона намагалася не думати нічого, крім як про дійсне – кав’ярня, стіл, чашки, чорна куртка на спинці крісла, обмін поглядами, звук дверей, які зачиняють його руки. Адже боялася порушити коливання тих ниток.

Через місяць у вівторок він підійшов до її столика і сказав: «У вас гарні очі». «Дякую», – відповіла вона. Та запросив погуляти містом ввечері. Вона подумала мить і погодилася. Протягом останнього місяця її життя змінилося й зараз, стоячи поряд із незнайомцем ближче, ніж на відстані витягнутої руки, була задоволена тим, якою він її бачить. І нічого не завадило відповісти ствердно на пропозицію незапланованої прогулянки.

Жінка виходила із кав’ярні, поділ її сукні коливався у такт граційній ході. Чоловік дивився на неї та усміхався. Вона не могла побачити його обличчя, бо була попереду, а він, йдучи позаду, зупинився і зачинив двері. Ні чоловік, ні жінка не думали про те, чи є щасливими, але не було жодного іншого місця у світі, де б вони хотіли перебувати в ту мить.

Ліна Рей