Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Типи і моделі економічних систем та їх еволюція

Читайте также:
  1. I этап реформы банковской системы (подготовительный)приходится на 1988–1990 гг.
  2. I. Кто есть кто, или система ценностей
  3. II. Система автономного синтеза белков
  4. III. Система инфекционного контроля
  5. III. Система охраны
  6. Oslash; 1.1. Общие сведения об операционной системе WINDOWS
  7. Pабота. Кинетическая энергия системы. Потенциальная энергия.
  8. Quot;Звездный вестник" и подтверждение системы Коперника
  9. SELF В СИСТЕМЕ И ПРОБЛЕМЫ ХАРАКТЕРА
  10. sync Усе уведення-виведення у файловою систему повинен проводитися синхронно

Розмаїття наукових поглядів щодо функціонування економічних систем обумовило численну диференціацію підходів до їхнього розмежування. В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи (суспільно-економічної формації – історичного типу суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва) (рис. 3.2).

 
 

 


Рис. 3.2. Структура суспільно-економічної формації

 

У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної). Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. При капіталізмі, стверджував К.Маркс, ринкова економіка досягає найвищої точки розвитку і починає заперечувати саму себе. “Могильником” капіталізму виступає робітничий клас, покликаний знищити приватну власність на засоби виробництва. Перехід до загальнонародної власності і позаринкового, тобто не опосередкованого грішми, розподілу продукції означав встановлення комунізму. Перехідний до комунізму період він називав соціалізмом. В уявленнях основоположників марксизму комунізм був вінцем розвитку людського суспільства, останньою суспільно-економічною формацією. Ф.Енгельс навіть проголосив, що вся історія людства до встановлення диктатури пролетаріату є його передісторією.

Варто зауважити, що формаційний підхід до історії в Радянському Союзі був закріплений у спрощеному і вульгаризованому вигляді. В центрі всесвітньої історії поставили Європу, в центрі європейської – Росію. Тривалість формацій стали датувати з точністю до одного дня. Вважалося, зокрема, що капіталізм розпочався в Росії з підписання царського указу про скасування кріпосного права, а соціалізм — з проголошення радянської влади.



Для історії Азії, яка не вміщувалася в рамки рабовласництва або феодалізму, класики марксизму винайшли так званий азіатський спосіб виробництва. Він досить точно описував закономірності саме російської історії, хоч її більшовики прагнули подати як магістральний шлях у розвиткові людства. Тому азіатському способу виробництва не знайшлося місця у формаційній п’ятичленці. Вся історія людства в інтерпретації ленінізму начебто засвідчувала неминучість соціалістичної революції в Росії і наступної перемоги комунізму в планетарному масштабі. Комунізм зображувався як суспільство загального благоденства, в якому всі матеріальні і духовні блага розподілятимуться за потребами.

Інший підхід – цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Існує кілька трактувань і цивілізаційного підходу до типології економічних систем. Найбільш часто термін “цивілізація” вживається як синонім культури взагалі й позначає історично визначений рівень розвитку суспільства, виражений у типах і формах організації життя та діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.



За цивілізаційним підходом виділяють декілька цивілізаційних систем у рамках, які не виходять за межі предмету економічної теорії. Найпоширенішими у літературі є три класифікації економічних систем за цивілізаційним підходом (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Класифікація економічних систем за цивілізаційним підходом

Класифікації Типи економічних систем
I класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства) – традиційна (патріархальна, авторитарна) економічна система; – ліберальна (ринкова, демократична) економічна система; – проміжна між традиційною і ліберальною економічна система;
II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства) – доіндустріальна економічна система (цивілізація); – індустріальна економічна система; – постіндустріальна економічна система;
III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес) – локальні економічні системи (євразійська, західноєвропейська, ісламська, латиноамериканська, індійська, буддистська, далекосхідна цивілізації); – міжнародні економічні системи (ЄС, НАФТА, СНД); – глобальна економічна система.

 

Американські вчені Дж. Гелбрейт, Д.Белл, У.Ростоу, А.Тоффлер, французький соціолог Р.Арон, голландський економіст Я.Тінберген та деякі інші, класифікуючи економічні системи за ступенем індустріального розвитку суспільства, виокремлюють доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та інформаційне (дехто його називає технотронним) суспільства. Доіндустріальна економічна система, вважають вони, була характерна для докапіталістичних суспільств, тобто для первіснообщинного, рабовласницького та феодального. Характерною рисою цієї системи є виробництво сільськогосподарської продукції і низький рівень розвитку товарно-грошових відносин. Індустріальна економічна система, за твердженням авторів цієї концепції, мала місце в розвинутих капіталістичних країнах до середини 50-х років XX століття, а також в СРСР і деяких соціалістичних країнах Східної Європи в 70-80-х роках минулого століття. Індустріальне суспільство характеризується масовим виробництвом промислових виробів. В 1970-80-х роках в розвинутих країнах, на думку західних вчених, утвердилося постіндустріальне суспільство, яке надалі почало переростати. Постіндустріальне суспільство характеризується розвитком сфери послуг. Таке суспільство характеризується високим рівнем комп'ютеризації й автоматизованої праці. Комп'ютеризація докорінно змінює інформаційні функції, перетворює інформатику на елемент технологічного процесу, один з найважливіших факторів збільшення продуктивності праці. Комп'ютеризація широко застосовується у виробництві і невиробничій сфері, вносить радикальні зміни в діяльність з управління суспільними процесами.

Класифікація економічних систем на основіспособу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники виробництва; хто і як ухвалює основні економічні рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності. За цим критерієм виділяють такі типи економічних систем:

- традиційна економічна система;

- планова (демократична і командна) економічна система;

- ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) економічна система;

- трансформаційна (перехідна, транзитивна) економічна система.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є те, що:

- виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

- спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

- соціально-економічний застій “рельєфно” виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;

- розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підриває підвалини традиційної системи;

- стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявні високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

- зубожіння і бідність основної маси населення;

- нерозвиненість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал у країні в цілому.

Зважаючи на викладене, нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Існує два види планової економіки: демократична планова економіка і командна планова економіка. Демократична планова економіка припускає як суспільну. так і приватну власність на економічні ресурси. Планування має загальний. а не детальний характер. для більшості учасників економіки плани мають рекомендаційний характер. тобто макропланування має індикативний характер. Виконання планів обов'язкове лише для державних підприємств (імперативне планування). Елементи демократичної планової економіки є як у розвинених країнах (Франція, Німеччина), так і в тих, що розвиваються (наприклад, в Індії з 1951 р. розробляються п’ятирічні плани соціально-економічного розвитку країни).

Командна планова економіка (адміністративно-командна економіка) представляє собою більш жорстку модель, характерну для колишнього СРСР, а також для низки країн Східної Європи і Азії.

Адміністративно-командна модель господарювання сформувалася у 30-х роках XX ст. спочатку в СРСР, а відтак була поширена на всі країни соціалістичного табору. Ця модель заснована на соціалістичній ідеї необхідності панування державної власності на засоби виробництва, одержавлення всього народного господарства і централізованого планування. За цієї моделі існує затратний механізм використання національних ресурсів, а також дисбаланс між платоспроможним попитом і наявністю товарної маси, тотальний дефіцит у магазинах продовольчих і непродовольчих товарів.

Вона заснована на державній власності на економічні ресурси. Приватна власність майже повністю виключається. Планування охоплює всі сфери економічної діяльності, а виконання плану є обов’язковим для всіх (директивне планування). В умовах командної економіки управління всіма підприємствами здійснюється з єдиного центру. Тому безпосередні виробники обмежені у прийнятті економічних рішень. Вони не мають можливості самостійно вибирати постачальників сировини. устаткування. а також здійснювати збут продукції. У свою чергу. споживачі обмежені у виборі пропонованих продуктів. Підсумком цього є відсутність конкуренції. гальмування зростання якості продукції. продуктивності праці і введення інновацій. Панування адміністративних методів у колишніх соціалістичних країнах призвело до постійного дефіциту товарів і послуг. Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача. Ця система ґрунтується на обмеженій диференціації доходів для більшості споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

Разом з тим, такій економіці притаманний і цілий ряд достоїнств (переваг): по-перше, вона має великі можливості оперативного нагромадження виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери; по-друге, такий перерозподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння; по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.

Отже, планова економіка – це економіка, при якій матеріальні ресурси складають державну власність, а напрям і координація економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, управління і контролю. Планова економіка функціонує на базі суспільної власності на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються централізовано у вигляді планів соціально-економічного розвитку. За допомогою виконання планів досягається збалансованість економічної діяльності.

Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати. Серед характерних рис ринкової економіки можна виділити такі:

- панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

- ринкова (стихійна) система координації та управління господарською діяльністю людей;

- дотримання принципу свободи підприємництва і вибору сфери діяльності, свобода вкладення капіталу туди, коли і де бажано його власнику. Аналогічне стосується і споживача у разі наявності в нього коштів;

- поведінка учасників (суб’єктів) ринкових відносин в основно­му диктується особистими, егоїстичними інтересами. Але саме таким чином, через погоню за власними інтересами, досягається в суспільстві досить висока реалізація суспільних економічних інтересів;

- кожен господарюючий суб’єкт прагне до отримання максиму­му прибутку, самостійно приймає рішення і діє на свій страх і ризик;

- економічна влада окремих виробників і споживачів так “розсіяна”, що деякі з них не мають реальної можливості, щоб якось відчутно змінити ситуацію на ринку. Тут діє так звана вільна конкуренція ”всіх проти всіх, а також припускається, що немає необхідності державі втручатися у функціонування системи “вільного” ринку.

Ринкова економіка сформувалася в XVIII ст. і є найгнучкішою економічною системою, яка під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників має властивість трансформуватися і видозмінюватися.

Змішана економіка склалася у високорозвинених країнах, де крім пануючої приватної капіталістичної власності досить значною є частка державного сектору в народному господарстві. Про це переконливо свідчить практика Західної Європи. Скажімо, державний сектор Франції охоплює близько третини її економічного потенціалу. Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. На сьогодні змішана економіка представляє собою цілісну економічну систему, яка виступає адекватною формою сучасного розвиненого суспільства. Складові її елементи спираються на такий рівень продуктивних сил і на такі тенденції соціально-економічного розвитку, які об’єктивно потребують доповнення ринку державним регулюванням, приватногосподарської ініціативи соціальними гарантіями, а також включення в економічну структуру суспільства постіндустріальних засад. На відміну від класичного капіталізму для змішаної економіки характерним є панування колективної приватної власності у формі акціонерних та інших товариств.

Соціальна ринкова економіка – це найрозвиненіша форма ринкової економіки, в якій принцип свободи і ринкового господарювання поєднується з соціальним порядком і соціальним прогресом. Соціальна ринкова економіка – це продукт природного історичного розвитку суспільства. властивий усім країнам з ринковою економікою. Саме поняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося в Німеччині і пов’язане з ім’ям Людвіга Ерхарда. Досить часто таку економіку називають соціально-орієнтованою змішаною економікою. На відміну від змішаної економіки соціальна економіка орієнтована на досягнення як економічних, так і соціальних цілей.

Особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм є трансформаційна (перехідна) економіка, тобто перехідна економіка – це економіка, яка перебуває в процесі переходу (трансформації) від однієї економічної системи до іншої. Часто економічні системи країн колишнього СРСР, які перебувають в умовах переходу від планової командної економіки до ринкової, називають транзитивними.

Для колишніх соціалістичних країн, у тому числі й України, головною проблемою перехідного періоду є, з одного боку, формування змішаної соціально-орієнтованої економіки. а з другого – формування інформаційного суспільства і закладення підвалин економіки знань. Перелік головнях завдань перехідного процесу до ринкової економіки витікає із особливостей планового господарства. які повинні зникнути в перехідний період. До них перш за все належать: лібералізація цін; зміни в відносинах власності; формування ринкової інфраструктури господарювання; зміни форм соціальних гарантій; відкриття економіки тощо.

 


Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 70; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Внутрішні регіони | Моделі змішаної економіки
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты